Комікси про Другу світову війну
Нормальність терору

До цього часу на теренах Німеччини з'явилося лише декілька коміксів, присвячені Другій світовій війні. Дві нові книжки коміксів на цю тему показали, що і в цьому літературному жанрі можна успішно працювати з історичною пам'яттю.

Репертуар німецьких коміксів на тему Другої світової війни доволі осяжний: це переважно опис останніх днів війни з перспективи цивільного населення (Історія зі смаком каррі Ізабели Крайтц, 1996 року, в оригіналі: Die Entdeckung der Currywurst;Перша весна Крістофера Хойера, 2007 року, в оригіналі: Der erste Frühling), біографії людей, що пережили Голокост (Боксер Райнгарда Кляйста, 2011 р., в оригіналі: Der Boxer), і Адольфа Гітлера (Гітлер Фрідемана Бедюрфтіґа та Дітера Каленбаха, 1989 р., в оригіналі: Hitler), показ впливу війни на повоєнне покоління (Ніч кольору гравію Фолькера Райхе, 2013 р., в оригіналі: Kiesgrubennacht). Дві нові графічні новели Ірміна (2014 р.) Барбари Єлін (в оригіналі: Irmina) та Крилани (2013 р.) Уллі Люст (в оригіналі: Flughunde) збагатили німецький літературно-графічний дискурс про Другу світову війну поглядом на події з перспективи іншого, злочинного, табору. 

Асоціативне зображення терору

Графічна новела Крилани є адаптацією однойменного роману Марселя Байера, опублікованого 1995 року. У романі переплітаються дві історії: історія вигаданого дослідника-акустика Германа Карнау, з одного боку, та дітей  "рейхміністра народної просвіти та пропаганди"  1933-1945 років Йозефа Ґеббельса, з іншого боку. Їхні шляхи перетинаються декілька разів: Карнау робить звукозаписи для рейхсміністра і, зрештою, проводить останні дні війни у берлінському бункері фюрера.
На початку Карнау зображений як дещо ексцентричний, однак доволі симпатичний дивак. Він відданий своїй професії і радше випадково потрапляє на службу до нацистів. Але коли його хотіли призвати на фронт, він врятувався завдяки згоді проводити експерименти для СС. Так Герман Карнау перетворюється з простого підручного системи у її колабораціоніста і бенефіціара.

Графічна новела Уллі Люст «Крилани» | © Видавництво Suhrkamp Verlag Ілюстрації Улі Люст зосереджені, передусім, на візуалізації різних звуків: вибухів, промов на стадіонах, жорстоких звукових експериментів над в’язнями і, навіть, просто дихання. Переважно абстрактна, асоціативна ілюстрація звуків створює ефект безпосередньої присутності, що робить зображене немов живим. Навіть добре відомі "ахи" і "охи" діснеївських коміксів набувають у Люст нового, глибоко, звучання, коли виходять з вуст дружини Геббельса.

Від оригіналки до поплічниці

Ірміна головна героїня однойменної графічної новели Барбари Єлін. В основі сюжету біографія авторчиної бабусі. На початку молода німкеня Ірміна зображена як така собі оригіналка, що вчиться і живе в Лондоні 1934 року. Там вона закохується у темношкірого студента Говарда з Барбадосу.
Низка несприятливих обставин змушують її повернутися до Німеччини, де врешті-решт дівчина виходить заміж за архітектора Ґреґора, члена СС. Під час війни Ірміна щосили підтримує Ґреґора. Вона переймається нацистською пропагандою, і з оригіналки, яка колись сама на власній шкурі пережила ксенофобне ставлення з боку інших, перетворюється на нацистську поплічницю. На її думку, євреї винні у її біді, а про вчинки свого чоловіка на Східному фронті Ірма не хоче й чути.

На відміну від Криланів візуальна мова Ірміни дуже пряма і служить, насамперед, візуалізації самої історії. На малюнках Ірміна часто зображена зблизька, відтак у читача чи пак у глядача створюється ілюзія безпосередньої участі у подіях життя героїні. Водночас самі події, як-от пожежа в синагозі, зображені з двох різних перспектив, що створює ефект їхньої неоминучості.

Голокост як маргінальне явище

У попкультурі нацистів часто зображають "надлюдьми" від диявола. Ірміна та Герман Карнау інші. Вони, так би мовити, нормальні. Саме така нормалізація зводить емоційний місток до читача, сприяюючи ідентифікації персонажів. Але і в цих двох творах тема Голокосту залишається схематичним, маргінальним, явищем, яке герої або свідомо ігнорують, або, як у випадку з Германом Карнау, активно долучаються до нього. Як там не було, але обидві книжки однозначно спросутвали типову захисну відмовку співучасників і толерантих свідків нацистських злочинів про те, що вони, буцімто, нічого не знали про вчинені злодіяння.