Втеча і чужинність в книгах ілюстрацій Розповідати обачливо, але без прикрас

Долати відчуження разом: «У той день, коли до нас приїхала Саїда»
© Peter Hammer Verlag

Нові ілюстровані книги від німецьких видавництв наближають дітей до таких тем як порятунок втечею, війна та ксенофобія.

Вдома їхнє життя у небезпеці, це точно. Хоч наскільки різні вони за походженням та своєю особистою долею: вони знаходяться і разом вирушають в дорогу. Вихідна ситуація однієї з найвідоміших німецьких казок, Бременські музиканти зі збірки братів Грім нагадує про долю, що сьогодні єднає сотні тисяч біженців. Вони також можуть розділити гасло, яке  виголошує віслюк у Грімовій редакції і яке відсутнє в багатьох наступних переказах цієї казки для дітей: «Щось краще ніж смерть ми знайдемо усюди».

Втеча, вигнання та поневіряння з непередбачуваними наслідками – це важливі теми у казках Грім.  І хоча деякі з їхніх мотивів ясно звучать серед викликів у суспільстві сьогоднішнього дня, але для обачливого опрацювання таких масштабних тем для дітей у дитячих садочках та дошкільнят ліпше надаються книги з актуальних пропозицій видавництв, що у Німеччині видали цілу низку книжок у картинках, в яких йдеться про втечу та чужину. Вони дають нагоду для спілкування з дітьми, досягаючи порозуміння – у ліпшому випадку з обох сторін: біженців та людей, до яких яких ті зрештою прибувають.  

Поетична гра з чужими словами

У книзі ілюстрацій «У той день, коли до нас приїхала Саїда» Сюзани Ґомес Редондо (Susana Gómez Redondo) з роботами художниці Соні Віммер (Sonja Wimmer), виданій у Peter Hammer Verlag у лютому 2016 року, жваве дівчисько розповідає про прибуття своєї мовчазної, сумної ровесниці з Марокко. «В той день, коли до нас приїхала Саїда, я відразу зрозуміла, що вона мені завжди подобатиметься», читаємо на одній з перших сторінок. Зрештою вона чує, що її нова подруга можливо і не зовсім без’язика: «Може вона просто не хоче розмовляти своєю мовою, тому що вона інша ніж наша». Обидві дівчинки показують на предмети, називаючи їх, вчаться одна у одної, нова подруга знаходить радість у арабських буквах, написанні та звучанні цієї мови. Почергові розвідки перетворюються на поетичну гру серед уявних образів, наповнених словами та знаками письма, і це все сильніше зближує обох: так просто і так гарно можна подолати чужину, якщо від початку знати про те, що ставлення буде прихильним.

Ксенофобія у чорних картинках

"Острів"; "Острів" | © Armin Greder/FISCHER Sauerländer
Про те, куди це може привести, якщо відразу знати, що прибульця найліпше відразу відіслати назад, розповідає Армін Ґредер (Armin Greder) у своїй книзі ілюстрацій «Острів», перевиданому в Sauerländer Verlag. Чоловік, якого на плоту викинуло на берег, «був не таким як вони», це жителі острова помітили відразу: він голий. Рибалка знає, що чоловік у морі загине: «Отже вони прийняли чоловіка», читаємо там і бачимо вгодованих сердитих чоловіків, які ведуть врятованого з кораблетрощі, націливши на нього мітли, граблі та вила. Ось так виглядає прийом у світі, в якому люди не мають для чужинця нічого крім хліву та свинячого корму – і при цьому продовжують плекати страхи, накручуючи один одного, поки усім не видається найкращим відправити чоловіка на його плоту назад у море. Похмура історія у чорних картинках, чіткий посил, який переконливо пояснює дошкільнятами, що таке ксенофобія та наскільки мало вона пов’язана з самим чужинцем.

Про те, як тяжко все починати знову

"Певно все буде добре" "Певно все буде добре" | © Klett Verlag
Певно все буде добре авторки Кірстен Бойе (Kirsten Boie), що вийшла у січні 2016 року в Klett Kinderbuch, вже у назві несе надію, і ця надія тримає дев’ятирічного братика Гассана та десятирічну сестру Рагаф з Хомса упродовж всього оповідання. Їхнє життя зрештою у важливих напрямках дійсно поліпшується, але в жодному разі не стає хорошим, і це показує обережність та обачливість, з якою дитяча письменниця веде розповідь, не скрашуючи її: вона не наділяє своїх героїв долею жертв бомбардувань у спустошеному місті або потопельників з затонулого корабля на небезпечному маршруті через Середземне море. Та все ж вона чітко показує, що пережили біженці – і що вони ще мають пережити, прибувши до Європи. Після трьох місяців у екстреному таборі для новоприбулих дітей розлучають з друзями, яких вони тут знайшли. В класі деякі дівчатка з цікавістю підходять до Рагаф, але швидко втрачають інтерес до сирійської дівчинки через мовний бар’єр. Сподівання батька, що він зможе у Німеччині працювати за своїм фахом лікаря, не справджуються і в кінці книги. Сім’я все ще тулиться вшістьох у кімнаті з трьома ліжками в контейнері. Коли батькові на вулиці трапляється нещасний випадок, він може допомогти до приїзду швидкої, показавши таким чином, що він може.

Нижня половина кожного сторінки виділена під арабський переклад, а в кінці знаходяться перші слова та речення обома мовами – від «Як тебе звати?» до «Хочеш?» і до «Хочеш стати моїм другом?». Але там є також «Залиш мене у спокої!» та «Не хочу!». Відтак у Певно все буде добре не лише розповідається про новий початок у чужій країні,  книга спроможна такий новий початок і полегшити.