Українські комікси
Розмова з художником коміксів Ігорем Бараньком

В Україні жанр коміксів тільки починає розвиватися. При цьому в світі графічні романи - величезна індустрія. І одним з її яскравих представників є українець Ігор Баранько, який вже довгі роки співпрацює з провідними світовими видавництвами: від американського «DC Comics» до французького «Les Humanoides Associes». Малював «Сімпсонів», крихкий космос, ламаїстів, індіанців лакота, єгиптянок епохи Рамзеса III і фантасмагоричну Україну.

Журналу ПЛАТФОРМА він розповів про те, як він почав малювати, чому українських художників більше цінують за кордоном, а також про свої роботи.

Про існування коміксів я дізнався в «L'Humanité»

Як ти почав малювати комікси?
 
У Радянському Союзі коміксів не було, але років у сім до мене в руки потрапила газета французької комуністичної партії - «L'Humanité». Вона припадала пилом у кутку серед видань в дусі «Работніци». Але на останній сторінці газети кожен раз друкувався комікс. Так я дізнався про їх існування.

Коли художники вчаться малювати, то вони обов'язково у когось щось запозичують. У мене є свої боги, яких я все дитинство наслідував і намагався малювати як вони. Таким був і залишається для мене великий геній світового і метр європейського коміксу Уго Пратт. Тоді я ще не знав, хто він, але бачив, як він робить свої атмосферні пригодницькі історії. І я запав.

Я зрозумів, що можна розповідати історії в картинках і що нічим іншим у житті займатися я не хочу. Коли говорив бабусі, що буду малювати комікси, вона називала мене психом, а комікси - повним неподобством. Але я був впертою дитиною. Все дитинство малював комікси в зошитах, малював їх вдома, на уроках. І з цих пір так і не одужав.

Коли я виріс, то зрозумів, що заробляти на коміксах в Радянському Союзі неможливо, а після його розпаду ні в кого не було грошей, з чого випливало, що нікому нічого не було потрібно. І тоді я поїхав в Америку. Спеціально за цим. Потім хотів переїхати до Франції, оформив усі документи, але несподівано компанія, на яку я повинен був працювати, збанкрутувала. І я залишився - мені набридло їздити в нікуди.

Найкраще у мене виходить європейський стиль

А ти як першопроходець відчуваєш свій вплив на культуру українського коміксу?

Оскільки українського коміксу немає як такого то мені нема на що і впливати. Мене знають люди, які цим захоплюються, принаймні, чули, що є якийсь незрозумілий Баранько. Точно так мене знають любителі коміксів в Росії, Польщі. Але це дуже маленькі ринки.
 
Чому ти зупинився саме на BD - європейському стилі?

Все просто - він мені подобається. Але точно так само я до цього в дитинстві захоплювався супергероями, малював Спайдермена і Капітана Америку. Якимось чином мені діставали через знайомих американські комікси, давали подивитися. Причому комікси ці були видані і перевидані в Югославії, американські дістати не можна було. Тоді Спайдермен і Бетмен були страшенною цінністю, я їх дуже любив і намагався малювати. У якийсь період почав захоплюватися Японією, манґою. Пізніше стилізував під манґу і деякі свої картинки. Сильний вплив Азії можна побачити в моєму «Епсілон». Але найкраще у мене виходить європейський стиль. Він найближче до літератури. Американський стиль - це в основному екшн.

Наш народ не знає коміксів

В Україні тебе в першу чергу знають як автора «Максима Оси». Ось тільки замовником історії, дія якої розгортаються в Україні ХVII століття, була Бельгія. Чому це не спало на думку українським видавцям? Нам не цікава власна культура в нових інтерпретаціях?

По-перше, не цікава. Ніхто ніколи не виділяв на це гроші. Друга причина - жанр. Наш народ знає кіно і літературу, але наш народ не знає коміксів. У Франції та Бельгії комікс - серйозний жанр. У будь-якому книжковому магазині величезні стелажі коміксів. Дорослій інтелігентній людині зовсім не соромно читати bande dessinée, тому що вони дійсно розумні і цікаві.
 
У нас жанру немає як такого, а значить, за нього ніхто не готовий платити. Щоб займатися тим, чим ти хочеш - треба заробляти на це, паралельно чимось харчуватися.

Поки ти стукав у двері українських видавців, європейський комікс з радістю відкрив для тебе свої. Коли ти повернувся із США в Україну уже відомим в певних колах - з'явилися якісь пропозиції?

Як і на початку, ніхто до мене потім не стукав. Окрім, звичайно, Макса Прасолова, який носився і шаленів з ідеєю коміксів ще років п'ятнадцять тому. Він - єдиний видавець, який серйозно займається цим, платить художникам.
 
А «Максима Осу» взагалі видав хлопець-ентузіаст з Одеси, у якого був легкий доступ до друкарського верстата. Усім українським художникам коміксів він сказав: «А давайте я буду вас друкувати», і вони відповіли йому, не замислюючись: «Давай». Але прибутку в цьому немає - він видає, продає і таким чином просто відбиває те, що пішло на друк.

Плащ і шпага в українському стилі

Як з'явився «Максим Оса»?
 
У Франції є жанр у дусі «Трьох мушкетерів», плаща і шпаги, і завжди хотілось створити твір у подібному, тільки українському, стилі.

Вплинув на «Осу» Акунін, а саме - серія про Фандоріна. Я прочитав і мені страшенно сподобалося! Я вирішив - придумаю щось подібне. До цього я ніколи не придумував детективи, це була моя перша спроба. В ідеалі, щоб дотримуватися жанру, потрібно було діяти так: спочатку придумати якесь таємниче вбивство, підозрюваних, роздуми, сумніви, і врешті - «Ага, так ось хто, виявляється, мерзотник!».
 
На середині історії я вже знала, хто виявиться мерзотником?

Точно? З моїх знайомих здогадалися тільки декілька людей, коли у мене була готова половина. Казус був у тому, що так як до цього я ніколи не придумував детективів, то й не подумав про те, як правильно його писати. Всі нормальні люди спочатку придумують, хто вбивця, продумують сюжет, а вже після - заплутують його. У мене ж сталося не так. Я придумав таємницю, намалював вже десь третину, і коли всі почали випитувати «Хто вбивця?», я міг лише, не обманюючи, відповісти «Я не знаю».
 
Можна сказати, що образ Оси відображає твоє уявлення про культуру козацтва?

Козаки були різні, з відмінними характерами і статусами: бідні, багаті. Типаж Оси - у дусі американського хард-бойдл-детектива 30-х, де є капелюхи, плащі та пістолети. Це образ хвацького, розслабленого ковбоя, але при цьому - позитивного і душевного. Це образ простої людини, на який накладено українські мотиви. Він - герой з хитринкою, з одного боку - ледачий, з іншого - крутий і рішучий, з третього - п'яниця. Все як годиться.

Не патріотичні комікси, а пригодницькі історії

Перші спроби українських художників – це патріотичні мотиви з ухилом в національний колорит. Як вважаєш, це правильна лінія розвитку для коміксу там, де люди мають про нього дуже погане уявлення?

Патріотизм є різний. Наприклад, «Максим Оса» - абсолютно не патріотичний комікс, як багато хто вважає. Це - пригодницька історія на українську тематику. Я взагалі терпіти не можу будь-яку патріотичну літературу, комікси, книги, фільми. Я люблю просто хороші речі.
 
А які образи і персонажі потрібні сьогодні Україні, як думаєш?

Всі! Потрібні комічні, трагічні, потрібні героїчні, пародійні. Українського як такого зроблено дуже мало - дірки у всіх областях культури, у всіх жанрах. Якщо взяти навіть якийсь легкий жанр, детектив, і подивитись на ту ж Францію, Англію чи Америку - написані тонни. Історичний роман у нас взагалі на рівні нескінченної шароварщини. Якісь заклики, відозви, бажання всіх в чомусь переконати. Все це - якісь пропагандистські речі. А історичний роман вимагає незалежного підходу, як, наприклад, «Ім'я рози» Умберто Еко.
  Повний текст інтерв’ю читайте на сторінці ПЛАТФОРМА