Швидкий вхід:

Перейти прямо до змісту (Alt 1) Перейти прямо до головної навігації (Alt 2)

Як вказувати знання німецької мови у біографії

Дехто пише про «знання, достатні для ведення перемовин» відразу після того, як навчився замовляти каву. Інші вказують «Німецька: С2» без подальших роз’яснень. Звичайно ж власні мовні знання належить вказувати, коли претендуєш на робоче місце. Але як їх правильно описати?

Бажаючи отримати робоче місце на німецькому підприємстві, кандидати з інших країн обов’язково мають вказати у своїх документах, наскільки добре вони володіють німецькою мовою, яка в них рідна мова та які ще іноземні мови вони знають. Але як реалістично оцінити свій мовний рівень? І як правильно описати це у біографії? В популярних довідниках прийнято розрізняти між базовими знаннями, хорошим, дуже хорошим, вільним та придатним для переговорів володінням мовою. При цьому не дається визначення окремих рівнів. Більш диференційовані критерії пропонують рівні від А1 до С2 Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, що розроблені Радою Європи. Вони служать сьогодні орієнтиром для більшості мовних інститутів. Таким чином кандидати на посаду можуть вибирати, чи вони вживають для позначення свого рівня у біографії  старі назви, чи використовують поняття Загальноєвропейських рекомендацій.

Роботодавці знайомі з Загальноєвропейськими рекомендаціями?

Пауль Ебсен з Федерального агенства праці припускає,  що деякі роботодавці у Німеччині ще не знайомі з Рекомендаціями. В переліку вимог для посади рідко зустрічаються посилання на них. «В більшості оголошень про заміщення посади вимагаються «хороші знання німецької мови». Інколи потрібні лише базові знання. Тут напевне достатньо подати свідоцтво про відвідування мовного курсу. «А оскільки ми все частіше маємо справу з шукачами притулку, все більше підприємств у Німеччині сьогодні задовольняються хорошими знаннями англійської», каже Ебсен.
 
Надя Флюґерт упродовж двадцяти років працює доценткою з німецької як іноземної мови та є автором тренінгу з подання заявки на роботу для осіб, які вивчають німецьку як другу іноземну мову. Вона радить багатьом заявникам при описі своїх мовних знань в біографії посилатися на рівні Рекомендацій: «В малих та середніх підприємствах, що працюють в галузі ІТ та не часто мають справу з мовою, звичайно ж може статися так, що шеф читатиме заявки і не зрозуміє, що таке А1 або В2. Але коли йдеться про роботу в офісі чи є особа, відповідальна за персонал, тоді можна таки виходити з того, що їм ці диференційовані поняття відомі».
 
Якщо мовні знання є окремою вимогою для посади, тоді кандидатам варто вказувати їх не лише в біографії, але й у мотиваційному листі. Свідоцтва і сертифікати справляють хороше враження, поки вони відповідають вимогам та компетенціям кандидата. «Якщо людина володіє німецькою вже на рівні С1, але може подати лише сертифікат про знання німецької, тоді його не обов’язково додавати до заявки, тому що це заважатиме зрозуміти справжню кваліфікацію», каже Надя Фюґерт. Замість цього вона радить кадидатам описати, які знання вони принесуть з собою і де вони їх здобули. При цьому вважається, що чим конкретніші дані, тим краще роботодавець зможе скласти уявлення про рівень мовної компетенції.

Не занижувати і не завищувати

Оцінюючи власні знання, особливо важливо розглядати себе не занадто критично, пояснює Надя Фюґерт. Працюючи доценткою, вона часто стикалась з тим, що кандидати занадто негативно оцінюють свої компетенції: «Учні, які вільно говорять німецькою, постійно пояснюють мені, що майже нічого не вміють. Якщо є схильність недооцінювати себе, тоді краще дізнатися думку інших людей – вчителя мови чи принаймні друга». Щоб уникнути неприємних моментів під час співбесіди, не варто також у заявці завищувати свій рівень, а бути чесним, наскільки це можливо. «Коли роботодавці вказують в оголошенні вимогу «вільне володіння німецькою мовою» або коли кандидати стверджують, що мають такі знання, тоді співбесіда очевидно проходитиме німецькою мовою», каже Ебсен.
 
Щоб не нервувати, кандидатам краще наперед обдумати належні відповіді на поширені запитання. Під час розмови перш за все важливо зберігати спокій. «Багато тих, хто не є носієм мови, думають, що співбесіда закінчиться тоді, коли вони скажуть неправильне закінчення прикметника. Звичайно ж це не так. Бо комунікативна компетенція та фахові знання у сумнівних випадках важливіші», каже Надя Фюґерт. Тому навіть коли у співбесіді мова піде про мовні навички, кандидати мають активно підійти до теми і розповісти, як вони дадуть собі раду з мовними труднощами на робочому місці і чому це не вплине на виробничі процеси. Крім цього різні інститути пропонують спеціальні тренінги для претендентів на робочі місця, які не є носіями мови. Вони можуть дуже допомогти і почасти підтримуються Федеральним агенством праці.