Фемінізм та медіа-арт Про справжнє життя у кіберпросторі

Медіа-арт як новий жанр обіцяв художницям звільнення від традиційних гендерних ролей у мистецькому процесі. Але невдовзі їм довелось констатувати, що новий мистецький напрямок автоматично не приносить з собою нових суспільних структур. Виявилось, що і в інтернеті художниць рідше виставляють та запрошують.


Багато нових робіт феміністичного медіа-арту безпосередньо і опосередковано відсилають до традицій відео- та перформанс-арту 1960-1970-х років. Інші повторюють методи і структури того часу, намагаючись поставити під питання гендерні приписи. Численні твори працюють з темою тілесності та звільнення від тіла у цифровому світі, просуваючи дискусію вперед.

Від бачення до відчування

Австрійська художниця Вальє Експорт (Valie Export) належить до піонерок феміністичного медіа-арту. У своїй роботі Tapp- und Tastkino (Кіно на дотик) 1968 року вона переносить увагу з бачення на відчування. Для «Кіно на дотик» вона причепила на груди скриньку, спонукаючи пішоходів у Мюнхені відчути її груди. Як у кіно жіноче тіло служить проекцією чоловічих фантазій, що іронічно коментує перформанс Вальє Експорт.

У короткометражній стрічці Rotron 1982 року Ротраут Папе (Rotraut Pape) вдається до іронічної критики зображень маскулінності в цифрових дискурсах. Американський художній фільм Tron (1982) на тему віртуальної реальності розповідає про людину, яка веде боротьбу проти програм в комп’ютерній системі. Це й надихнуло Папе на створення короткометражки Rotron, в якій вона через використання найпростіших засобів (ліжко, пляшка з гелієм та телефон) глузує з історій про героїчних хакерів та комп’ютерних експертів.
 


Писклявим голосом вона зображує комп’ютерну програму, яка хоче зламати Пентагон: «Там світ трьох вимірів. Світ, в якому діють закони фізики. Цей світ – це електронний мікрокосмос, що дихає і живе поряд з нами».

Проти безтілесності

Eva Grubinger | Netzbikini, 1995 Єва Ґрубінґер | Мережеве бікіні, 1995 | Foto: Jens Ziehe © VG Bild-Kunst 2004 В роботі Netzbikini (Мережеві бікіні) 1995 року Єва Ґрубінґер (Eva Grubinger) працює з потенціалом інтернету щодо спільних дій. На веб-сторінці вона представляє викройку та інструкцію, спонукаючи користувачок та користувачів пошити бікіні – найкраще з мережевого матеріалу. Якщо надіслати художниці фотографію зробленого предмету гардеробу, то можна отримати бірку, яку треба нашити, щоб мати справжній Grubinger. Так розмовам про цифрову безтілесність Ґрубінґер протиставляє спільну фізичну роботу з пошиття і примірювання, а також митця як лейбл.

1997 рік став важливим поворотним пунктом для інтернет-мистецтва: вперше на Documenta 10 в рамках утвердженої художньої системи були показані роботи з мережі. При цьому жінки були представлені недостатньо. Єдині учасниці, Єва Вольґемут (Eva Wohlgemuth) та Джоан Гемскерк (Joan Heemskerk), виставлялись не як окремі художниці, а разом зі своїми партнерами (художниками).

Eva Grubinger | Netzbikini, 1995 Єва Ґрубінґер | Мережеве бікіні, 1995 | Foto: Jens Ziehe © VG Bild-Kunst 2004 Documenta 10 стала також місцем Першого кіберфеміністичного інтернаціоналу, організованого колективом Old Boys Network. Близько 40 художниць, активісток, хакерок та теоретиць зі Східної та Західної Європи, Австралії та США зібралися у Касселі для дискусій про те, як нові медіа змінюють гендерні конструкції. При цьому учасниці підіймали питання недостатнього представлення жінок у мистецькому контексті. Для багатьох жінок це стало важливим самоствердженням: ми тут, і нам є що сказати!

Краще бути кіборгом ніж богинею

До піонерок кіберфемінізму зараховують передусім австраліський колектив художниць VNS Matrix. Вони ще на початку 1990-х років використовували метафори цифрового світу та мережі, щоб збурити гладкі поверхні цифрового світу. «We are the future cunt», - стверджували вони: «The clitoris is a direct line to the matrix». Йшлось про свято тілесності в медіумі, сконструйованому як безтілесний. VNS Matrix надихались теоретицею Донною Гаравей (Donna Haraway), що була б ліпше кіборгом ніж богинею і виступала за розширення людського, в якому бінарні відмінності між статями мали б розчинитися.

Cornelia Sollfrank | Screenshot der Dokumentationswebsite Female Extension (1997): http://artwarez.org/femext/ Корнелія Зольфранк | Скрін з веб-документації Female Extension (1997) | © Courtesy Cornelia Sollfrank У 1997 році Корнелія Зольфранк (Cornelia Sollfrank) звернула увагу на невидимість жінок у мережевому мистецтві Німеччини через свою оригінальну роботу Female Extention. Зольфранк, яка була ініціаторкою Old Boys Network, використала конкурс художнього музею в Гамбурзі як привід для того, що створити 288 віртуальних мережевих художниць з іменами, мейлами та автоматично виготовленими художніми роботами і подати їхні твори на конкурс. Музей зрадів великій активності жіок, але призи конкурсу все ж були вручені чоловікам. Через цей злам Зольфранк унаочнила гомогенність цифрової художньої сцени. Ця ситуація і сьогодні не сильно відрізняється.

Laboria Cuboniks Xenofeminism | Screenshot (01.06.2017) Laboria Cuboniks Xenofeminism | Screenshot (01.06.2017) | © Laboria Cuboniks Xenofeminism Серед спадкоємиць кіберфеміністок можна назвати Laboria Cubonicks. Колектив художниць з п’яти різних країн опублікував у 2015 році Ксенофеміністичний маніфест. В ньому художниці у традиції Донни Гаравей виступають за переоцінку поняття відчудження: «Ми всі відчуджені». У радикальній контрукції тіл та думок це для них означає можливість свободи.

В роботі мережевих художниць питання політичного значення гендеру виступає як один з набільш значущих аспектів. Починаючи з кінця 1980-х років, художниці по-різному відповідали на це. Разом з тим у суспільних структурах мало що змінилось.