Нова музика 2019
Топологія Нової музики

Характерна ознака Нової музики – неосяжність. Тисячі людей в сотнях осередків по всій Німеччині постійно творять її нові бачення. Спроба огляду.

Von Франк Гільберґ

Фестивалі – острови Нової музики

От якби була карта... Може вона допомогла б окинути поглядом територію Нової музики, що відома своєю неозорністю. На це нарікали ще з часів її появи, і становище ускладнюється, адже «Нової музики» стає все більше,  і кожного разу іншої. Про це трохи згодом.

Карта місцевості бажана тому, що у Німеччині дійсно сформувалась географія або ж топологія Нової музики – якщо поглянути на фестивалі. Вони відбуваються у чітко визначених місцях, попри свою молодість мають власні традиції, вірну публіку і стабільні строки проведення. Та перш за все вони виокремлюють себе через самобутню естетичну позицію.

Така карта фестивалів нагадувала б морську. Посеред розлогих водних глибин – білих плям – вирізнялися б острови різного розміру – найбільшими були б Дні музики в Донауешінгені, але крім них ще широкі розсипи менших чи більших острівців, з яких деякі зникають під водою, натомість на поверхню несподівано виринають інші. Така звана «сцена» Нової музки – це насправді архіпелаг. Приклади показують, наскільки різноманітні ці остови.

Візьмемо хоча б фестиваль Нової музики в Рюмлінґені (він у Швейцарії, але ж інтереси Нової музики як правило поза кордонами). Від початку тут шукають зв’язки між музикою, грою та природою. Коли кажеш «Рюмлінґен», знавці відразу розуміють, про що йдеться. А два роки тому на поверхні з’явився берлінський фестиваль актуального музичного театру ВАМ! і вже встиг заявити про себе, представляючи усі можливі форми тексту, преформансу, коллажу, мультимедійних та просторових творів крім класичної сценічної дії й музики у вузькому розумінні.

Локальна музика

Інший різновид островів представляє фестиваль NOW! в Ессені – він уже десять років присутній на карті й має міцну локальну прив’язку до місцевої Вищої школи Фолькванґ, музеїв та інших інституцій. При відносно невеликій кількості прем’єр його популярність, особливо серед місцевих жителів, забезпечують якісні програми, що представляють запрошені ансамблі та оркестри. Нерідко трапляються сюрпризи. Так у минулому році темою був «Транзит», і концерт Ensemble Modern під диригуванням Енно Поппе (Enno Poppe) показав, що фурор можна спричинити навіть таким старим перевіреним твором 1990 року, як passage/paysage Матіаса Шпалінґера (Mathias Spahlinger) тривалістю 45 хвилин – постійне оновлення форми, інструментальний розвиток та незабутні піцикато легко залишать в тіні сучасні п’єси. Якби ж й інші твори такого ґатунку з (новітнього) минулого теж знову зазвучали зі сцени...

Деякі фестивалі дотримуюються концепції «Best of» - серед них і січневий Ultraschall в Берліні, що пропонує огляд найкращих творів минулих років, хоча через все більше скорочення коштів програми фокусуються на малій кількості виконавців.
Кожен зі згаданих островів населяють і відвідують особливі популяції. Так серед них є перелітні птахи, які можуть мандрувати від Донауешінгена до Віттена за новою камерною музикою – сюди звичайно ж належать і професійні учасники та репортери. Але є й багато знавців та любителів, які їдуть, керуючись своїми вподобаннями, або відвідують події, тому що вони мешкають поблизу.

Що таке Нова музика? – Дні музики в Донауешінгені

Після років коливань на одному з двох головних островів Нової музики встановився відносний спокій. Мова про Дні музики у Донауешінгені під управлінням Бьорна Ґотштайна (Björn Gottstein), який виконує обов’язки мистецького керівника. Часи безкрайніх концептуальних  оркестрових творів поступилися місцем віднайденій золотій середині, прикладом якої стала Poética del espacio від Альберто Посадаса (Alberto Posadas) – композиція тривалістю 90 хвилин у прем’єрному виконанні віденського Klangforum під диригуванням Сільвіана Камбрелінґа (Sylvain Cambreling). В ній немає нічого кардинально нового, але все унікальне – самобутня процесна форма поєднує постійні зміни з вражаючим таймінгом та інтегрована у простір так, що два ансамблі, які починають на протилежних подіумах, через багатоходові переміщення сходяться разом на головній сцені лише в завершальній фазі. Це дозволяє їм обіграти простір з різних перспектив. Музиканти відтворили повноту звучання, в якій рідкісні інструменти, наприклад скляна гармоніка, поєднались з незвичними комбінаціями, такими наприклад як тромбони з мундштуками від кларнетів. Переважно схвальна реакція присутніх показала, що у творі належного рівня цінність слухацьких зусиль справджується.

Марк Андре (Marc Andre) у своїй п’єсі rwh 1 також обрав інтеграцію у простір, розподіливши музикантів на різних островках Дунайської концертної зали. Його ідея відтворити «ехографію» церкви музичними засобами через пластичне сприйняття затягувала слухачів у багатообразні ходи.

Натомість у «звукових інсталяціях» (термін, який вже майже не вживається) на сцені в більшості випадків були візуальні компоненти, як у композиції  Sound Activated Drawing Machines Анджели Буллок (Angela Bulloch), де штучні інтелекти малюють під музику з програвача (включаючи їхнє перевантаження у формі «технічних збоїв»), або у віртуальному музеї Марко Чічіліані (Marko Ciciliani) Anna & Marie з мультимедійними проекціями, в яких звуковий дизайн виконує всі критерії, обіцяні Еріком Саті у його Musique d'ameublement (1920). Тут звучання перекривали не набридливі звуки ножів і виделок за столом, а шум від переміщення відвідувачів. Тепер, як і тоді, музика відігравала роль фонового гулу.

Симон Стін-Андерсон (Simon Steen-Anderson) продемонстрував у своїй мультимедійній композиції Trio, що звук і зображення можуть досягнути ефекту взаємопроникнення, якщо вони співвіднесені, а не лише імітують одне одного. Андерсон позичив звуковий і візуальний матеріал з архівів радіо SWR, поєднавши його у блискучому колажі з живими оркестровими пасажами. 

Питання про те, що таке сьогодні Нова музика, на відміну від минулих років розглядається не через тексти і маніфести, а через твори, в яких треба визначатись, чи вони ще зараховуються до сфери музики, чи вже давно прагнуть інших форм сприйняття. Це питання наразі стосується усіх фестивалів, а відповіді, які пропонуються у творах, лише загострюють його.

Нові імена – Дні нової камерної музики у Віттені

Кожен фестиваль Нової музики міжнародного рівня змушений знаходити баланс між відомими іменами та новачками. У минулому році на Днях нової камерної музики у Віттені домінували нові імена – так велика кількість  досі незнаних діячів змогла представити себе на сцені, спричинивши також і багато естетичної незграбності. В цьому й полягають ризики фестивалів, що хочуть запропонувати як перевірену якість, так і нові підходи. Натомість як і у минулі роки бездоганним був рівень виконання.

Серед «новачків» варто відзначити Франческу Верунеллі (Francesca Verunelli) з твором Flowers #3 (Dripping), в якому звукову картину визначає витончена мікротональна «розладнаність» струн квартету. А в Alfabet Мікеля Урквіци (Mikel Urquiza) для сопрано, труби, кларнету і ударних на слова Інґера Крістенсена блискучими були не лише композиторські ідеї, але й прекрасне сопрано Сари Марії Сан (Sarah Maria Sun). Одна з тих миттєвостей, коли твір немов написаний саме для цих музикантів.

Нова музика та медії

Дотепер мова йшла про фестивалі-двигуни прогресу. Та вони не єдині, які відіграють провідну роль у розвитку Нової музики. Великі радіостанції регулярно транслюють програми, в яких можна дізнатися про Нову музику та почути її, замовляють своїм колективам прем’єрні виконання, а композиторам – написання нових творів, роблять записи місцевих та міжнародних подій. Усі представлені в інтернеті, де пропонують стрімінг наживо й у записі, а також медіатеки.

Набагато гірші справи у друкованих ЗМІ. Деякі вагомі журнали припинили своє існування: у 2018 році закрився Австрійський музичний журнал ÖMZ, у 2019 році припинив виходити швейцарський часопис Dissonance/Dissonanzen, разом зі своєю інтернет-версією зник невеликий журнал Seiltanz. Періодничне видання Positionen – Texte zur aktuellen Musik після тридцяти років існування отримало нову редакцію і переживає трансформацію, вже вийшли три номери, тож залишається чекати, куди це приведе. В газетах про Нову музику як правило не пишуть, як не враховувати поодиноких повідомлень, і це стосується як міжрегіональних так і локальних видань.

У декількох спеціалізованих видавництвах все ще регулярно виходять компакт-диски з Новою музикою, хоча в основному йдеться про запозичення продукцій радіостанцій, особливо щодо творів для великих ансамблів. Торгівля звуконосіями активно переходить з міських магазинів до інтернету і саме сюди безпередньо направлений збут видавництв, тож пропозиція «офіційного скачування» зростає. Дуже невапливо збільшується частка Нової музики у стрімінгових сервісах - найбільш популярні з них не підходять, адже в них не пропонується навіть найменшої дискографічної інформації, натомість є постачальники, які орієнтуються на класичну музику і подають інформацію належним чином. Та навіть на такому амбіційному сервісі як idagio.com пропозиція поки ще дуже обмежена: Гельмут Лахенманн (Helmut Lachenmann) представлений 35 творами з 29 альбомів, натомість Карола Баукгольт (Carola Bauckholt) лише чотирма творами з трьох альбомів. Там ще мало видавництв зі своїми архівними каталогами, а до уваги беруться лише нові записи. Тож залишається чекати, чи дійде черга до ретро-оцифровування. Але ті, хто хочуть скласти уявлення про новітню історію музики, знайдуть тут багато матеріалу для прослуховування.