театральних приміщень
Сцена-коробка, портал, просторова сцена
Театр в Гайдельберґу – зал Marguerre | фото: © waechter+waechter architekten bda
Устрій театральних приміщень змінюється. Сьогодні, коли театри переважно ремонтуються і модернізуються, а нові споруджуються дуже зрідка, постає питання: То ж як потрібно будувати театри, щоб ансамбль сцени і глядацької зали відповідав сучасним вимогам?
У багатьох міських театрах Німеччини і до тепер можна знайти класичну сцену-коробку, якою облаштовували театри у XVIII і на початку XIX століття – тоді місця хизування дворянства. Особлива прикмета таких театрів – це ложі, де дворяни мали змогу показатися й усамітнитися серед рівних собі. Коли влада перейшла до рук буржуазії, театри продовжували будувати за зразком колишньої придворної сцени. І лише після Другої світової війни, коли на місці зруйнованих театрів почали зводити нові, концептуальні рішення ансамблю сцени і глядацької зали змінилися, вони стали більш функціональними. Багато міст вирішили відокремити оперні театри від драматичних.
Ложі й оркестрові ями
Від розділення такого театрів передусім виграла акторська вистава. Зникли ложі та оркестрові ями, сцена наблизилися до глядача і навіть найтихіші голоси камерних дійств стали чутними. Сьогодні, коли багато театрів потребують ремонту, а подекуди навіть цілковитої модернізації, як, наприклад, театр у Гайдельберзі, з’являється можливість переосмислити внутрішню архітектуру театру: як організувати простір сцени та глядацької зали, щоб він відповідав вимогам сучасного театру?Тут варто пригадати золоте правило дизайну: Form follows function, тобто, форму визначає функція. Німецькі театри, зокрема муніципальні, зобов’язані мати свій репертуар. Тож усі архітектурні й технічні рішення для театру орієнтуються на цю його особливість. Якщо, припустімо, на сцені щодня нова вистава, зрозуміло, що це пов’язане з певної логістичною специфікою, яку слід враховувати в облаштуванні театру. До прикладу, просторова сцена, яка наразі активно обговорюється у театрально-дизайнерських колах і передбачає злиття сцени з глядацькою залою, а тому пропонує певну варіативність у організації простору залежно від вистави, не обов’язково є оптимальним рішенням для репертуарного театру.
Репертуар чи серійність
Таку думки висловив Ян Паппельбаум, сценограф і головний художник театру Berliner Schaubühne, коли восени 1999 року разом з Томасом Остермайером прийшов до театру і побачив там просторову сцену. Театр Berliner Schaubühne (архітектор Еріх Мендельсон) – це одне велетенське приміщення, яке за потреби можна розбити на три зали. У свою чергу для кожної зали можна розробити окреме рішення. Проте: «Користі з того малу, - завважує Паппельбаум. - Випробувати усі відомі і невідомі форми сцени було б доречно, якби ми тривалий час показували б одну виставу щодня, і лише потім іншу. Одначе ми цього не робимо. Наші вистави постійно змінюють одна одну, на сцені вони лише два – щонайбільше п’ять разів підряд. Тому щоразу кардинально змінювати організацію приміщення надмірно витратно.»Просторова сцена радше підходить «серійним» театрам, себто театрам, які значний період часу показують лише одна й ту саму виставу. Цей підхід окреслився декілька років тому, коли театри почали відчувати тиск усе зростаючого темпу індустрії розваг. У наслідок зросли вимоги до можливостей сучасної сцени, зміни декорацій, світла та звука. Сцена повинна бути максимально багатофункціональною, гнучкою, придатною для перетворень. На думку Паппельбаума, важливо, щоб актори, насамперед на основному просторі сцени мали можливість швидко з’являтися і зникати: «Основну сцену, як і її задню та бокові частини, необхідно проектувати й оснащувати тросами і підйомниками так, щоб я як художник-декоратор не змушений був облаштовувати місця для з’яви актора на сцені та його сходження зі сцени за допомогою декорацій».
Чарівна естетика
Висновок: під час новобудови, модернізації або ремонту театрів слід розробляти такі просторові й технічні рішення для сцени, які б скорочували час на її переобладнання. Ян Паппельбаум говорить про «повернення чарівної естетики» сцені. Окрім суто практичних питань йдеться і про її просторовий вимір.Головне, щоб сцена не була завеликою. Наприклад, у 1963 році після тривалого ремонту й модернізації франкфуртський театр Schauspiel Frankfurt отримав найбільшу сцену у німецькомовному просторі. А це для театру далеко не перевага. «Якщо для оперного театру велетенські приміщення не становлять жодних проблем, - розповідає Ян Паппельбаум, - то для драматичного театру це неабияка складність, адже не кожен актор у стані наповнити своєю аурою такий гігантський простір. Нерідко тоді у пригоді стає саме художник-сценограф, який за допомогою декорацій, приміром, звужує сценічний простір».