дебютний роман Каті Петровської Мозаїка спогадів

Катя Петровська
Катя Петровська | фото: © Susanne Schleyer/Suhrkamp Verlag

Неймовірна сімейна історія, розказана захоплююче гарною прозою: у своєму дебютному романі «Vielleicht Esther» Катя Петровська створила фігурне полотно, охопивши ціле століття.

Як вдалося переробити у літературну форму велетенський масив інформації, надавши найтрагічнішим пасажам чарівної легкості? Відповідь криється у прямоті форми, яку Катя Петровська обрала для своєї автобіографічної книги Vielleicht Esther: народжена у 1970 році в Києві авторка відмовилась в того, щоб охопити якомога більше у рамках однієї великої розповіді, натомість надала кожному з численних розділів характеру прозової мініатюри. В результаті маємо мозаїку спогадів, які спонукають читача до меланхолійного погляду на власну історію, затягуючи його у проминулий світ, збережений між палітурками.

Гілки родинного дерева від Відня до Одеси

Власна історія (життя) Петровської нерозривно пов’язана з батьками. І тому одну половину «Vielleicht Esther» можна зарахувати до материнської, а іншу – до батьківської родинної гілки. Прабабусю і прадідуся Каті Петровської, які навчали глухонімих, з Відня доля привела через Варшаву до Києва. У вирі Другої світової вони змушені були тікати з міста. Інша гілка розгалуженого родинного дерева простягається до берегів Чорного моря, де в Одесі таємничий дідів брат у 1932 році, тобто за рік до захоплення влади Гітлером, здійснив на аташе німецького посольства замах, який майже вдався. Сімейні історії Каті Петровської слугували для неї джерелами, що їх вона злила воєдино, заповнивши лакуни, де це було можливо. В ході власних досліджень вона здійснила численні поїздки – до Варшави, звичайно ж до Києва, до берлінських і московських архівів та у концтабір Маутгаузен, до якого інтернували її дідуся. Це принесло їй багато вражень і досвіду, що відобразилось і в її творі: «Німеччина кришиться, стаючи все більш незбагненною. Шматочки на одязі, у клавіатурі комп’ютера, ношу цей рік по землі, розтягую його, витрушую цей золотий запас у повітря, посеред Берліна, восени, беру його додому».

Випробування країни на міцність

Vielleicht Esther з’явилась в політично зарядженій і разом з тим дражливій ситуації. Події в Україні на початку 2014 року та вовтузня навколо Криму є серед іншого ознаками розірваності країни, що лежить не зовсім на Сході, але й не зовсім на Заході. Можливо цим можна пояснити той заплутаний шлях, який здолала проза Каті Петровської, перш ніж бути виданою: українка з єврейським корінням, яка переїхала до Берліна у 1999 році та перша у своїй родині вивчила німецьку мову. Невдовзі вона вже писала німецькою репортажі. У 2011 році в Frankfurter Allgemeine вийшов найзворушливіший з них – Прогулянка по Бабиному Яру. Його тепер можна знову прочитати як розділ у Vielleicht Esther.

Між репортажем і романом

Цей репортаж-співпереживання ідеально увійшов у видану книгу, чим завдячуємо літературно-документальному характеру Vielleicht Esther: питання жанру або формату відіграють лише другорядну роль. Йдеться радше про особисту біографію, яка заради пізнання набуває надособистісного характеру. Так знімається питання про факт і фікцію. Що означає для власного життя необхідність жити з думкою про замордованих членів сім’ї? Які це має наслідки для сприйняття себе, коли така держава як Радянський Союз восьмидесятих років, все ще прогресивно націлена у майбутнє, притлумлює пам'ять про єврейських жертв нацизму, натомість зосереджуючись на оспівуванні героїв війни?

Порозуміння через мову

За створення рукопису німецькою мовою Катя Петровська вболівала всією душею, що й підкреслювала постійно після здобуття Премії Інґеборґ Бахманн 2013 року, дослівно стверджуючи: «Німецька мова стала подобою звільнення». Тому що, за її словами, німецька мова уникає дискурсу з російською домінантою, що дає можливість відійти від матеріалу розповіді на дистанцію, корисну як політично, так і особисто. Vielleicht Esther закладає підвалини для нового способу проговорення історії: німецька не як почасти мова злочинців, але як допоміжний засіб для необтяженої і відстороненої комунікації. Так Каті Петровській вдається історія примирення – примирення через мову.
 
Катя Петровська народилась у 1970 році в Києві. Вивчала літературознавство та славістику в естонському Тарту, захистила дисертацію в Московському університеті. З 1999 року мешкаю зі своїм чоловіком-німцем у Берліні та працює журналісткою для російських та німецькомовних ЗМІ, серед яких «Frankfurter Allgemeine Zeitung». У 2013 році відзначена Премією Інґеборґ Бахманн за оповідання «Vielleicht Esther».