Генріх Белль політичний письменник

Генріх Белль
Генріх Белль | фото: © Presse- und Informationsamt der Bundesregierung

Лауреат Нобелівської премії, який пішов з життя  у 1985 році, був зразком освіченого відповідального громадянина – і все ж часто ставав об’єктом насміхань.

У липні 2015 року минуло 30 років, як на літературній сцені не вистачає одного з найважливіших німецькомовних письменників – Генріха Белля. Він народився у Кельні, належав до покоління учасників війни, письменників часу “Ч”, противників атомної війни та війни у В’єтнамі, критиків влади та пацифістів. Практично ніхто із німецькомовних авторів не отримав за своє життя стільки визнання. У 1972 році Генріх Белль став лауреатом    Нобелівської премії, а   найбільший  успіх йому принесла   повість "Втрачена честь Катаріни Блум” (1974), що її лише у Німеччині було продано шість мільйонів примірників.   

Генріху Беллю не раз вдавалось уловлювати теми, що витали в повітрі, та висвітлювати їх через призму літератури. Ледь не усі його сюжети мають сьогодні майже  ту ж саму моторошну актуальність як і за часів їхстворення. Наприклад, у повісті "Втрачена честь Катаріни Блум” Белль описує потерпання молодої жінки від переслідування ЗМІ. Безпощадність матеріалу в жовтій пресі підштовхує в решті решт героїню  до відчайдушного вчинку. “Цайтунґ”, так Генріх Белль назвав свою фіктивну, хоча і схожу на  таблоїд,  газету, сьогодні, певно, була б якимось цифровим ЗМІ, приміром Фейсбуком.

Втручання у сферу приватного життя

У своєму романі “Дбайлива облога” (1979) Генріх Белль розповідає про надмірне підсилення заходів безпеки з боку держави. Матеріалом  для  твору слугувала тогочасна істерія в Німеччині, пов’язана з терором лівоекстремістської Фракції Червоної Армії. У сповненій важкого переживання, гостро актуальній книжці автор описує намагання зруйнувати сім’ю “заходами державної безпеки та контролю”. Белль знав, про що писав:  за ним тривалий час стежила поліція, його будинок неодноразово обшукували, а він сам неодноразово ставав жертвою наклепів. Письменника, котрий завжди засуджував методи та цілі Фракції Червоної Армії, Бундестаг оголосив ідеологічним спільником терористів. І лише Віллі Брандт та деякі інші члени Соціал- демократичної партії та Вільної демократичної партії Німеччини стали на його сторону.

Провідною темою творчості Белля була війна та повоєнні часи. Романи  “І не промовив жодного слова” (1953), “Дім без господаря” (1954) або “Більярд о пів на десяту” (1959) висвітлюють обережне й боязке опрацювання націонал-соціалізму у Німеччині 1950-х років. Генріх Белль походив із католицької родини зі стійкими  моральними цінностями і від самого початку критикував націонал-соціалістичний режим.  У той час як молодший на десять років  Ґюнтер  Ґрасс пішов добровольцем у війська СС, Генріх Белль усіляко намагався уникнути військової служби. Спочатку він писав заяви про звільнення від військового обов'язку, щоб мати змогу навчатись, пізніше вигадував хвороби та підробляв відпускні листи.

У фокусі завжди "прості люди"

Жоден автор не розповідає так інформативно про німецьку післявоєнну дійсність, про завершення війни, її наслідки і відлуння як Генріх Белль. Типово беллівським є ретельне змалювання життя звичайних людей, а не зображення вчинків великих злочинців чи героїв. Зворушливі та строкаті романи Белля про сім’ї, розділені на  прихильників та противників нацистського режиму, містять набагато більше знання про ті часи, а тому і читаються набагато захопливіше, ніж безліч інших книжок на цю тему, виданих протягом останніх декількох десятиліть.

Проте Генріх Белль був не просто письменников, він був політично активним автором, справжнім сучасником у розумінні освіченого відповідального громадянина. Беллівські прихильність до Віллі Брандта та його східної політики, захист переслідуваних письменників та відстоювання людського поводження з терористами були у всіх на вустах.  Він накликав на себе неприємності  через те, що не хотів зв’язувати себе партійними путами. Письменник був у близьких відносинах із Брандтом, але на відміну від Ґрасса ніколи не був членом СДП. Белль завжди висловлював свою думку з конкретних політичних питань, утім ніколи не прислужувався політиці.

Для декого наївний "добродій"

В останні десятиліття соціальна й екополітична діяльність Белля часто ставала предметом насміхань. Деякі письменники, літературні критики описували його як такого собі наївного "добродія". Але згодом, передусім, через спалах нових конфліктів у Європі та на її кордонах, політичний вітер змінився. Тепер діяльність Белля не вважається «учорашньою», навпаки, вона є взірцем. Багато молодих письменників, художників, митців знову і знову висловлюють свою думку щодо політичних подій. Утім, такого громадського діяча як Белль серед них немає: він був одним з небагатьох великих мислителів Німеччини, які не вихвалялися.

Клаус Штек, творець критичного мистецтва політичного плакату і багаторічний керівник Берлінської академії мистецтв, так писав з нагоди вшанування 25-ої річниці з дня смерті Белля: „У деяких некрологах звучало (…), що сьогодні таки не вистачає когось, схожого на Белля.“

Ці слова і досі залишаються актуальними.