Жанри
Автори між драмою і прозою
Подвійний талант: автор Дірк Лауке | фото: Thorsten Wulff
Чимало німецьких письменників мають талант написання текстів у багатьох жанрах. Такі автори, які вміло жонглюють такими жанрами як лірика, епос та драма, завжди в пошані у критиків.
Театральний критик Альфред Кер у 1905 році назвав драматурга Fiorenza «простаком». Це був ніхто інший, як сам Томас Манн - взірець німецької романістики. При цьому Томас Манн створив у романі «Буденброки», який з’явився у 1901 році, цілком пластичні, придатні для театру та кіно персонажі та сцени. «Fiorenza» є єдиною закінченою п’єсою. Він ніколи так і не оговтався від образливої критики, оскільки ввадаося, що справжній майстер слова має володіти трьома жанрами - лірикою, епосом та драмою. У 20 столітті письменники, що писали у двох, трьох жанрах аж ніяк не були винятками. Революціонер сцени Бертольт Брехт був також визначним ліриком; щонайменше у двох жанрах творили також Райнер Марія Рільке, Гуго фон Гофмансталь, Германн Гессе чи Артур Шніцлер.
Двожанрові таланти існують і сьогодні
Традиція двожанровості існувала й у німецькій літературі повоєнних часів. Всі значимі автори, а саме члени літературного об’єднання «Група 47», яке згуртувалося у 1947 році навколо письменника Ганса Вернера Ріхтера, писали поряд з лірикою і прозою також п’єси. Для багатьох з них радіовистави стали гарною можливістю донести до загалу свою творість та отримати за це винагороду. Це такі автори як Макс Фріш, Фрідріх Дюренмант, Томас Бернхард та ін. Сьогодні також існують пиьсменники, які успішно пишуть у двох і більше жанрах, такі як Ніно Харатішвілі (народилась у 1983 у Тбілісі). Підлітком вона заснувала німецько-грузинську театральну групу, для якої з 1998 до 2003 року регулярно писала п’єси і ставила їх на сцені. Пізніше вона вивчала кінорежисуру у Тбілісі та театральне мистецтво у Гамбурзі, робила постановки на численних німецьких сценах. Її драми неодноразово відзначали критики. Тож для всіх великою несподіванкою став дебютний роман Ніно Харатішвілі «Юя» (Juja) (2010 р.), який одразу потрапив у cписок номінантів німецької книжкової премії, списку фіналістів літературної премії “Aspekte” телеканалу ZDF і отримав у 2011 нагороду Буденброків у Любеці за кращий роман-дебют. У 2014 році з’явився третій роман Ніно Харатішвілі «Восьме життя (Для Брільки)» (Das achte Leben (Für Brilka). Цією об’ємною і високо оціненою критиками сімейною сагою, вона ще раз підкреслила свій вагомий внесок у німецьку романістику.Досить сценічним можна назвати дебютний роман «З соціалістичним привітом» (Mit sozialistischem Grusz) драматурга Дірка Лауке, який народився у 1982 році у невеличкому саксонському місті Шкойдіц. Це історія одного батька зі Східної Німеччини, який хоче отримати кілька порад щодо виховання свого сина самої від Маргот Хоннекер, дружини колишнього лідера НДР. Історія доволі смішна, з нотками сатири. Жодного натяку на епос. «Знавець життя лузерів» - так назвав Лауке журнал Der Spiegel – дуже вдало пише молодіжні та злободенні п’єси, а у своїх прозових творах використовує провокаційно-гумористичний підхід, характерний для німецькомовного кабаре.
Одним з найуспішніших драматургів нашого часу є Деа Лоер, 1964 року народження. Після високо оціненої збірки оповідань «Собача голова» (Hundskopf) (2005) у світ вийшов її перший роман «З’являється Бугатті» (Bugatti taucht auf (2012), який 2012 року номінований на Німецьку книжкову премію. Учениця драматурга й режисера Хайнера Мюллера, письменника й актора Яака Карсунке, за своє творче життя Деа отримала багато нагород, зокрема Берлінську літературну премію 2009 року у розмірі 30 тисяч євро. У своєму романі Деа Лоер відтворює смерть одного юнака у швейцарському місті Локарно. Спираючись на реальні події, авторка з’єднує коло злочинців з колом жертв. Критика відзначила проникні й переконливі образи та сцени, серед яких звісно затонуле Бугатті на дні озера Лаго-Маджоре.