2015 в літературі Премії, тренди, дискусії

2015 - рік сюрпризів від Журі німецької книжкової премії
2015 - рік сюрпризів від Журі німецької книжкової премії | фото: Petra Gass/Börsenverein

2015 рік у Німеччині приготував читачам та літературним критикам чимало сюрпризів. До того ж, у штатах великих видавництв відбулася зміна поколінь, яка неодмінно позначиться на майбутньому.

Кожний новий літературний рік тепер як ніколи проходить у ритмі літературних премій і визначається ними. 2015-й рік запам’ятався тим, що кожне рішення журі було заявою їхньої позиції щодо стану, статусу й особливостей сучасного літературного процесу. Відтак, вперше журі Лейпцизького книжкового ярмарку відзначило у категорії «Белетристика» збірку лірики – «Варіацій дощової вібрації» (Die Regentonnenvariationen) Яна Ваґнера. Ці вірщі говорять самі за себе, водночас ця вигадлива поезія про природу є свідченням значного зростання за останні роки якості і кількості поетичних творів на найвибагливіший смак.

Визнання оригінальності

Подія, яка привертає ще більше уваги – вручення Німецької книжкової премії – відбулася, як завжди восени, на книжковому ярмарку у Франкфурті. Відзнаку отримав Франк Вітцель за свій монументальний роман на 800 сторінок під назвою «Винахід Фракції Червоної Армії маніакально-депресивним підлітком влітку 1969 року» (Die Erfindung der Roten Armee Fraktion durch einen manisch depressiven Teenager im Sommer 1969). Таке рішення журі – цілковита несподіванка, адже більшість оглядачів культури схилялася на користь або роману Дженні Ерпенбек про біженців «Йдучи, йшовши, пішовши» (Gehen, ging, gegangen), або твору Ульріха Пельтцера «Краще життя» (Das bessere Leben), в якому автор занурюється у свідомість типових представників фінансового капіталізму. Такий вибір викликаний, передусім, актуальністю тем обох романів. Крім того, Ерпенбек приваблює тим, що у своєму романі з глибокою приязню зображає мігрантів і тих, хто їм допомагає, а Пельтцер наполегливістю у використанні модерної, ба навіть модерністської манери письма. Тож, відзначивши твір Вітцеля, журі, передусім, визнало оригінальність – як власну, так і книги. Оригінальністю книжка-лауреат завдячує дикій суміші оповіді, вільних асоціацій та есеїв, у яких автор показує задушливу атмосферу гессенської провінції, принади поп-культури та процес радикалізації лівих сил очима 13-річного підлітка.
 
І хоча Ульріх Пельтцер (1956 року народження), один з найбільш послідовних та аскетичних письменників свого покоління, цьогоріч знову залишився без важливої нагороди, куди більше багатьох критиків обурило те, що твір Клеменса Й. Зетца «Година між жінкою та гітарою» (Die Stunde zwischen Frau und Gitarre) навіть не потрапив до шорт-лісту. Багато хто уважав твір у тисячу сторінок геніального молодого австрійця книгою року. Зетц вкотре довів свою приналежність до авторів, які визначають не тільки сьогодення німецькомовної літератури, а і її майбутнє. Описані ним сцени з життя у психіатричній лікарні, побачені очима не зовсім «нормальної» доглядальниці, випромінюють таку хворобливо-страхітливу привабливість, що твір не вкладається у рамки жодного традиційного жанру: у ньому доволі своєрідно поєднуються фантазія й огида, інтрига та дотеп.

Розширення уявлення про літературу

Увага літературного світу зосереджена не тільки на нагородах обох книжкових ярмарків, а і, певна річ, на премії Ґеорґа Бюхнера, найважливішій літературній премії Німеччини. Нею відзначають знакові твори німецькомовних письменників, які потім, за звичай, стають частиною літературного канону. Після декількох не надто вдалих нагороджень, цього разу журі уперше відзначило Райнальда Ґетца, представника поп-культури, який розширив уявлення про літературу публікацією власних інтернет-щоденників під назвою «Сміття для всіх» (Abfall für alle) та «Дорікання» (Klage). Ґетц – ретельний хронолог свого часу. Цей завзятий читач газет у літературній формі розбирає такі явища, як панк і техно, а також новини політики. У своєму романі «Йохан Гольтроп» (Johann Holtrop) Ґетц створює збірний образ підприємця, що повністю втратив зв'язок з реальністю. Завдяки цьому образові автор намагається з'ясувати, що може сказати про наше суспільство факт панування отаких-от «переможців».

Прощання та нові починання

2015 рік став роком великої втрати – з життя пішов Ґюнтер Ґрасс, один з останніх титанів німецької післявоєнної літератури. Лауреат Нобелівської премії 1999 року та автор найважливішого для молодої Федеративної Республіки Німеччина роману «Бляшаний барабан» як ніхто інший вплинув на духовне життя країни своїми книгами та політичними промовами. У книзі «Перед кінечністю» (Vonne Endlichkait), опублікованій невдовзі після його смерті, Ґрасс розмірковує з цілком непритаманною йому легкістю про речі, які потрібно зробити перед кінцем. З великих сучасників Ґрасса ще живий лише Мартін Вальзер – як завжди, надзвичайно енергійний та працьовитий. На початку  січня 2016 року вийшов його новий роман «Чоловік, що помирає» (Ein sterbender Mann).
 
Навіть із суто біологічний причин процес омолодження німецької літератури невідворотний.  І він йде повним ходом, не оминаючи і провідні німецькі видавництва. Після завершення багаторічного судового процесу між власниками чи не найбільшого видавництва у Німеччині «Зуркамп» (Suhrkamp) Ула Унзельд-Беркевіч передала керівництво Джонатану Ландґребе (1977 р.н.). Інші провідні німецькі видавництва також зазнали омолодження. Приміром, видавництво «К. Г. Бек» (C. H. Beck) очолює тепер Джонатан Бек (1977 р.н.), видавництво «Ганзер» (Hanser) з 2014 року Йо Лендле (1968 р.н.), видавництво «Піпер» (Piper) – Фелісітас фон Ловенберґ (1974 р.н.), колишня літературний критик. Новачкам буде нелегко, адже перехід на цифрові носії та структурні зміни у книготоргівлі завдають чимало клопоту усій книжковій справі. Та що б там не було, менше читати не стали. Це підтверджує статистика. Не стали менше і писати – тим паче тепер, коли у написанні романів вправляються літературні критики. Принаймні таку тенденцію означив 2015 рік:  у світ вийшли романи Фолькера Гаґе, критика журналу «Шпіґель» (Spiegel), Гайо Штайнерта з радіо «Дойчландфунк» (Deutschlandfunk), Верени Люкен з газети «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» (Frankfurter Allgemeine Zeitung), Урсули Мерц та Адама Зобочинського з видання «Ді Цайт» (Die Zeit). Щоправда, ці твори поки ще не знайшли свої нагород. Поки що.