Закордонна культурна політика
Третя опора дипломатії

Вона фундамент зовнішньої політики – так міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайер сказав про закордонну культурну політику Німеччини. За минулі роки вона зазнала стрімких змін.

Час, який прожила закордонна культурно-освітня політика Німеччини, був сповнений стрімких змін і розширення. Передусім за останні 15 років узбіччя зовнішньої політики стало, за словами міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмайера, частиною «фундаменту зовнішньої політики». Назовні це проявилось у двох важливих кроках з організації німецького Міністерства закордонних справ. У 2003 році МЗС перебрало на себе закордонне відділення служби преси та інформації Федерального уряду, уможлививши цим крок до професійної німецької Public Diplomacy. З того часу відділення МЗС називається «Культура і комунікація». У 2015 році міністр закордонних справ заснував відділення запобігання кризам, стабілізації за нагляду за залагодженням конфліктів як результат ініційованого процесу «Ревю 2014 – більш думати ширше про зовнішню політику». Цей відділ у 2016 році розпоряджається коштами розміром понад 480 млн. євро, що складає більш ніж третину загальних коштів МЗС, передбачених на закордонну культурну політику.

Витоками розширення кола завдань закордонної культурної політики є дві подальші тенденції, що, починаючи з ранніх 1990-х років, привели до ґрунтовних змін: закордонна культурна політика інтенсифікувала рекламу Німеччини. У міжнародних рейтингах soft power та зовнішнього вигляду Німеччина оцінюється несподівано позитивно,  і так підживлюються сподівання, що  з цього можна отримати зиск і за подальшої культурно-політичної розбудови іміджу Німеччини за кордоном. До того ж тема цінностей у закордонній культурній політиці стала відігравати набагато більшу роль ніж раніше. Інші країни більше не треба тільки переконувати, що певні цінності вільного демократичного суспільства – це невід’ємна складова розвитку країни. Їм потрібно також показувати, що ці цінності допомагають запобігати конфліктам або – якщо вони вже розгорілися – мирно і конструктивно їх вирішувати.

Блискучий імідж за кордоном

Міжнародні порівняння та оцінювання до недавнього часу приносили Німеччині радше тільки хороші новини: так щорічний BBC Country Ranking неодноразово ставив Німеччину на перше місце, а Gallup Ranking 2015 – на четверте; опитування U.S. News&World Report, оприлюднене у січні 2016 року, класифікувало Німеччину як «Best Country of the World». Nation Brands Index Сімона Ангольта поставив Німеччину в 2015 році на перше місце, в Soft Power-Rankings Джонатана МакКлорі Німеччина у 2015 та 2014 роках посідала друге місце.

Але ці результати не мають приводити до хибних висновків. Це фіксації певних моментів, що з кризою біженців та євро-конфліктами можуть знову стрімко змінитися. Тим важливішою для німецької зовнішньої культурної політики є робота з надійною інформацією, конструктивна співпраця з іншими країнами та проникливий діалог.

Все більше міжнародної конкуренції

При всьому цьому на задньому плані відбуваються міжнародні змагання з закордонної культурної політики, що з початком століття зростають і набувають гостроти. Конкуренція має місце не тільки з партнерськими державами Європейського Союзу, але перш за все з державами поза межами ЄС. Зі зростаючим успіхом сюди долучаються Китай, Південна Корея та Японія, але також і Туреччина та Росія. За декілька років Китай заснував по світу 500 інститутів Конфуція, прагнучи збільшити цю кількість до 1.000. інші названі країни також хочуть засновувати за кордоном численні нові культурні інститути або почасти вже зробили це.

У сфері міжнародних ЗМІ, передусім закордонного телебачення, вступають в гру також і арабські країни. Саме закордонне телебачення веде інтенсивну боротьбу за верховенство над тлумаченням міжнародних нових. Але це також стало й інструментом цілеспрямованої дезінформації  в національній зовнішньо-культурній та медійній політиці. Так прикладом цього є зокрема Russia Today. Коли було ще небагато телеканалів, що ведуть мовлення на закордон, Німецька Хвиля посідала добре і досить безпечне місце. Між тим вона конкурує по всьому світу з понад 30 каналами.

Робота таких німецьких організацій, фінансованих Федеральним урядом, як Goethe-Institut, Німецька академічна служба обмінів, Фонд Гумбольдта або Інститут закордонних відносин не стала простішою, але напевне значно цікавішою ніж раніше. Як показала оцінка проектів і програм, усі вони працюють успішно, і це можна підтвердити. Проте остання загальна оцінка проводилась 40 років тому. Саме з огляду на новий вимір німецької закордонної культурної політики засвідчення для себе актуального стану щодо тем, діячів та програм могло б принести цікаві осягнення.