Німецька наукова фантастика Майбутнє - ключ до сьогодення

Olivia Vieweg’s cartoon “Endzeit”;
Комікс "Кінець світу" Олівії Фівеґ | Photo (detail): © Olivia Vieweg/Schwarzer Turm Verlag

Наукова фантастика має в Німеччині давню традицію, і вона не обмежується космічними кораблями та лазерними мечами. Це засвідчують численні сучасні митці, які звертаються до цього жанру. 

„Майбутнє – кращий ключ до сьогодення, ніж минуле“, – якось сказав британський письменник Джеймс Грем Баллард. На перший погляд, доволі дивна думка, адже пояснити сучасність допомагають події, що минули, а не ті, які навіть ще не відбулися. Однак те, як про це думає суспільство, що воно бачить, коли дивиться у майбутнє, розкриває фундаментальні речі про це суспільство.

Відтак цілком природно, що мистецька бієнале у Венеції пройшла під девізом All the World’s Futures (Усі майбуття світу), а її учасники намагалися відповісти на запитання, як можна унаочнити візії про майбутнє мовою мистецтва. Одним із видів мистецтва, що змальовує майбутнє, є наукова фантастика.

Щоправда той, хто під науковою фантастикою розуміє лише голлівудські блокбастери на кшталт Зоряних війн, геть не враховує факт, що цей жанр у світі розвивався по-різному. До прикладу Німеччина має власну самобутню традицію наукової фантастики, яку ще на початку ХХ століття означили такі автори як Курд Ласвітц (На двох планетах, нім.: Auf zwei Planeten) та Альфред Дьоблін (Гори моря та гіганти, нім.: Berge Meere und Giganten).

Дванадцятирічне панування нацистів призвело до культурного зламу, внаслідок чого після Другої світової війни у Німеччині широку популярність здобула наукова фантастика із США. Згодом з’явилися німецькі послідовники американської фантастики, наприклад, літературна серія про космічні пригоди під назвою Перрі Родан, заснована 1961 року. Оповідання про Перрі Родана і досі публікуються, але це далеко не вся німецькомовна наукова фантастика.  Варто лише згадати Фрідріха Дюрренматта, Карла Амері, Ґюнтера Ґрасса та багатьох інших німецькомовних письменників, які в своїй творчості охоче грали елементами наукової фантастики. Їхню гру сьогодні залюбки продовжують сучасні німецькі письменники.

Боротьба за добре суспільство

Щодо змісту наукової фантастики, то серед німецькомовних авторів в останні роки прослідковуються дві головні сюжети: це або занепад суспільства внаслідок якоїсь катастрофи, або пошук альтернативного, кращого способу людського співіснування. У березні 2016 року вийшов друком роман Оборона раю (нім.: Die Verteidigung des Paradieses) Томаса фон Штайнекера, в якому автор розповідає про шістьох осіб, які живуть в одному укритті десь високо в Альпах, в той час як решта країни зруйнована. Але, нібито, десь ще  існує цивілізація. Відтак для них починається похмура та безнадійна подорож. Інший апокаліптичний сценарій розгортається на сторінках книжки Влада (нім.: Macht) Карен Дюве, що вийшла друком у лютому 2016 року. Авторка зображає Німеччину 2031 року, яка потерпає від наслідків зміни клімату, країну, демократія в якій перетворилася на химерний покруч. У романі від Райнгарда Йірґля Нічого вашого на Землі  (нім.: Nichts von euch auf Erden, 2012 р.)  стан Землі вже настільки катастрофічний, що єдиний вихід для людей, аби вижити, це переселення на Місяць або на Марс.  

І, можливо, там, на інших небесних тілах,  людям дійсно вдасться створити кращу - або ж розумнішу - модель суспільства. Про такі світи розповідають, зокрема, Лайф Рандт у книзі Планета Маґнон (нім.:  Planet Magnon) та Дітмар Дат у Венера перемагає (нім.: Venus siegt). Проте й у цих авторів не існує досконалого світу: добре суспільство необхідно спершу вибороти, а потім увесь час його захищати.  

Таке поєднання дистонії та утопії можна зустріти не тільки в літературі, а й у інших видах мистецтва, зокрема, у кіно. До прикладу, стрічка Пекло (нім.: Hell, 2011 р.) режисера Тіма Фельбаума про термокатастрофу. Випромінювання Сонця над Європою посилилося настільки, що перебувати на вулиці стало неможливим. Тепер спілкуватися і збиратися разом люди можуть тільки у маленьких групках.  У стрічці Прийдешні дні  (нім.: Die kommenden Tage, 2010 р.) режисера Ларса Крауме головним героям залишається одне – втеча з Німеччини, збуреної постійними повстаннями (такий собі зворотній сценарій щодо сучасних міграційних рухів). У світі, який ніби зійшов із рейок, порятунку шукають і герої коміксів, зокрема, у Кінці світу (нім.: Endzeit)  Олівії Фівеґ та в Людині як трава як (нім.: Mensch wie Gras wie) Дітмара Дата та Олівера Шайблера.

Візії спільного майбутнього

На думку німецьких митців майбутнє має дві сторони: з одного боку фінансові кризи, екологічні катастрофи та тероризм спонукають думати над похмурими сценаріями розвитку подій на Землі; з іншого боку людство шукає вихід з цього майже глухого кута і прагне збудувати вільне від експлуатації, солідарне, збалансоване та стабільне суспільство.  Шукати вихід можна не тільки в літературі, а й, наприклад, в архітектурі - урбаністичний проект Саскії Геберт (Ви)найди місто (нім.: „Stadt (Er)finden“), проект Арно Брандльгубера Anti-Villa; в дизайні - наприклад дизайнерські роботи Юлії Ломанн викривають і критикують сучасне промислове виробництво; у скульптурі - наприклад, Олаф Ніколаї, який збільшує до неймовірних розмірів товари широкого споживання; тощо.  

До речі, Олаф Ніколаї був одним із учасників німецького павільйону на Венеціанській бієнале 2015 року, де демонструвалися різні моделі майбутнього з усього світу. Під час огляду виставки відвідувачів принаймні на мить охоплювало почуття, що люди, попри все те, що їх відділяло один від одного в минулому, все одно можуть мати спільне майбутнє.