Співжиття у місті
"Покласти край відчудженню"

Проблеми виникають, коли сусіди бояться один одного, розповідає експерт з питань соціології міста Єнс C. Данґшат. Найефективнішим методом запобігання  появі так званих «проблемних мікрорайонів» є залучення сусідів до діалогу.

Єнс С. Данґшат, експерт з питань соціології міста | Photo (detail): © TU Wien Професоре Данґшат, які чинники визначають міський мікрорайон як проблемний?

Поняття «проблемного мікрорайону» – це завжди суб’єктивне бачення. Щоб мати такий статус офіційно, а відтак одержувати відповідні дотації, потрібно відповідати низці критеріїв, які визначають «проблему». Якщо розглядати кожен з цих критеріїв окремо, наприклад, високий відсоток літніх людей та дітей, то, на жаль, вони часто малопереконливі. Або ж такі показники бідності як безробіття, кількість одержувачів допомоги за програмою Гартц-IV та – що на мою думку є особливо сумнівним – частка іноземців. Адже немає жодного достовірного доказу того, що високий відсоток іноземців дійсно створює суттєву проблему.

Тоді чому дослідники та органи державної влади користуються цими індикаторами?

За цим стоїть теза про те, що проблеми з’являються тоді, коли занадто багато представників одного соціального прошарку живуть по сусідству: забагато бідних, забагато іноземців, забагато літніх тощо. Хоча дослідження говорять інше: конфлікти з мігрантами часто виникають там, де частка іноземців особливо низька.

КОЛИ ЧУЖИНЕЦЬ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА «ЦАПА -ВІДБУВАЙЛА»

Які індикатори, на вашу думку, варто застосовувати, аби розпізнати проблемний мікрорайон?

Один з переконливих критеріїв, на мою думку, – це зміни, що сприймаються як негативні. Коли економічна ситуація населення гіршає, кожен чужинець автоматично перетворюється на «цапа-відбувайла» за принципом: «З того часу, як вони тут, у нас все
погіршилось». З огляду на сучасні інтеграційні виклики, пов’язані з біженцями, цей чинник набуває вирішального значення.

Отже, суб’єктивна та об’єктивна оцінки  проблемності мікрорайонна кардинально відрізняються одна від одної?

Дії людей  зумовлюють не об’єктивні чинники, як наприклад, частка іноземців, а суб’єктивні, тобто, власна оцінка того, що вони помічають. До прикладу: більшість мігрантів проводять багато часу у публічному просторі. Це пояснюється їхніми житловими умовами (тісними квартирами), а також культурними особливостями соціалізації. Поява у громадських місцях великих груп мігрантів місцевим населенням сприймається як загроза. У них виникає суб’єктивне відчуття, що злочинність у районі зростає, хоча об’єктивні (статистичні) дані інші. Тож населення, попри об’єктивну відсутність загрози, боїться. Цьому також сприяють повідомлення у ЗМІ.

Чи існує загроза того, що новозбудовані мікрорайони швидше за все стануть проблемними?

Ні, це питання розподілу населення. Незалежно від походження, значення має передусім тривалість проживання. Соціолог Норберт Еліас з’ясував, що серед рівних соціальних груп, «старожили» наділяють себе правом встановлювати місцеві правила. Щойно приходять  чужинці, з’являються звинувачення в їхню сторону.

«МИ НЕ ЗНАЄМО, ЯКЕ ЗМІШАННЯ ДОРЕЧНЕ»

Чи не було б логічно просто змішувати різні соціальні групи у нових мікрорайонах, аби уникнути появи в них проблем?

Це одвічна реакція політиків на соціальні проблеми: змішувати, змішувати, змішувати. Проте ми не маємо емпіричних доказів розумності таких заходів. Поки що усі висновки спираються лише на статистичні дані. До того ж ми не знаємо, за якого масштабу доречні змішування: у масштабі одного будинку, одного кварталу, чи мікрорайону. Доведено, що принцип змішання діє ефективно лише у тих районах, де проживають представники середнього класу і допоки там функціонує вся інфраструктура.

Якою має бути розумна реакція з боку держави на цю ситуацію?

Важить те, що відбувається на місцях. Федеральна програма «Соціальне місто» ставить правильну мету: ми повинні зводити містки, щоб покласти край відчуженості між соціальними групами. Цього можна досягти завдяки розумним змінам у містоплануванні  та за допомогою інноваційних освітніх програм.

Які конкретні заходи Ви могли б порадити?

Потрібно знаходити підстави для того, щоб люди збиралися разом та дізнавалися більше про те, що їх об’єднує. Наприклад, разом можна обговорити правила дружнього співжиття у мікрорайоні, або ж питання про те, як обмежити у мікрорайоні шум автотранспорту, де облаштувати майданчик для дітей тощо. У цих питаннях культурні розбіжності не мають значення. Коли йдеться про облаштування публічного простору, важливою є співучасть. По-друге, вирішальну роль відіграють школи, адже вони за допомогою «відкритої  освіти» сприяють соціалізації. Це також означає, що у школі слід святкувати свята усіх світових релігій. По-третє, держава повинна підтримувати громади у продовженні успішних починань. Для соціальної згуртованості важливо, щоб міста отримали більше можливостей самостійно діяти і тоді бідність не буде причиною соціальної ізоляції чи конфронтації.