Розмова з режисером Вільке „Джентрифікація – це не закон природи"

Що визначає місто як життєвий простір?
Що визначає місто як життєвий простір? | Photo (detail): © Andreas Wilcke

Упродовж 2011-2015 років режисер-документаліст Андреас Вільке стежив за бумом на берлінському ринку нерухомості. Його негативний вплив на місто він показує у стрічці «Місто як здобич», розкриваючи головних винуватців лиха.

Пане Вільке, в одній з перших сцен Вашого фільму бачимо Клауса Воверайта, колишнього урядового бургомістра Берліна, під час виборчого турне. Воверайт застерігає від прагнень зберегти Берлін у вигляді біотопу кволої та чарівної метрополії. Що він має на увазі?

Він посилається тут на певний імідж, що закріпився за містом та полягає у тому, що це бідна, але модна метрополія. Воверайт сам доклався до його формування, коли у 2003 році в одному інтерв’ю назвав Берлін «бідним, але сексуальним». А у тій сцені дія відбувається в 2011 році під час мандрівки на човні районом Кьопенік у східній частині міста вздовж цілої низки пустирів без господарів. Сенс слів Воверайта у тому, що замість ностальгійних поривів сьогодні потрібно взятися за роботу та інвестувати, і тільки тоді у Берліна з’явиться шанс.

Звучить логічно.

Звичайно інвестиції у міський розвиток – це раціонально. І ностальгія ніколи не принесе добра, якщо гальмуватиме доречні та важливі процеси розвитку. Та нажаль складається враження, що в Берліні цей процес не особливо вдало працює. Хоч місто і змінюється, до того ж у швидкому темпі, але ціна змін занадто висока.

Чому?

Багатоманітність, інтерес до інших людей, соціальні взаємовідносини – все те, що визначає місто, опинається під загрозою зникнення. У своєму районі Берлін-Фрідріхсгайн я вже протягом десяти років спостерігаю, як відмирає дрібна торгівля, як люди з невеликими доходами змушені виїжджати, бо більше не спроможні сплачувати оренду. Нещодавно мене провідував один товариш з іншої країни, і після прогулянки моїм кварталом він був шокований тим, що на вулиці практично не видно людей літнього віку.
 


У своєму фільмі Ви прослідкували причини та визначили винуватців: бурхливий ринок нерухомості у Берліні.

Так, хоча мені було досить важливо уникнути класичної логіки лиходія і жертви – хоча назва Місто як здобич можливо й дає підстави так думати. Я не хотів показати маклерів з нерухомості, які з’являються у фільмі і часом кажуть жахливі речі, як ненажерливих хижаків, які нападають на бідних орендарів і виганяють їх з їхніх помешкань. Для мене це означало б занадто поверховий аналіз. Проблема власне Берліна – це не ринок нерухомості сам по собі, а той факт, що політики проспали його регуляцію. Зло – це не маклери, адже вони лише діють в рамках своєї логіки. Але їхнє уявлення про те, що визначає місто як життєвий простір, страшно одновимірне. І буде погано, якщо такі погляди набудуть поширення.

Що ж це за погляди?

З точки зору багатьох маклерів місто в центрі має бути гарним і дорогим, а чим ближче до краю – тим дешевшим і огиднішим. Дуже поширеним є переконання, що у колишніх «модних районах», таких як Кройцберґ чи Мітте, студенти автоматично перетворюються на бюргерів з хорошими доходами, які у гарно оснащеному кварталі охоче платитимуть й більшу орендну платню. А хто не може собі цього дозволити, просто переїздить у сусідній район. Цей ефект витіснення, названий джентрифікацією, розглядається як системний.

А хіба це не так?

Ні, джентифікація – це не закон природи. Саме Берлін у своєму осерді відзначається великим розмаїттям соціальних шарів. Це робить місто цікавим, зокрема й для інвесторів. І завдання політиків мало б полягати в тому, щоб ринок житла не зруйнував того, що він сам рекламує.

У фільмі вимальовується радше песимістична картина.

Нажаль це так. Спочатку було сумнівне політичне рішення, яке взагалі запустило берлінський ринок нерухомості. У 2005 році берлінський Сенат продав 65.000 квартир державної власності дочірній фірмі Goldman Sachs – зокрема для того, щоб поповнити свій порожній бюджет. Для багатьох інвесторів це стало сигналом до того, що варто виходити на берлінський ринок. Тривалий час регуляторні заходи вважались зайвими. Від офіційної сторони довго лунало, що ринок позбавлений напруги, порожніх квартир достатньо.
 

  • Die Stadt als Beute (The City as Prey) Die Stadt als Beute | Photo (detail): © Andreas Wilcke








Між тим прийшло усвідомлення, що необхідно діяти, чи не так?

Принаймні будівництво соціального житла стоїть серед перших питань політичного порядку денного, і за допомогою різних заходів робляться намагання стримати цінові процеси в орендній платні. Наприклад у 2015 році було введено заборону на перебудову помешкань, які перебувають в оренді чи у приватній власності та розміщуються у так званих зонах охорони середовища, тобто в тих районах, чий гетерогенний соціальний склад мешканців має бути збережено.  Хоча нажаль мушу відмітити, що саме в забороні на перебудову багато дірок, які охоче використовуються.

Чи впораються політики з вгамуванням негативних ефектів ринку?

Важко сказати. З одного боку місцеві політики дуже добре усвідомлюють проблематику. Але простір для дій у них нажаль дуже малий. Офіційною лінією Берліна як і раніше залишається залучення коштів у порожній бюджет і привабливість Берліна для міжнародних інвесторів.

Ваш фільм завершується серією зображень поселень, які видаються ледь не заміськими, але це все будівельні проекти в середмісті Берліна. Це свідчить про упокорення?

Не обов’язково. Просто це те, що залишається від позитивної риторики зростання на початку стрічки, коли споглядаєш реальні будівельні плани. Те, що з’являється у цей час в багатьох місцях Берліна – це дійсно передмістя всередині самого міста: архітектурні та соціальні монокультури для тих, хто більше заробляє. І я вважаю це дуже нехорошою тенденцією. Мені б хотілося, щоб політика могла наважитися втрутитись сюди.
 

Regisseur Andreas Wilcke Foto (Ausschnitt): © Kay Ruhe Адреас Вільке (Andreas Wilcke) виріс у містечку  землі Бранденбург, а з початку 1990-х років мешкає у Берліні. Навчався у берлінській школі фотографії Осткройц, з 2009 року працює кінодокументалістом. Свій довготривалий проект Місто як здобич він здійснив як режисер, продюсер, сценарист та оператор. В ньому Вільке показав, які наслідки для міста Берлін упродовж років мають будівельний бум, стрімке зростання оредної плати і джентрифікація. У 2016 році Місто як здобич вийшло в прокат у німецьких кінотеатрах.