Сімейний театр на Різдво
Сценічні чари? Так, залюбки!

Напередодні Різдва в багатьох німецьких муніципальних та державних театрах стартують різдвяні вистави, що кожного року знову і знову розпізнають у дітях та сім’ях одну спільну цільову групу.
 

Поряд з вертепами місцевих церковних громад публіку запрошують відвідати сімейні балети на кшталт «Лускунчика» Чайковського, оперні постановки «Гензель і Гретель» Гумпердінка, яким вже багато десятків років,  та «Різдвяну історію» Чарльза Діккенса, в якій «дух Різдва» ушляхетнює скнару Ебенізера Скруджа. Знаковим стає напутнє слово, осягнення, яке збирає повні зали. Різдвяна казка як маркетингова ідея середини 19-го століття, покликана допомогти театрам з браком глядачів в холодну пору року, все ще використовується у багатьох місцях з чисто комерційними намірами, і це провокує спротив. У 1980-х роках професіонали дитячих театрів закликали до «війни» проти різдвяної казки. Сьогодні різдвяна казка називається «сімейною виставою» і потребує більш диференційованого підходу.

Класичні казки, відомі історії

Розпочнемо з матеріалу. Класична казка з зібрань братів Грім, хоч усе ще домінуюча в репертуарах, отримала конкурентів у вигляді інших, майже настільки ж відомих історій. Так у Ганновері до програми на 2016 рік входить "Гайді" Йоганни Спірі. А Франкфуртський театр показує вічно молодого «Пітера Пена» Джеймса Метью Баррі. Державні театри у Дрездені та Штуттґарті звертаються до Астрід Ліндґрен, дрезденці – до „Міо, мій Міо», а штуттґардці – до «Роня, дочка розбійника», прем’єра якої вже відбулась у січні 2014 року. A мюнхенський Театр-Резиденція одного разу спробував поставити сімейну п’єсу в репертуар не у передріздвяний час, що за словами завідувача літературною частиною Себастьяна Губера привело до провалу. Схоже на те, що школи та сім’ї вже давно закарбували собі в пам’яті, що часто єдиний спільний похід у театр відбувається перед Різдвом, попри те, що цей час і без того перевантажений подіями.
 

Задоволення для всіх

Коли в Мюнхені художнім керівником був Дітер Дорн, то упродовж року для підтримання інтересу підростаючої публіки пропонувались невеликі симпатичні дійства в рамках Театру з книгою ілюстрацій. Натомість теперішній керівник Театру-резиденції Мартін Кушей та його команда зробили ставку на щорічну прем'єру однієї великої театральної події, яка часто залишається у репертуарі аж до Великодня. І байдуже, як називається п’єса: Крапочка і Антон, Блукання Одіссея чи, як зараз, Робін Гуд. Вирішальним для театру, за словами Губера, є те, «що приносить задоволення: зала під час цих вистав сповнена захопленням, і це наш головний стимул». Для того, щоб діти, батьки яких не мають досвіду відвідин театру або коштів для цього, також приходили до театру, він пропонує шкільним класам позбавлену бюрократії фінансову підтримку, а також програму до і після вистави, як це водиться у професійних дитячих театрах.

Весело, повчально та часто занадто солодко

Вирішальним залишається те, що, аби постановки п’єс для всієї родини сприймались в однаковій мірі як підлітком, так і його меншою сестрою, тітками та ще й дідусем з бабусею, вони за консенсусом є веселими, повчальними, багатими на музику, щоб підспівувати і плескати. Естетичні експерименти – це рідкість. Відповідно з табору професійних театрів для дітей та юнацтва лунає чітке несприйняття: «Багато постановок виглядають як дитячий день народження: занадто гучно, занадто солодко, занадто різко», говорить завідувачка літературною частиною в мюнхенському театрі "Шаубурґ" Даґмар Шмідт. А її колега Анне Ріхтер з мангеймського Молодого національного театру порівнює тему різдвяних казок з безладним поїданням всіляких солодощів: «Коли поміж багатьма фруктовими жувальними цукерками з’їдається ще й плитка шоколаду, усі щасливі, але жоден нормально не поїв». В третьому за розміром місті Баден-Вюртемберґу театри "Schnawwl" та "Schauspiel"  здійснюють тісну колегіальну співпрацю з Національним театром в питаннях сімейної п’єси. Тому в Ріко, Оскар і глибокі тіні, що йде зараз на сцені, режисерська команда та окремі актори володіють досвідом дитячих театрів. І хоча тут також не обійтися без великої, відомої історії – зрештою необхідно заповнити залу на майже 600 місць – але за словами Ріхтер «мистецтво також обов'язково має бути – це наше завдання». Відтак йдеться про акторів, які не «кривляються», а сприймають дітей серйозно, а також про сцену та манеру гри – як в цьому випадку – «що показує викривлений погляд головного персонажа на світ та діє як емоційний виклик». А як же сценічні чари? Так, залюбки! – «Якщо вони підходять за змістом і не намагаються скласти конкуренцію кіно».

Кооперація багатьох секторів

Подібно до Маннгейму постановки для сімей як результат міжсекторальної співпраці  з'являються в багатьох інших муніципальних та державних театрах. Збільшується готовність до обопільного навчання та визнання компетенцій експертів з дитячих театрів. Так у театрі Регенсбурґа очільниця Молодого театру ставить цьогорічну різдвяну казку у Велодромі на 620 глядачів – а у Державному театрі Ганновера шеф Молодого театру Флоріан Фідлер смикає за мотузочки, керуючи Гайді, Альм-Ой та Петером!

Але ситуація в центрі та на периферії відрізняється. Якщо у невеликих містах режисуру сімейних вистав віддають початківцям або беруть акторів ззовні, то великі ансамблі подібно до Театру-Резиденції не потребують такої підтримки, а Себастіан Губер запевняє: «Ми працюємо з режисерами, у яких робота для дітей та юнацтва – це само собою зрозуміла річ в мистецькому плані. І для такого виробництва ми підбираємо склад за тими ж критеріями, як і для всіх інших постановках нашого театру». Натомість у Берліні великі театри майже всюди відмовляються від того, щоб додатково брати на себе завдання ощасливлення сімей. Адже тут вдосталь театрів для усіх вікових груп, які обслуговують своїх клієнтів і до Різдва.

Стефані Юнґе, завліт Реґенбурзького театру, розглядає передріздвяну сімейну виставу радше в контексті загального пакету театральних пропозицій міста: якщо вона багато оснащена та достатньо диференційована, тоді, за її словами, «на так звану різдвяну казку припадає інше значення: це велика театральна подія для усієї родини або класу, з усіма чарами, які можна створити на великій сцені. Чудові враження для усіх!»