Поп 2016
Світ у дужках

Німецькій поп-музиці бракує політичного меседжу: на це нарікав у 2016 році Удо Лінденберґ – а потім сам записав сентиментальний та неполітичний твір зрілих років. Böhse Onkelz звучали як саундтрек для АдН та ПЕГІДА, тоді як молоді інді-рокери з гітарами поховались у нео-бідермайєрі, а шлягер реанімував жіночий образ п’ятидесятих років. У цьому році знову лише у клубній та електронній поп-музиці можна було зустріти мистецькі та політичні утопії.

Незадовго до завершення року німецька поп-музика вислухала повчання від одного зі своїх  найбільш знаменитих батьків-засновників та ветеранів. Чому молоде покоління виявилось таким аполітичним? Цим питанням задавався Удо Лінденберґ у своєму листопадовому інтерв’ю: «Багато-хто взагалі принципово не висловлює свою думку, каже, що він просто артист, який лише розважає» - натомість було б добре, «якби Гелене Фішер зробила заяву проти правого популізму». Він вважає важливим демонстрацію чіткої позиції, «саме у цей бентежний час».

Чи має Лінденберґ рацію? Чи дійсно у цьому неспокійному і політично насиченому році не було політичної поп-музики? Вона була – але не така, якою її можливо уявляє собі Лінденберґ. Серед найуспішніших німецьких альбомів 2016 року - Memento франкфуртського рок-гурту Böhse Onkelz, що став їхнім поверненням, якого з нетерпінням очікували фани. Це без сумніву дуже політична робота, але вона не висловлює позицію проти правого популізму, а радше підхоплює і позитивно артикулює його ключові слова : від зневаги еліт, відчуття приналежності до відкинутих суспільством до обумовленого цим неприйняття демократії. Текст пісні "Markt und Moral" (Ринок і мораль): «Елітне коло / безжальна істота / мочиться нам у кишені / і каже, що йде дощ / Вірте у демократію / Я питаю себе: як». Це можна було б розглядати як саундтрек для АдН та ПЕГІДА.

Так само, як і музику Freiwild, другої німецькомовної рок-групи, яка досягла великого успіху у цьому році. Хоча Freiwild родом з Південного Тіроля, але Федеральна спілка німецької музичної індустрії відзначила їх у квітні призом «Ехо» в номінації «Альтернативний рок на національному рівні». Вони ще потужніше, ніж Böhse Onkelz, поєднують нову праву риторику «Ми – жертви системи» з агресивним патріотизмом: «Я не потерплю критики / цієї святої землі, яка є нашою батьківщиною», звучить у пісні "Südtirol" (Південний Тіроль), яка викликала бурхливе захоплення публіки і на їхньому берлінському концерті. Після протестів гуртів з лівого табору на кшталт Kraftklub вони у 2013 році ще відкликали свою участь у «Ехо». На цей раз вони отримали від музичної індустрії та громадського телебачення вдосталь можливостей показати у прайм-таймі середній палець своїм критикам; це також знак, який свідчить про загальносуспільний зсув у правий бік.

Втеча у приватність

Разом з тим німецькомовний інді-рок дійсно охоплений неполітично-дифузною меланхолією та втечею у приватність. Найуспішнішими представниками цього нео-бідермайєру були AnnenMayKantereit з Кельну, що випустили у лютому свій дебютний альбом Alles Nix Konkretes. У піснях з автентикою вуличної музики вокаліст Геннінґ Мей грубим чоловічим голосом розповідає наприклад про бажання переїхати зі своєю подругою до двокімнатної квартири у старому будинку. AnnenMayKantereit перенесли музику чуттєвих станів від таких авторів як Tim Bendzko (який в цьому році видав свій новий альбом під назвою Immer noch Mensch) в естетику дискурсного попу, який позбувся дискурсу.

Але це не значить, що у цьому році не було несподіваної нової, хорошої та різкої німецької рок-музики. Наприклад Harieschaim, дебют нео-постпанкового вокаліста Макса Ґрубера та його гурту Drangsal, на якому гучний голос Ґрубера під холодний бітспіває про екзистенційну безпритульність, задоволення від болю та фантазії про сексуальну домінантність. Або ж мюнхенський квінтет Friends of Gas, що поєднує свій мінімалістичний циклічний постпанк зі стоїчно-проникливими текстовими фрагментами співачки Ніни Вальзер. В той же час співак штуттгартського гурту Die Nerven Макс Ріґер займається сольною творчістю під іменем All diese Gewalt, поєднуючи грубі звуки та скалкові абстракції пост-панку у м’які, плинні форми: його альбом Welt in Klammern (Світ у дужках) – це в певній мірі найкраща прогресивна рокова платівка року.

Риторика проминання

Набагато більш традиційним, але надзвичайно успішним став новий альбом Удо Лінденберґа: у Stärker als die Zeit (Сильніше за час) він ділиться спогадами зі своєї власної біографії, розповідає про друзів та страждання, а також про радість через те, що ще живий.  Але при цьому в таких піснях як "Muss da durch" (Треба пройти) або "Wenn die Nachtigall verstummt" (Коли замовкає соловей) Лінденберґ, якому в травні виповнилось 70 років, вже зазирає в очі своїй смерті. Дивним чином така риторика проминання від літнього митця отримала велику популярність серед підліткової слухацької аудиторії. Це стосується й іншої великої духовно наснаженої платівки року: Von Mensch zu Mensch (Від людини до людини) зірки готичного шлягеру Unheilig, який після дворічного (!) прощального турне цим альбомом наразі начебто остаточно прощається зі своїми фанами.

Найбільш очікуваним поверненням 2016, якщо не згадувати Böhse Onkelz, став альбом гамбурзького хіп-хоп-тріо Beginner. На Advanced Chemistry вони в музичному плані вдалим чином продовжують естетику свого ключового альбому дев’яностих років: хіп-хоп-біт і скажений скречінґ поєднуються з ритмами реґґі, присмаченими денсхолом та харизматичним гугнявим гамбурзьким діалектом Яна Ділея. Натомість найбільш багатообіцяючий актуальний німецькомовний реп надходив з Австрії від іронічно-мінімалістичних, ультра-уповільнених хмарних реперів як Young Hurn. Або від гіперактивної  гамбурзької реперки Роні Цшохе, відомої як Haiyti, що у своєму міксі Toxic вправляється у панківських жестах, присягаючи жіночій самостійності та стійкості. Другий важливий політичний хіп-хоповий альбом року випустив франкфуртський репер Megaloh. На Regenmacher він зокрема в композиції "Wohin" (Куди) намагається поставити себе на місце біженця: «Вони кажуть, що я тут нелегал / в мене немає прав / я лише шукаю місце, щоб жити / в мене немає прав.»

Поза тим найуспішнішим мейнстрімовим жанром 2016 року був німецький шлягер. Його безперечна королева Гелене Фішер привернула увагу лише дуетом, зміксованим посмертно з Елвісом Преслі, що було сприйнято контроверсійно. В той час її найважливіша конкурентка Андреа Берґ видала з душевним трепетом один з найуспішніших альбомів  та провела турне заповненими вщент залами. Роланд Кайзер, який у стилі Лінденберґа ще в минулому році зайняв чітку позицію проти руху ПЕГІДА, відіграв перед 50-тисячною публікою свій фестиваль «Kaisermania» в Дрездені . А на таких подіях як фестивальна серія «Довга ніч шлягерів» молода публіка вітала його так само як і новачків на кшталт Ванесси Май (Vanessa Mai).

Жіночий образ п’ятидесятих років

Остання має намір замістити Гелене Фішер на троні шлягерної діви. Якщо її диско-шлягери мають схоже сучасне звучання, то представлений у текстах Ванесси Май образ жінки при цьому значно консервативніший. Жіноча самостійність тут ціклом заміщається тугою жінки за чоловіком, від якого вона чекає любові, захисту та задоволення. Саме на контрасті з Гелене Фішер та Андреа Берґ з її домінантними – зокрема і в сексуальному плані – позиціями Ванесса Май справляє враження реставрованого персонажу, натхненного ностальгією за п’ятдесятими роками, яка присутня і у реставраційних політичних течіях сучасності.

Музичний футуризм та невпинна воля до інновацій у 2016 році також перш за все зустрічаються в електронній музиці. Найуспішнішу електропоп-платівку року випустило берлінське тріо Moderat: на ІІІ вони перенесли авангардні клубні стилі останніх років в масовий формат пісень та зальних концертів. Знову ж таки найбільш перспективна актуальна музика створювалась у Берліні, в першу чергу міжнародними митцями, які там живуть. Так продюсерка Фатіма Аль Квадірі (Fatima Al Qadiri) родом з Кувейту випустила гострополітичний альбом, змішавши техно-біт та близькосхідний саунд з аудіозаписами демонстрацій. А у берлінських клубах та на таких фестивалях як Atonal або CTM можна почути молодих ді-джеїв та продюсерів, таких як Whybe, mobilegirl, Pan Dijing, Dis Fig, Group A або M.E.S.H., які творять глобалізований пост-інтернет-поп. Найновішу клубну музику в традиціях США і Європи вони рівно і природньо схрещують зі свіжими африканськими, карибськими та азіатськими стилями танцювальної музики: музика, повністю позбавлена територіальної прив’язки і через це в однаковій мірі приналежна до всіх музичних культур і стилів. Якщо у 2016 році шукати прогресивну політичну позицію на противагу новому реставраційному мейнстрімові, то перш за все тут: в музиці, яка цілковито виступає і живе з красою по-справжньому глобалізованої, позбавленої кордонів поп-культури.