Електронна музика 2016
Виходимо зі звукових бульбашок!

Хто звик чіплятися за те, в чому почувається певним, той залишився розчарованим від минулого року, в якому один за одним траплялись політичні сюрпризи і  глобальні перевороти. Але естетичних перетворень подібного роду клубна культура не зазнала. При цьому сцена діє як чутливий сейсмограф, знову і знову по-новому прокладаючи кордони.

Виходимо з бульбашки! З цим закликом звернулось до себе просвітницьке ліберальне бюргерство (як воно себе називає) в кінці 2016 року. Цьому передували успіхи так званої Альтернативи для Німеччини на виборах у декількох німецьких федеральних землях (зокрема 24,3 відсотки голосів за АдН у Саксонії-Ангальт, 20,8 відсотків у Мекленбург Передній Померанії, 14,2 відсотки в Берліні), майже тріумфальна участь кандидата від FPÖ Норберта Гофера у виборах австрійського президента, а також голосування за Брексіт у Великобританії та президентські вибори у США, результати яких спростували усі прогнози дослідників та творців думки. Те, що до цього дійде, не можна було розгледіти. Віра у те, що власні вподобання все-одно переможуть як «правильне» рішення, засліпила реальність. Відтак, щоб зрозуміти, що відбулось, треба було вирватись з власного оточення, зі сплетіння зверхності, станової пихи та небажання будь-що сприймати. Залишалось лише питання: куди?

В ландшафті електронної музики з його роздробленістю на більші та менші суб-сцени у 2016 році нічого не змінилося. Цей ландшафт можна було б описати як складне утворення з окремих бульбашок, що у своїй сукупності відображають суспільні течії, а відтак  брати і пробувати частково реформувати його. Журнал «Groove» у заголовку свого останнього номеру 2016 року говорить про «рік реполітизації», що з огляду на бульбашки означає подвійний розвиток: клубна культура та електронна музика організовуються у постійно нових соціальних осередках, визначені через розділ всередині-ззовні. Разом з тим розділення межами піддається сумніву, трансценденції  та динамічним змінам.

Всередині/ззовні

12 червня 2016 року у клубі Pulse флоридського Орландо 29-річний охоронець Омар Матін вбив 49 та ранив 53 особи. Матін діяв через ненависть до gay community, що збиралось у Pulse. Мало митців відреагували на теракт так безпосередньо як Вольфґанґ Тільманс: він підняв свій голос. Раніше Тільманса знали передусім як фотографа, який у своїй роботах знову і знову звертається до ритуалів молодіжної культури і техно і персонально представляє зв'язок клубу та образотворчого мистецтва. Влітку 2016 року він вперше видав власну музику, а завдяки своєму внескові до візуального альбому Endless американського R’n’B-музиканта Frank Ocean опинився серед тих німецьких художників, які користуються найбільшою увагою на міжнародному рівні. На своєму ЕР Device Control, поміж хаус-треками та реміксами, Тільманс звертається до теми різанини в Pulse у примарному ґоспелі твору Angered Son. Він знову і знову проспівує фразу з New York Times, що походить від батька терориста: «His son had recently been angered by seeing two men kissing“.

В іншому місці Тільманс вказує на те, наскільки абсурдним є демонстративне представлення відсутності дискримінації як якогось привілею, і цей факт він поєднує з чітким імперативом. «What we do here is a crime in most countries / but it’s not, there is no victim“, промовляє він на 2016 / 1986 ЕР та вимагає: «Leave us alone!“. Музика Тільманса прагне ствердити захисний простір, танцмайданчик тут стає прихистком. В інших уривках йшлось про те, щоб ширше відкрити ці простори, в прямому сенсі слова: відчинити двері, прибрати бар’єри, перш за все для людей, які втекли від іншого роду примусів.

Так лейпцизький культурний центр Conne Island запровадив у 2015 році так званий «Refugee-Fuffziger“, тобто вхід за 50 центів для людей, які саме прибули до Німеччини як біженці. На початку жовтня 2016 року колектив Conne Island оприлюднив відкритого листе, в якому виносив на обговорення наявні у них через це проблеми та власну безпорадність. Як йдеться у тексті листа, такий радше символічний прохідний бар’єр для частини публіки постійно приводив до «сварок та напружених ситуацій» через мовні бар’єри, різність культур святкування та соціальні коди, а також унаслідок зловживань. І далі: «У цьому зв’язку в Conne Island та інших клубах почастішали сексистські звертання та напади з завданням тілесних ушкоджень».

Випадки такого роду виступають малими проявами більшої проблеми: як з огляду на практику, що базується на політиці дверей – з фейс-контролем, забороною входу та ексклюзивністю – можливо в односторонньому порядку послаблювати загорожі й попри це зберігати звичну функціональність? Це питання, в якому соціальним осередкам електронної музики постійно  треба знову і знову відшуковувати компроміс. Серія берлінських інтегративних вечірок Faces, організованих Мо Лошельдер, намагається через культурний обмін знайти відповіді на культурні розбіжності: лайн-апи від ді-джеїв з урахуванням бажаного міксу новоприбулих і традиційних відвідувачів, з арабською танцювальною музикою та техно, поєднання різних традицій. Перше, що викривається на Faces – це також розбіжності. Відтак різні ритуали, соціалізація, рольові образи, конвенції ставляться під питання, зберігаючи крихкий баланс.

Покинути домашню зону

У 2016 році своє продовження отримав інший вже відомий проект музичного поєднання міграції, діаспори та нової домівки: в серії концертних записів та компіляцій Heimatlieder aus Deutschland вийшов свіжий випуск, над яким працювала Ґудрун Ґут. У Vogelmixe – Heimatlieder aus Deutschland Vol. 2 Ґут вводить у свій власний звуковий космос пісні рідного краю, тобто фольклор мігрантів з усього світу, які проживають у Німеччині. Той, хто наважується вийти зі своєї домашньої етнічної зони, швидко робиться вразливим на полі постколоніальних заволодінь та екзотизму. Напруга між конфіскацією та привласненням, обміном та експлуатацією достатньо часто приводить до цікавих у естетичному плані імпульсів. Різноманітність географії, традицій та періодів принесли у 2016 році проекти Mark Ernestus з музикантам Ndagga Rhythm Force родом із Сенегалу, Hanno Leichtmann з альбомом Primitiva або Andrew Pekler з Tristes Tropiques. А Sven Kacirek з Гамбурга, який у своїх музичних дослідницьких мандрах неодноразово відвідував Кенію, видав Songs From Okinawa з власним поглядом на традиційну музику південно-японської острівної групи.

Поряд з цим Fatima al Qadiri дає розгледіти далечінь у безпосередній близькості: це наш цифровий повсякденний світ як глобальне середовище, що ми носимо практично у себе на шкірі, життєві проекти кочівників від мистецтва, політичний активізм поряд з домом. Al Qadiri народилась у Сенегалі, виросла у Кувейті, пізніше переїхала до США і сьогодні мешкає у Берліні. Вона регулярно з’являється на обкладинках лайфстайлових журналів та дискусійних майданчиках, де обговорює фріків, кіборгів й протестну культуру. У 2016 році для саунд-треку Берлінської бієнале сучасного мистецтва вона співпрацювала з поеткою і перформеркою Juliana Huxtalbe і мультимедійною художницею Hito Steyerl. Сигнали попередження у музиці Qadiri  (з останнього це демо-куліси та звукова зброя), звуки, які розбиваються, та структури, що розпадаються, в її останньому альбомі Brute можуть в достатній мірі представляти загальну тенденцію до використання гіпертрофованих, різких знаків тривоги. Вона характерна перш за все для міжнародної спільноти в німецькій столиці, що любить платівки берлінських Holly Herndon та Klara Lewis і гуртується довкола таких лейблів як Pan, проводячи серії подій на кшталт Janus чи Creamcake. Водорозділи між такими жанровими бульбашками як реп, техно і авангард стискаються, гендерні ролі пересуваються у нескінченне, мейнстрімові хіти в оприлюднених на Soundcloud версіях перебільшено маніфестуються та задоволено розриваються на малі клаптики.

Мильна бульбашка успіху

Через Soundcloud ширився світом і знак якості «House made in Germany», хоча для багатьох у самій Німеччині він нічого не вартує. Alexis Waltz ще у 2012 році описував це як мікс з мрійливих гітарних акордів, співу, біту та надвечірнього настрою, що декілька років поспіль збирає мільйони слухачів. Жанр, який за традиційним розумінням house-музики помилково названий deep-house, розростається передусім через стрімінгові служби в обхід звичних каналів, набуваючи величезних розмірів і стаючи експортним хітом міжнародного рівня. Продюсер Robin Schulz видав в кінці року продукт співпраці з David Guetta, одним з найбільших представників комерційно потужного EDM-напрямку; Felix Jaehn спільно з Гербертом Грьонемайєром записав офіційний німецький поп-гімн для футбольного чемпіонату Європи. Та ці непересічні успіхи майже не висвітлюються німецькими ЗМІ. Берлінське тріо Moderat значно краще сприймається критиками і видало навесні 2016 року свою третю платівку ІІІ – і варто зазначити, що це третій саме студійний альбом. Moderat вже давно вийшли зі своєї більбашки та діють в контексті поза межами клубного кола, що вони самі й підтвердили наступним релізом в кінці року. В ньому зібрані записи з різних виступів Moderat під час світового турне, на якому тріо виступало перед аудиторією кількістю до 10.000 людей. Назва альбому недвозначно показує, про що йдеться: Live – це вже зрештою рок-н-рольний формат.

Нижче за цей рівень з його широким охопленням, на 35-му році після виходу на ринок драм-машини Roland TR-808 електронна музика утвердилась в режимі власної історизації та регенерації. У 2016 році відзначалися великі ювілеї, такі як 20 років Raster-Noton (авангардний техно-лейбл з Хемніца  провів тур з великою інсталяцією фестивалями та мистецькими центрами Європи) та 25 років Tresor (клубна інституція провела свято на свою честь, організувавши чотириденний wumms-techno-марафон вдома у Берлін-Мітте). При цьому і в електронній сфері індустрія звукозапису все більше покладається на перевидання класичних чи загублених творів. В перших рядах гамбурзький лейбл Bureau B, який продовжує видобувати все нових так званих піонерів семидесятих-восьмидесятих років, ентузіастів з досить екзотичними парками синтезаторів у своїх підвалах. Досить часто ці проекти звучать цікаво і разом з тим однаково у своїй мові, що через ретроспективне накопичення веде до їхньої взаємозамінності. Озираючись назад, можна добре побачити, як стандарти машин та дух часу (і при цьому скоріше визначальна влада Tangerine Dream і Kraftwerk) ставила чіткі завдання: так і ніяк інакше має звучати ця бульбашка.