Архітектура бруталізму
Назад до бетону!

Дон Боско в Ауґсбурґу | Томас Векс
Дон Боско в Ауґсбурґу | Томас Векс | Photo: Alexander Wohlrab

Сірий, грубий, ворожий до людини: бруталізм в архітектурі користується поганою славою. Але у наш час ситуація змінюється, адже бетонні монстри з 1950-х до 1970-х років можна розглядати і описувати інакше: як неповторні монументальні скульптури – захоплюючі, безпосередні та зухвалі.

«У цих спорудах немає жодного фейку. Вони чисто і відкрито показують свій матеріал, чи то бетон, цегла чи сталь. Це не такий порожній звук, як всілякі теплозберігаючі фасади сьогодні. Тут немає нічого переодягненого, прикрашеного і зашліфованого. Ця архітектура стоїть посеред життя», каже Олівер Ельзер, прихильник бруталізму та куратор в Німецькому музеї архітектури у Франкфурті-на-Майні.

Церква святого Трінітація у Лейпцигу | Академія будівництва Церква святого Трінітація у Лейпцигу | Академія будівництва | Foto: Uwe Pilz Бруталістські споруди почали з’являтися у 1950-х роках, спершу у Великобританії, як реакція на всуціль однакове фронтальне скло і гладкі решітчасті фасади повоєнної архітектури. За словами Олівера Ельзера, бруталізм – це радше позиція, а не стиль. Згідно з нею сирий бетон (béton brut) стає елементом оформлення. Краї, текстура і діри дерев’яних форм, в які заливається бетон, залишаються незаштукатуреними, а відтак видимими.

Грандіозні божі храми

Примітно, що у бруталізмі зведено багато церковних будівель. Це, наприклад, Маріїнський собор Ґоттфріда Бьома у вестфальському Невіґесі – грандіозна бетонна конструкція зі згортками, яка нагадує зсунуті намети і може вмістити 6000 людей. Або схожа на зчеплені блоки церква святого Аґнія за проектом Вернера Дюттманна у Берліні, що зараз використовується як галерея. Сюди належить і бетонне склепіння церкви Дон Боско Томаса Векса у Ауґсбурґу та колишня пасторська церква святого Трінітація у Лейпцигу, зведена Академією будівництва НДР.

Маріїнський собор у Невіґесі | Ґоттфрід Бьом Маріїнський собор у Невіґесі | Ґоттфрід Бьом | Foto: Seier+Seier Крім божих храмів великий формат і відважний жест бруталізму застосовувалися у громадських спорудах – ратушах, культурних центрах або школах. За цим стояла політична естетика: будівля для звичайних громадян мала бути принаймні настільки ж монументальною як колись замки можновладців.

Монументальна навчальна фабрика

Так з’явився Рурський університет в Бохумі, зведений у 1963-1970 роках як світоч просування демократичної освіти. Архітектор Гельмут Гентріх спроектував університет як «порт у морі знань»: 13 висоток зі сталебетону, кожна на дев’ять поверхів вгору та близько 100 метрів вздовж, нагадують океанські лайнери, причалені до цього порту. А внизу на кілометри простягнулась глибинна гаражна система. Сходи та накриті переходи утворюють далекосяжні переплетіння на проміжних рівнях. Не всі 41.000 студентів почуваються добре у своєму університеті, а щоденна газета "Ді Вельт" навіть назвала комплекс «неймовірно бридкою освітньою фабрикою».

Рурський університет в Бохумі | Гельмут Гентріх Рурський університет в Бохумі | Гельмут Гентріх | Foto: © RUB, Marquard В бруталістських житлових спорудах також не всі до одного орендарі у захопленні від бетонних споруд, зокрема зведених у 1969-1974 роках в Кельні, район Хорвайлер, за проектом Ґоттфріда Бьома. Немає пластичності, не враховані побажання мешканців – така критика лунає на їхню адресу.

Хвилі нової уваги

Колосальні сірі будинки – це поза сумнівом імпозантні фотомотиви. Але наскільки добре жити, вчитися та працювати у спорудах бруталізму? «Дуже добре», вважає експерт з бруталізму Олівер Ельзер та наводить приклад Barbican Center у Лондоні або Олімпійського селища в Мюнхені, яке сьогодні користується великим попитом. «Якість бруталістської архітектури, міцність, прямолінійність в наш час відкриваються заново». І не лише у соціальних мережах, фотоальбомах та на архітектурних конгресах – все більше власників та користувачів бруталістських будівель належним чином цінують твердість та нагромадження. Ця переоцінка, за його словами, вписується у «хвилю нової уваги», типову для історії будівництва і архітектури. Олівер Ельзер: «Так будинки епохи грюндества, що ганьбили в 1920-1970 роки, сьогодні дуже популярні».

Житлові будинки у Хорвайлері | Ґоттфрід Бьом Житлові будинки у Хорвайлері | Ґоттфрід Бьом | Foto: Elke Wetzig З поверненням бруталізму тісно пов’язаний і новий погляд на його найважливіший будівельний матеріал. Якщо у 1960-х роках бетон ще символізував утопію та прорив, то у наш час він пов’язується переважно з соціальними проблемами спальних околиць. «Але кепський імідж бетону змінюється», переконаний Олівер Ельзер. Зрештою будматеріал не винен у містобудівних та політичних помилках. Нажаль це усвідомлення прийшло запізно для багатьох споруд бруталізму, які вже знесли.

Олімпійське селище в Мюнхені | Гайнле Вішер та партнери Олімпійське селище в Мюнхені | Гайнле Вішер та партнери | Foto: Bernhard Betancourt Для порятунку споруд, що перебувають під загрозою, та для документації кремезності та впертості цієї архітектури з’явилась ініціатива #SOSBrutalism, яку започаткували Німецький архітектурний музей, фонд Wüstenrot та журнал Uncube. Її серцевина – це постійно зростаючий онлайн-архів, в якому на сьогодні представлено близько 1000 будівель з усього світу, що впорядковані зокрема і за ступенем загрози.

Церква святої Аґнес у Берліні | Вернер Дюттманн Церква святої Аґнес у Берліні | Вернер Дюттманн | Foto: KÖNIG GALERIE Berlin | Roman März Роки не минають безслідно і для споруд бруталізму. Їх треба ремонтувати і санувати із застосуванням фахового підходу. Так у Маріїнському соборі в Невіґесі, що є пам’ятником архітектури, випробовують покриття, запозичені з будівництва мостів і об’єктів на воді. А поступова санація Рурського університету в Бохумі крокує в ногу з функціональними покращеннями. З цим не завжди погоджується куратор Олівер Ельзер. А взагалі він вважає, що „бруталістській архітектурі не місце під скляним ковпаком. Її потрібно будувати далі».