40 років "Emma" „Ми – не жіночий журнал!»

Аліс Шварцер (в центрі) зі співробітниками “Emma”
Аліс Шварцер (в центрі) зі співробітниками “Emma” | Photo (detail): © Flitner

26 січня 1977 року – дата появи «Емми», одного з перших німецьких феміністичних журналів. З тих пір часопис звертає увагу громадськості на незручні теми. Через 40 років після виходу першого номеру засновниця, видавчиня та шеф-редакторка Аліс Шварцер демонструє непересічний бойовий дух. Інтерв’ю.

Пані Шварцер, «Емма» була і залишається для Вас близьким проектом – настільки, що Ви навіть самі фінансували перший номер!

Я була тоді не єдина у своїй переконаності, що нам потрібно дати активним журналісткам свій власний, незалежний голос. Адже у тих ЗМІ, в яких нам до того вдавалось успішно піднімати різні питання, зокрема і критичні, редакції раптом зупиняли нас, коли йшлось про так звані «жіночі теми»: аборт, насильство, сексуальність та інші. З підйомом жіночого руху на Заході в кінці 1960-х, на початку 1970-х років жіночі питання стали політичними та гострими, і чоловіки відтягнули ці теми на себе. Пояснювалось так, що, мовляв, ви, жінки, необ’єктивні. Ми, журналістки, все частіше наштовхувались на зачинені двері, пропонуючи свою тематику. Була потреба у власному голосі! Перший крок зробила Ґлоріа Стейнем у США з Ms. – і це стало чітким стимулом для Emma. Незадовго після Emma  у Франції з’явився F-Magazine. І ще був La Vie en Rose в Канаді. З цих професійних журналів, що тримались феміністками, Emma – це нажаль останній, якому вдалось вистояти. Ми фінансуємо себе за рахунок продажів примірників і зберігаємо повну незалежність.

«Emma змінила суспільну свідомість»

Упродовж 40 років Ви – видавчиня, шеф-редакторка і авторка «Emma». Які теми за цей час для Вас були особливо важливими?

Аліс Шварцер, видавчиня і шеф-редакторка  „Emma“ Аліс Шварцер, видавчиня і шеф-редакторка „Emma“ | Photo (detail): © Flitner Треба сказати, що Emma не лише інформує про стан справ чи аналізує, але й запускає кампанії: наприклад проти схвального ставлення до порнографії чи проституції або на підтримку жіночого футболу чи Girls Day. Ми вже у 1978 році вперше повідомляли про сексуальну експлуатацію дітей, а в 1979 році вперше застерігали від політизованого ісламу – після моєї подорожі до Ірану незадовго по тому, як владу там захопив Хомейні. Ми були змушені залишатись вірними цій темі. Emma понад тридцять років була справді єдиним друкованим органом у німецькомовному просторі, що розпізнав загрози ісламського фундаменталізму та писав про це: про Афганістан, Чечню (де у 1993 році було запроваджено шаріат) чи про «чорні роки» в Алжирі у 1990-х роках, коли сотні тисяч людей стали жертвами розв’язаної ісламістами громадянської війни – і це Захід повністю ігнорував. І звичайно ж про агітацію ісламістів в самих європейських метрополіях. Ми також систематично представляємо портрети, що слугують взірцями різного роду, сильних жінок, які додають відваги.

Ваша безкомпромісна позиція та підхід до висвітлення тем часто критикуються як однобічні. Разом з тим це сприяло становленню „Emma“ як провідного феміністичного медіа-ресурсу. В чому Ви бачите найбільші досягнення Вашого журналу?

Emma змінила свідомість суспільства та зміцнила самосвідомість жінок. Emma впливала на законодавство та руйнувала табу – зокрема й примушуючи інші медіа звертатися до тем, що довгий час замовчувались – таких як насильство у стосунках чи сексуальна експлуатація дітей.

«Роботи багато!»

З часу виходу в світ «Emma» 26 січня 1977 року становище жінок у Німеччині з огляду на рівноправ’я рішучим чином поліпшилось. Чи сьогодні нам ще потрібен феміністичний журнал?

Справедливе запитання. Раніше я б у мріях не могла собі уявити, що світ у 2017 році буде настільки відкритий для жінок і ми матимемо навіть успішну канцлерку. З іншого боку старі проблеми залишаються, і до них додались нові. Одна з давніх проблем – це розподіл праці між чоловіками і жінками. 47 відсотків усіх працюючих жінок в Німеччині мають половину ставки. Це означає: економічна несамостійність та, в разі розлучення, драматична бідність у старості. І тут ще й божевілля довкола молодості й краси… Тобто: роботи багато!

Феміністична активістка з США Ті-Ґрейс Еткінсон так висловилась про фемінізм 1970-х та 1980-х років: «Sisterhood is powerfull. It kills mostly sisters». Чи стосується це також і актуальних дебатів про фемінізм?

Тут Ви торкаєтесь болючої теми. Феміністка з США Робін Морґан у сімдесятих роках сказала: перший крок фемінізму – це не замирення з чоловіками, а примирення між жінками. Трагізм жінок полягає в тому, що їх зачіпають як групу, а вони не усвідомлюють себе як група. Традиційно між ними ворожнеча. В минулому, коли біль і радість жінки віддавались на ласку чоловіка, кожна інша жінка складала для неї загрозливу для життя конкуренцію. Це все ще сидить всередині жінок. Мені особисто знайомі два боки: щира солідарність та підтримка жінок, зокрема саме молодих дівчат – але також і агресія, заздрість, суперництво. І нажаль жінки дозволяють себе для цього інструменталізувати, передусім у медіа. Попри те, що програють у цій грі зрештою вони самі.

«Останній політичний журнал у Європі, який залишається в руках феміністок»

Тим часом журнал конкурує з численними молодшими форматами на кшталт Missy Magazine чи Kreinerdrei.org. Як позиціонує себе «Emma» на національному та міжнародному феміністичному медійному полі?

Emma фактично продовжує залишатись провідним феміністичним ЗМІ, зокрема й далеко за межами Німеччини. Названі видання почасти цікаві, але ж вони нішеві: для поп-культури чи мережевого фемінізму і так далі. Наскільки я бачу, Emma – це останній політичний журнал у Європі, який залишається в руках феміністок. Ми не жіночий журнал! Ми робимо Emma для всіх, виходячи далеко за межі фемінізму в вузькому його розумінні.
 

Німецька журналістка і публіцистка Аліс Шварцер (1942 р. н.) – найвідоміша німецька феміністка. З січня 1977 року виходить заснований нею журнал Emma, видавчинею та шеф-редакторкою якого вона залишається і сьогодні. Аліс Шварцер видала багато книг та була неодноразово відзначена за свою політичну активність.