Культурна архітектура високого класу
Це треба бачити: від філармонії на Ельбі до Більбао

Завдяки непересічній архітектурі багатьох бібліотек, музеїв, концертних залів та театрів вони опиняються в центрі уваги громадськості. Сьогодні це важливіше ніж будь-коли.

Ельбська філармонія як «прикраса культурної нації Німеччини» - такою і не меншою побачив її колишній Федеральний президент Йоахім Ґаук на відкритті цієї знакової споруди. Новий концертний дім справляє яскраві враження і не дарма порівнюється з Оперою в Сіднеї. Тому він поза сумнівом став новою емблемою ганзейського міста Гамбург.

Ця споруда засвідчує тенденцію, що спостерігається в усьому світі. Заклади культури – театри, концертні зали чи бібліотеки – перебувають у жорсткій конкуренції з новими віртуальними медіа. Відтак вони змушені ставати все більш коштовними і привабливими. А найбільшого успіху вони досягають тоді, коли зміст і архітектура вражають в однаковій мірі. Початок цьому тренду напевне поклав Центр Помпіду в Парижі. Сьогодні мова йде про знакову архітектуру (signature architecture), коли  захоплюючим є вже сам вигляд споруди, побачивши яку, вже ніколи її не забудеш.

Значення яскравої архітектури проявляється у тих численних культурних інституціях, що переїхали у нові світлі будинки, значно збільшивши завдяки цьому кількість своїх відвідувачів. Наприклад в Лондоні базельські архітектори Herzog & de Meuron здійснили дивовижну перебудову електростанції на березі Темзи для Tate Modern, здобувши завдяки цьому увагу міжнародної громадськості. Розширення споруди дозволило повторити цей ефект ще раз.

Ефект Більбао: оновлення регіону через архітектуру

Коли наслідки від напливу відвідувачів виходять за межі самого закладу, тоді говорять про «ефект Більбао»: новобудова музею Ґуґґенгайма в північноіспанському Більбао за проектом зіркового архітектора з США Френка О. Ґері (Frank O. Gehry) дозволила місту в 1997 році взагалі вперше звернути на себе увагу публіки, яка цікавиться культурою. Будівля стала каталізатором, що запустив процес розвитку міста - колишня припортова промислова зона перетворилась у процвітаючий квартал та відкрила місту нові перспективи. Мільйон відвідувачів щорічно – це вагомий економічний фактор, що приніс місту колосальний підйом.
 

Не завжди ефект Більбао такий яскраво виражений. Але коли наприклад Німецький музей моря в Штральзунді завдяки новому Океанаріуму зміг просунутись на друге місце у федеральній статистиці Німеччини після Німецького замку, нарахувавши у 2015 році 825.000 відвідувачів, то від цього звичайно ж у значній мірі виграє і саме ганзейське місто. Адже океанаріум за проектом Behnisch Architekten пропонує той необхідний рівень видовищності, що робить його особливим. Споруда має екстравагантну форму, цінна своєю впізнаваністю, знаходиться у мальовничому куточку біля порту та представляє надзвичайно популярну виставку.

Бібліотека як знакове місце

У нашу цифрову епоху, що начебто обходиться без паперу, несподіванкою є  те, що з'являються все нові бібліотеки - університетські, міські, земельні – і часто це архітектурні шедеври. Так місто Штуттґарт в 2001 році спорудило у 21-му кварталі біля головного вокзалу за проектом корейця Еуна Янґ Ї (Eun Young Yi) незвичайний храм книги, що мерехтить синіми променями увечері та має захоплюючий внутрішній простір.

Поряд з Міською бібліотекою Штуттгарта не менш вражаючим є Саксонська земельна та університетська бібліотека SLUB, споруджена в Дрездені за проектом берлінсько-віденського Ortner & Ortner Baukunst. Грандіозний ефект справляє також архітектура бібліотеки імені Макса Дудлера Берлінського університету Гумбольдта – Центр Якоба і Вільгельма Ґрімм, що являє собою цегляну споруду в безпосередній близькості до мосту міської електрички.



Їхня спільна риса – чудова відвідуваність, часто навіть переповненість. Саме в цифрову епоху все більшого значення набуває «бібліотека як місце»: освітньо-інформаційний центр, простір навчання і фахового обміну, що пропонує високу якість перебування в його приміщеннях. Тому архітектори доповнили функцію книгозбірні лаундж-зоною, кафетерієм та різноманітними сервісами. І це не німецький феномен: яскраві новобудови з’явились у Сіетлі, Бірмінгемі чи в Ааргусі. Усі вони – не лише книжкові фонди з читальними залами, а ще й центри міських районів з додатковими пропозиціями, ресторанами і студіями, різними розважальними можливостями та програмами заходів.
 

Концертні зали – також і для відвідувачів без квитка на концерт

Як і в бібліотеках, так і у концертних залах трендом є мультифункціональність. Культурні установи перетворюються на громадські місця для зустрічей – зокрема і для користувачів, які не мають квитків на концерт. Тому для неформального відвідувача особливе значення відіграє архітектурна привабливість.
 

Вражаючим прикладом є Центр музики та подій CKK Jordanki в польському Торуні. Іспанський архітектор Фернандо Меніс (Fernando Menis) надав йому експресивних форм цегляної печерної архітектури. Подібна формальна кристалічність присутня і в Casa da Música, зведеному в місті Порто Ремом Коольгасом (Rem Koolhaas), що як гігантський діамант  возвеличується над транспортною магістраллю Jardim da Rotunda da Boavista.

Зміна цільового призначення – індустріальні храми як привабливі місця культури

Час від часу спостерігаємо успішні результати фінансових зусиль з перепрофілювання промислових об’єктів для культурних потреб. При цьому здебільшого виникають ансамблі великої архітектурної привабливості: шахта Zeche Zollverein в Ессені сьогодні – це видовищна пам’ятка металургійної промиловості, музей, місце для різних подій і разом з тим вища школа. Або Столітня зала у Бохумі, колишній склодувний цех, споруджений у 1902 році та перебудований у 2003 році архітекторами Petzinka Pink Architekten в незвичайну актову залу для Рурського фестивалю.

У Дрездені крупна електростанція, що зупинилась у 1994 році, стояла на заваді розвитку міста. Цей ареал вдалось оживити, зробивши його  осередком культури. «Храми промисловості» - така назва закріпилась за масивними цегляними забудовами 1920-30-х років з притаманними їм вежами та димарями. І хоча велетенську котельню знесли, але на тому місці звели нову споруду державної оперети та молодий театр, що завдяки решітчастому скляному фасаду чудово вписується у індустріальний ансамбль. В колишньому машинному ангарі розташувались студійна сцена, сцена для лялькових вистав, а між усіма чотирма сценами – спільне фойє.

Інші архітектурно привабливі споруди електростанції або вже були піддані санації чи перепрофільовані, або ще знаходяться в процесі цього. Разом з театрами жвавий урбанний мікс утворюють музей енергії, креативний центр та ресторани. Завдяки електростанції як осередку культури Дрезден отримав ще один культурний центр, який в певній мірі послаблює туристичне навантаження на традиційний острівець між Оперою Земпер, Замком та Альбертініумом.
 

Архітектура культурних установ як визначальний фактор місця

Нові культурні споруди сприяють поширенню серед населення певних настроїв , відчуття прориву,  а також передають назовні новий образ. Такий досвід набули не лише крупні міста на кшталт Гамбургу - цей ефект відчувається і у провінції. Навряд чи хточь чуть про Блайбах, що в Баварському лісі. Але коли мюнхенський архітектор Петер Гаймерль спорудив там концертний зал, був відзначений багатьма архітектурними нагородами, це місце з’явилось на карті любителів музики – принаймні на регіональному рівні.

В Хемніці прекрасний Саксонський земельний музей археології став ціллю для туристів і любителів архітектури, адже його облаштували у відомому торговому домі Schocken Еріха Мендельсона.

Сьогодні культура – один із ключових визначальних факторів місця, коли наприклад місто чи регіон в конкуренції з іншими місцями зацікавлені залучати кваліфіковану робочу силу. Нові культурні споруди відкривають нове диханням як містам і громадам, так і діячам культури та архітекторам – навіть якщо не завжди відразу можна говорити про ефект Більбао.