Культура пам'яті
Без пафосу
Меморіал Голокосту | Берлін | Photo (detail): Marko Priske
Німецькі міста багаті на меморіали. Після закінчення Другої світової війни та Возз’єднання Німеччини у 1989 році меморіальна культура зазнала ґрунтовних змін.
Пам’ятники минулого – це здебільшого статуї Роланда з 14-17 століть на позначення міського права, чи полководці та правителі верхи на конях. За ними йдуть статуї Ґете та Шиллера з епохи німецької класики. Після німецько-французької війни та заснування Німецької імперії в 1871 році нація урочисто заявляла про себе великою кількістю патріотичних пам’ятників переможцям. Особливо вираженим був культ Бісмарка – на його честь споруджено 146 веж і колон, а також 550 інших пам’ятників.
Німецькі міста багаті на осередки пам’яті. Але після Першої світової війни вони почали зазначати частих змін у своїх характерних ознаках. Замість пишних монументів переможцям всюди почали з’являтися братські могили солдатів, що полягли, як це називалось, геройською смертю. По завершенню Другої світової війни більше не виникало потреби вшановувати героїв, і в багатьох місцях до вже наявних пам’ятників просто додавали дошки з новими іменами полеглих співгромадян.
Меморіали замість монументів
Між тим пам’ятники, в яких відзначається національна гордість чи видатні особистості політики, культури чи науки, більше не відповідають часові. Замість такого роду монументів з’являються осередки вшанування трагічних подій як застереження проти війни, вигнання і геноциду. З середини 1970-х років, відколи взялися за опрацювання переслідувань і вбивств європейських євреїв, почалося зведення все нових меморіалів пам’яті про ці події, останнім з яких є Берлінський меморіал Голокосту. Багато-де можна побачити «камені спотикання»: невеликі латунні елементи бруківки, на яких написані імена. Вони розміщуються перед будинками, в яких колись мешкали згадані в них люди, перш ніж стати жертвами нацистських переслідувань. Свою політичну і моральну поразку в часи нацистської диктатури німці тематизують через меморіали і місця пам’яті, і робиться це в такому масштабі, який годі уявити в інших країнах.-
Пам’ятник замордованим євреям Європи, Берлін, 2005 рік. Меморіал Голокосту за проектом американського архітектора Петера Айзенмана (Peter Eisenman) - це центральний осередок пам’яті в безпосередній близькості до Бранденбурзьких воріт та місце, яке приваблює численну публіку. Він складається з галявини, на якій стоять 2711 бетонні плити різної висоти і нахилу, та підземного інформаційного центру, в якому представлено історію переслідування євреїв. -
Пам'ятник сінті та рома, замордованим в період нацизму, Берлін, 2012 рік. Ізраїльський художник Дані Караван (Dani Karavan) створив проект меморіалу в районі Тірґартен у вигляді басейну круглої форми та глибоко чорного кольору з трикутним острівцем, на який постійно кладеться свіжа квітка. Ареал огороджують скляні пластини з нанесеною на них хронологією геноциду. -
Меморіально-інформаційний комплекс жертвам вбивств через "евтаназію" в період нацизму, Берлін, 2014 рік. Спочатку як меморіал позначили монументальну скульптуру американського художника Річарда Серра (Richard Serra), що була зведена у 1986 році біля Філармонії та складається з двох іржавих сталевих плит. У 2014 році його розширили - за проектом Урсули Вільмс (Ursula Wilms) та Гайнца Гальманна (Heinz W. Hallmann) було зведено блакитну скляну стіну та довгий бетонний пульт з інформаційними текстами та відеоекранами. -
Камені спотикання. Перед окремими житловими будинками на тротуарах закріплені «камені спотикання», за допомогою яких художник Ґюнтер Демніґ (Gunter Demnig) нагадує про мешканців, переслідуваних і вбитих в часи нацизму. Це квадратні латунні пластини, на яких від руки вибитий текст. З 1992 року в Німеччині та інших 20 європейських країнах було встановлено 60.000 таких пластин. -
В пам'ять про тих, хто зазнав переслідувань у радянській окупаційній зоні та в НДР в період з 1941 до 1989 року, Єна, 2010 рік. Меморіал знайшов своє місце перед колишньою філією Міністерства держбезпеки НДР у Єні. За проектом художників Сібіл Маніа (Sibylle Mania) та Мартіна Нойберта (Martin Neubert) на сталеву плиту склали стосом 285 папок з фарбованого бетону, що свідчать про бездушну відшліфовану адміністративно-технічну машину переслідувань противників режиму. -
Пам'ятник свободі та єдності, Берлін. Проект «Громадяни у русі» евент-агенції Milla & Partner та хореографа Саші Вальца має з’явитись на місці колишнього національного пам’ятника кайзеру Вільгельму перед берлінським Замком. Чаша, в яку можна заходити, рухатиметься вгору і вниз за діями відвідувачів. Цей архітектурний об’єкт, що має назву «Гойдалка єдності», залишається суперечливим. -
Меморіал німецького розділення Марієнборн. На території площею 7,5 гектарів біля магістралі А2, що колись була найважливішим пропускним пунктом до НДР, колишні транзитні подорожуючі можуть сьогодні поглянути за куліси та побачити, як здійснювалось опрацювання паспортів, контроль автомобілів, а також побувати у внутрішніх службових приміщеннях. Постійна експозиція в колишній штабній будівлі розповідає історію контрольно-пропускного пункту. -
Меморіал Берлін-Гоеншьонгаузен, Берлін 1994, 2013. Центральний ізолятор служби держбезпеки був сумно відомим центром безчинств держави НДР. Кімнати допитів та камери, в яких в’язнів ламали психологічно через безслідні «білі тортури», збереглися у всій своїй моторошній банальності та безрадісності. Архітектор HG Merz здійснив тонке переоформлення будівель у промовистий меморіал з експозицією. -
Меморіал Бундесверу, Берлін, 2009 рік. Архітектор Андреас Мек (Andreas Meck) створив на території Федерального міністерства оборони цей доступний ззовні меморіал у формі бетонного паралелепіпеда з проламаними бронзовими бічними стінами. Всередині на стіну «кімнати тиші» кожні п’ять секунд проектуються імена 3100 загиблих Бундесверу. -
Ліс пам'яті, Потсдам, 2016 рік. Центр пам’яті солдатів Бундесверу, які загинули за кордоном, за проектом Rüthnick Architekten розміщений серед дерев на території казарми операційного командування. Стежка довжиною 150 метрів з виставковим павільйоном на початку та кімнатою тиші в кінці обрамлена сімома стелами з пам’ятними табличками і меморіальними насадженнями, привезеними з закордонних місць операцій Бундесверу.
Нещодавно зведені меморіали через свою типологію та оформлення намагаються викликати відчуття загрози, викорінення та безнадії, а також символічно чи конкретно - через залізничні вагони, подорожні торби і подібні речі – нагадати про насильницьке переселення та знищення. При цьому в останнє десятиліття погляд на ці події розширюється і урізноманітнюється. Услід за численними меморіалами вшанування пам’яті про долю єврейських співгромадян останнім часом з’являються такі, що нагадують про переслідуваних сінті та рома, гомосексуалів чи жертв евтаназії.
Плекання пам’яті
Новою підставою для вшанування пам’яті стало німецьке Возз’єднання, хоча щодо пам’ятників єдності не вдалось досягти спільного рішення ні у Лейпцигу на місцях понеділкових демонстрацій 1989 року, ні у столиці Берлін. Видається простішим зберігати пам’ять про НДР як державу, де панувало безправ’я. Музей Муру в Берліні робить спроби унаочнити загороджувальні конструкції у всій їхній нелюдськості, хоча їх майже вщент знищили після об’єднання. Прикордонний пункт пропуску на магістралі А2 між Брауншвайгом та Маґдебургом – це з 1996 року «Меморіал німецького розділення Марієнборн», що став місцем пам’яті та історично-політичної освіти. Колишні установи та в’язниці Держбезпеки НДР від Ростока до Ерфурта відкривають свої двері як документальні архіви чи меморіальні комплекси, і тут перш за все згадуються сумно відомий ізолятор Штазі в берлінському Гоеншьонгаузен та музей Штазі в колишньому Міністерстві держбезпеки.Опрацювання безчинств нацизму та диктатури СЄПН належить до цілей, яким надає сприяння Федеральний уряд. Інші політичні теми та більш актуальні події політичної історії на кшталт європейського єднання представлені менше і рідко стають змістом в осередках пам’яті.
Нещодавно встановлені два пам’ятники з військовою прив’язкою, що засвідчують новий підхід до оформлення: на території Міністерства оборони в Берліні з 2009 року стоїть центральний обеліск Бундесверу в пам’ять про тих, хто загинув на службі. «Ліс пам’яті» - так називається меморіальний комплекс біля Потсдама, присвячений солдатам, які загинули під час закордонних операцій Бундесверу.
Спільна риса нових пам’ятників та меморіалів – це уникання будь-якого пафосу в архітектурі через стриманість та просте оформлення. Вони не символізують національну гордість та амбіції панування, не направлені проти інших народів, а наділені морально-просвітницьким завданням. Їх поклик - це викликати розуміння і смиренність та звертатися до толерантності й людяності.