Поп 2017 Нові альбоми: політика і поезія

Андреас Дорау
Андреас Дорау | Фото (фрагмент): © Ґабріеле Зуммен

2017 рік був сповнений політичної напруги. Чи залишив він сліди у поп-музиці? На це питання можна відповісти рішучим «так і ні»: було все – від втечі у лірику календарних афоризмів до чіткої соціальної критики.

Хіт-парад з Дорау!

Німецькі чарти продавців музики відображають як правило лише невеликий фрагмент креативного процесу: літньою несподіванкою став Андреас Дорау, який заявив про своє бажання чи скоріше вимогу нарешті опинитися в хіт-парадах. Його ранні сінгли часів Нової німецької хвилі Fred vom Jupiter чи Girls in Love користувалися успіхом, чого не скажеш про жоден з його альбомів. І бажання Дорау таки здійснилося: його платівка Die Liebe und der Ärger der Anderen (Любов та гнів інших) протрималась два тижні – це своєрідний тріумф з огляду на домінування там шлягерних співачок Гелене Фішер, Іни Мюлер та Андреа Берґ або ж їхніх колег-чоловіків Сантьяно та Петера Маффая, який під кінець року міцно осів на першому місці зі своїм MTV Unplugged.

Альбом Дорау вийшов на берлінському інді-лейблі Staatsakt, який видає і багато цікавих новачків, зокрема Boiband. Це означає, що за межами мейнстріму існують «квітучі закутки», в яких успіх вимірюється не позиціями в чартах, а поєднанням наполегливості та мистецької відваги. Тут варто згадати мюнхенський лейбл Trikont, який відзначає своє п’ятдесятиріччя, гамбурзькі Tapete Records і Grand Hotel van Cleef, що вже п’ятнадцять років ведуть активну діяльність, а також лейбл Buback, заснований у 1987 році двома учасниками Die Goldenen Zitronen в тому ж Гамбурзі – це величина, без якої сьогодні годі уявити німецький музичний ландшафт. І не можна забувати про Milky Chance, чий альбом Blossom потрапив у американські чарти - успіх, якого взагалі рідко досягають німецькі гурти, а якщо врахувати, що цей дует з Касселя підписаний на міні-лейблі Lichtdicht, тоді це видається ще більшою несподіванкою.

Крім Андреаса Дорау у 2017 році нагадали про себе ветерани панку та Нової німецької хвилі: новий альбом видав гурт Der Plan в оригінальному складі, вийшли ретроспективні зібрання Family Five та DAF. Знову став доступним каталог маловідомого колективу Jetzt!, попередників гамбурзької школи; свою шану ранньому німецькому панку виражають і молоді команди: реп-дует Zugezogen Maskulin цитує одночасно DAF та Slime у своєму новому альбомі Alle gegen alle (Усі проти всіх), гурт Antilopen Gang вшановує своїм альбомом Anarchie und Alltag (Анархія і повсякдення) епохальну роботу Fehlfarben 1980 року Monarchie und Alltag (Монархія та повсякдення), колектив Kraftklub пропонує варіації на Ton Stein Scherben у Keine Nacht für Niemand (Жодної ночі ні для кого).

Повернення на сцену були також і в інших жанрах: наприклад Штефан Зульке (також Staatsakt), Вольфґанґ Нідекен, який по-новому записав класичні твори в Familienalbum (сімейний альбом), Reinrassija Strooßeköter, чи Вольфґанґ «Воллє» Петрі, який наважився після довгої перерви вийти в новому образі кантрі-співака Піта Вольфа. А якщо згадати ще й повернення гамбурзьких хіп-хоперів Fünf Sterne Deluxe з насичено нудним альбомом Flash, тоді може скластися враження, що 2017 рік був особливо багатим на самореференції та укріплення позицій.

Поп у музеї

…поривання до музеєфікації поп-культури існують вже давно, тож і у 2017 році вони і не пішли на спад: вираженням цього стали виставки Oh Yeah – Поп-музика в Німеччині, що представила широкий огляд теми і мандрувала від Бремена до Франкфурта, чи більш спеціалізована Геніальні дилетанти у дрезденському Альбертінумі, присвячена німецькому панку та авангардному андеграунду початку 1980-х років. А самі колишні «дилетанти» Einstürzende Neubauten сьогодні виступають зразком переходу від субкультури до домінування у культурних медіа: в січні у новозбудованій гамбурзькій Філармонії на Ельбі відбувся концерт Neubauten, який набув широкого розголосу. Це таке ж висококультурне «ошляхетнення», як у піонерів електроніки Kraftwerk з їхніми презентаціями в нью-йоркському MoMa чи Tate Modern London.

Hey Ladies!

Вже згадувалась «жіноча хвиля» у шлягері, але і за межами мейнстріму вона не спадає. У 2017 році вийшли й отримали позитивну оцінку нові альбоми від Крістіани Рьозінґер, Balbina, Sookee, Schnipo Schranke, Joy Denalane, SXTN, Haiyti та Chefboss. Співзасновниця легендарної групи Malaria! Беттіна Кьостер випустила Kolonel Silvertop, її колишня колега Ґудрун Ґут відзначила 20-річчя своєї фірми звукозапису Monika Enterprise, що користується хорошим реноме і за межами Німеччини як виключно жіночий електронний лейбл з виступами по всій Європі.

Натомість на обкладинками музичних журналів, у Німеччині чи за кордоном, жінки з’являються рідко: так Musikexpress у минулому році публікував на своєму кавері лише новозеландську співачку Lorde, а з німецькомовних гуртів були представлені тільки чоловічі колективи Bilderbuch та Wanda. Німецьке видання Rolling Stone прикрасило свій лютневий номер американською акторкою Еммою Стоун (в прозорій білизні), а зазвичай тут робиться ставка на поважних знаменитостей подібно до Боба Ділана чи того ж Кампіно – і ще Дарта Вейдера, який дивиться з обкладинки завершального номера року.

На великих фестивалях, таких як Rock am Ring чи Hurricane, чи на альтернативних майданчиках, зокрема на імпортованому з Америки Lollapalooza/Berlin, жіноча частка традиційно мала. Вважається достойним нагадувати, що у таких всесвітньо відомих гуртах як The XX на сцені виступає басистка. Німецькомовних учасниць треба шукати з лупою, а список артистів все ще визначається тими ж самими колективами чоловічого року як Beatsteaks, Metallica чи Die Toten Hosen.

На фестивалі SXSW у техаському Остіні для „German House“ були відібрані Sven Helbig, Oum Shatt Y'Akoto, Gurr та Die Heiterkeit, і це виглядає загалом непоганою підбіркою в порівнянні до фестивалів, які проходять у Німеччині. Але треба відзначити і прогрес: тема відсутності жінок почала підніматися. В багатьох журнальних статтях чи блогах або ж у фейсбук-групі Hey Ladies обговорюється мала частка учасниць, і при цьому піддається сумніву поширена теза організаторів, що належних артисток начебто обмаль.

КАЗАТИ "КУРВА" ДОЗВОЛЕНО

В цьому контексті згадується неприхована мізогінія деяких чоловічих колективів – у 2017 році така поведінка була характерна не лише для німецького репу, в якому все ще звучить сурова рольова проза. Так у Majoe und Kurdo чуємо: «Bitch має прасувати, так має бути / якщо ні тоді її відлупцювати, так має бути». Чи має бути так?

Тим часом вороже ставлення до жінок знайшло своє підтвердження і у інді-роковому середовищі: так Kraftklub з Дрездена видає: «Ти клята шльондра, це твоя пісня». Тут постійно наголошується, що у композиції йдеться про «ліричне я», відокремлене від реального співака, але не можна залишати поза увагою ефект тисяч фанатів, які горланять це на концертах. Туди ж потягнуло і Von Wegen Lisbeth зі їхньою Bitch та швейцарського пісняра Юліуса Полліну, відомого як Faber, з його рядками «Чому ти, курво, не мрієш про мене?»

Стилізація під самотнього вовка, несправедливо зневаженого, але незламного, який дає вихід – принаймні на вербальному рівні - своїм фантазіям приниження, була досить схвально сприйнята на культурними ЗМІ, які відзначали її свіжість.

Нова меланхолія

Але ж почуття можна виражати інакше – це бачимо на прикладі cloud-реперів Yung Hum чи Rin, які не мають проблем з новими моделями чоловічості. А (Штефан) Trettmann, колишній веселий дрезденський dancehall-артист, який перетворився на меланхоліка, випустив один з найкращих німецькомовних альбомів року #DIY: на відміну від Prinz Pi, Sa4, Kollegah, Kollektiv 187 Straßenbande він не обігрує кліше непереможного бандитського босса. Trettmann говорить про слабкість та страх, як і його духовний побратим Бенджамін Ґріффі на прізвисько Casper з його такою ж важкостравною лірикою «Ці стіни наближаються / Відчуй мене як я відчуваю, бо я не відчуваю нічого / Чи мене хтось чує?» Похмурий, депресивний настрій успішного альбому Lang lebe der Tod (Хай живе смерть) дав привід порівнювати Casper з Кенріком Ламаром. Для розвитку маскулінної ідентичності не підходить і руйнівник усіх стилістичних кордонів Romano зі його косичками: коли він у своєму турне до нового альбому Copyright хоче одружитися з УСІМА відвідувачками і відвідувачами, це справляє на «міцних хлопців» радше ефект відчуження.

Тонку межу між вираженням емоцій та кічем підкреслює причесана поезія таких завсідників хіт-парадів як Марк Форстер. Сатирик Ян Бьомерманн висміяв у квітневому випуску своєї рубрики Eier aus Stahl музичну премію ECHO, яка потрапила під критику через виступ правої південно-тірольської групи Frei.Wild і відтак більше не транслювалась на ARD, натомість показувалась на приватному каналі Vox (з ведучими Xavier Naidoo та Sasha). Також Бьомерманн жартував з «Макса Ґізінґера та німецької індустріальної музики»: памфлет про ах-такі-автентичні тексти німецьких популярних співаків-композиторів був відзначений Премією поп-культури – хоча тоді Бьомерманн ще не чув Поетичний альбом Юлії Енґельманн. Популярна слем-поетеса (Одного дня, бебі) викликала кпини і роздратування своєю «лірикою настінного татуажу» та наївними порадами з’їсти грейпфрут при депресії. При цьому тексти, що нагадують календарні афоризми, характерні не лише для Енґельманн: такі молоді співачки як Lina, Alina чи Lotte не відстають від своїх чоловічих колег Vincent Weiss чи Johannes Oerding. Складається враження, що беззмістовна повчальна поезія за зразком Марка Форстера («Байдуже, що трапиться, все буде добре, завжди десь відкриються нові двері») все ще користується попитом.

Поп і політика

У наш час абсолютно легітимним став ескапізм, який можливо представляє власне завдання для поп-музики. У політично гарячому 2017 році (Трамп, G20 у Гамбурзі, вибори до Бундестагу і успіх AfD, криза з біженцями, праве насильство) від мисткинь і митців також чекали висловлення позиції. Не стало сюрпризом те, що заслужені зірки утримались від розмов про політику, але й інші жанри зберігали мовчання. Так журнал Musikexpress ініціював акцію про політичне самоусвідомлення, розіславши анкети 150 німецьким артисткам і артистам. Заповненими вони отримали лише 29.

Die Toten Hose, що вже давно осіли у стадіонному рок-мейнстрімі, попри апологетику Кампіно на адресу Меркель схоже все ще бачать себе десь зліва. При цьому на своєму новому альбомі Laune der Natur колишній панк-гурт виглядає покірним і безпорадним, засвідчуючи музичну і текстову стаґнацію: «Ми тримаємо тут позицію / ще зовсім не потонули / Під хмарами / зі свободою поволі стає скрутно / якщо ми тут сьогодні всі як прибиті / Під хмарами / більше немає дозволу на старт / для усіх мрій».

Більше життя демонструють Die Fantastischen Vier: незнищенні представники веселого хіп-хопу у своєму новому треку Endzeitstimmung прямо б’ють по нацистах. «Йдіть геть від мене зі своєю гордістю за власну націю / ви не народ, ви повні ідіоти» - мало-хто з топ-зірок сьогодні висловлюється настільки відверто, хоча можна подякувати Xavier Naidoo за те, що у своїй сольній роботі Für dich він утримався від теорій змови і зосередився на романтиці.

Чи не найбільше обговорень викликала політична пісня 2017 року від Kettcar: після п’яти років мовчання гамбурзький колектив повернувся з альбомом Ich vs. Wir (виданий на Grand Hotel van Cleef). У літературно аранжованій композиції Sommer ’89 (Er schnitt Löcher in den Zaun) (Літо ’89. Він вирізав діри у паркані) автор текстів і співак Маркус Вібуш звертається до неактуальної, але доленосної теми німців. З характерним пафосом Kettcar реалізують потребу у представленні позитивних, «чесних» діячів німецького Возз’єднання.

Конкретну соціальну критику пропонує Крістіане Рьозінґер у Eigentumswohnung (власна квартира), в якій з лаконічністю і гіркотою представлена тема джентрифікації, що вже сягнула таких бастіонів альтернативи як Берлін-Кройцберґ. Отже, вони ще існують, політично свідомі артистки і артисти.