Docudays UA 2018
"Фільмами ми хочемо подолати байдужість"

PR-директорка фестивалю Docudays UA Дар'я Аверченко розповідає про головні акценти програми, свій особистий зв'язок з цьогорічною темою та про фільми, які чіпляють за живе.

Вже 15 років поспіль функціонує Міжнародний фестиваль про права людини Docudays UA. Щороку команда фестивалю збирається на мозковий штурм і обговорює, що найдужче хвилює нас сьогодні. Цього разу у фокусі “Рівні рівності”.

Ми сформували шість позаконкурсних програм, що торкаються дискримінацій за національною, релігійною, віковою ознакою. Також будемо говорити про права жінок, ЛГБІК+ та людей з інвалідністю. Фільми усіх програм надзвичайно цікаві. Однак на останній програмі я хотіла б зупинится більш детально, бо маю тут особисту історію.

Колись я працювала на телебаченні й мені випало зробити інтерв'ю з керівником кімнати школяра. Він вчив дітей робити дерев'яні іграшки й роботу свою дуже любив. Максим пересувався на інвалідному візку, жив на Позняках, а на роботу їздив на Мінський масив. На вулиці починалися перешкоди й випробування: сходи до переходу у метро, платформа, де Максим у супроводі працівників метрополітену заїздив у вагон, пересідав на станції, їхав далі, виходив з метро, а потім ще довго намагався проїхати по запаркованій вулиці до своєї роботи. Він розповідав тоді, що у радянські часи про проблеми людей з інвалідністю говорити було не заведено: їх виселяли в окремі будинки, інтеграція у життя соціуму не віталася. Маючи інвалідність, людина могла все життя просидіти вдома, нікого не цікавили її прагнення, таланти, розумові спроможності.

Не знаю, чи вплинув на когось тоді мій сюжет у новинах, але я знаю точно, що мене історія Максима змінила назавжди. Тепер, коли бачу людину на візку, зупиняюся і пропоную допомогу. І взагалі на всі форми інакшості реагую з бажанням підтримати людину.
Фільмами, які ми підібрали у програму "Синдром рівності", ми хочемо подолати байдужість до людей з фізичними вадами, особливо до тих, що народилися з синдромом Дауна, або мають психічні розлади.

У фільмі Я -  інший ти  нью-йоркська режисерка родом з Китаю Нанфу Вонґ вдається до експерименту: вона просить друзів головного героя Ділана зібратися в одній кімнаті й читати вголос різні книжки. У цей час Ділан у центрі кімнати мусить зосереджено креслити на дошці дискримінанти. "Саме це відбувається у моїй голові щодня" - пояснює хлопчина. Його ментальна хвороба виштовхує його з дому і розлучає з родиною, яка не здатна його зрозуміти. Ділан вимушений жити на вулиці.



Фільм Міхаїл та Даніїл українського режисера Андрія Загданського - зворушлива історія про те, як батько-художник дбає про глухого сина, хворого на ДЦП. Для того, щоб лікувати хлопця й інтегрувати у повноцінне життя, Міхаїл переїздить з України до Чехії. Лікування дає дивовижні результати:  Даніїл росте цілком самостійним, любить футбол і танці з дівчатами. А ще він, виявляється, теж художник! Долаючи біль, незграбними рухами він виготовляє прикраси з кольорового скла. Напевно, немає нічого більш бажаного, ніж коли власна родина розуміє, що ти один з них, достатньо дорослий, щоб самостійно приймати власні рішення і будувати своє життя. 

Фільм Дорослі чилійської режисерки Майте Альберді – про людей із синдромом Дауна, які працюють на шкільній кухні . Головним героям вже по сорок років, він і вона закохані, хочуть жити разом. Але їхні опікуни мають власні думки щодо того, як їхнім підопічним будувати свої долі. Ця розповідь про кохання водночас сумна й оптимістична: адже бути щасливим попри все - можливо, коли любиш і коли люблять тебе.


Про деякі речі говорити важко німецької режисерки Стефані Брокгаус - це дуже особиста картина про болісну тему абортів. Стефані виступає головною героїнею фільму і намагається з'ясувати у своїх мами і бабусі, чи доводилося їм приймати такі рішення у житті, як залишити дитину чи ні. Ми звикли вважати, що аборт - це рішення жінки. Насправді цей вчинок зачіпає  усіх членів родини. Батько Стефані глибоко страждає, дізнавшись, що його дружина потай від нього зробила аборт, хоча він так мріяв мати ще сина. А хлопець Стефані навпаки впевнений, що їхні стосунки не витримають другої дитини. Після фільму відбудеться відкрита тематична розмова. Фільм демонструється за підтримки Goethe-Institut в Україні.