Швидкий вхід:
Перейти прямо до змісту (Alt 1)Перейти прямо до навігації другого рівня (Alt 3)Перейти прямо до головної навігації (Alt 2)

Інклюзія в мистецтві
Культурне розмаїття через інклюзію

Валторніст Фелікс Клізер народився без рук: він грає на іструменті лівою ногою.
Валторніст Фелікс Клізер народився без рук: він грає на іструменті лівою ногою. | Photo (detail): © picture alliance/Bernd von Jutrczenka/dpa

​Знаменитий музикант, виконавець на валторні, народжений без рук – неймовірний приклад того, яким чином можлива інклюзія в мистецтві. Безбар’єрні будинки культури, інклюзивне навчання мистецтву також належать до цієї теми.

Von Катя Марквардт


У чотири роки Фелікс Клізер заявив своїм батькам: «Хочу трубу!» Бажання на перший погляд неможливе, адже Клізер народився без рук. Але хлопець не здавався і у 13 років вже навчався у Вищій школі музики в Ганновері. Сьогодні 27-річний музикант належить до всесвітньо відомих виконавців на валторні. Клавіші на своєму інструменті він натискає пальцями лівої ноги.

До цього закладу музичної освіти у свій час не прийняли всесвітньо відомого оперного співака Томаса Квастгофа, який народився у 1959 році. Причина – відсутність рук, що не дозволяло йому грати на другому інструменті. «Вимоги до музичних досягнень у класичній сфері надзвичайно високі», ділиться досвідом Ґеральд Мертенс, директор Спілки німецьких оркестрів. А менеджер унікального трубача Гаско Вітте говорить: «Фелікс Клізер виступає в такій лізі, де вже нікого не цікавить, грає він руками чи ногами. Тут йдеться про те, який результат – хороший чи ні.»

Інклюзія стає звичним явищем

У 2009 році Німеччина ратифікувала конвенцію ООН про права людей з обмеженнями і відтак зобов’язалась надалі посилювати культурну залученість людей з вадами. Це стосується не лише підтримки митців та своєчасного залучення їх до культурної освіти, але й більш активного звертання до них як до публіки. Завдяки новим будівельним нормам велика увага в концертних залах приділяється безбар’єності через встановлення пантусів для під’їздів на возиках або ж індукційних петель для відвідувачів з порушеннями слуху. Платформа Подорожі для всіх створила єдину для всієї країни знакову систему  для безбар’єрності туристичних послуг, зокрема у музеях та концертних залах.

«Сфера розповсюдження музики за останні роки зазнала сильної диференціації за різними цільовими групами», розповідає Ґеральд Мертенс. Відтак, за його словами, виникли численні формати для людей з вадами. Наступний крок він вбачає у ще більшій націленості на людей з обмеженнями з метою подолання вагань. Саме в цьому напрямку діють такі проекти як Культурний ключ Заару: заклади культури переймають принцип культурних лож і передають непродані квитки безкоштовно людям з вадами, які приходять на концерт чи до театру в супроводі добровільних опікунів.

З певного часу і музейна галузь прямує новим шляхом: у більшості великих мистецьких музеїв з’явились екскурсії легкою мовою, з сурдоперекладом або виставки на дотик. Йохен Шмаук-Ланґер займається музейними екскурсіями для людей з деменцією і підготовкою відповідного персоналу та виступає за те, щоб такі послуги пропонувалися в рамках звичної музейної діяльності.

Інклюзивних проектів не бракує

З іншого боку до теми підходить гайдельберзька колекція Прінцгорн, що користується великою увагою: з часу її відкриття в 2001 році музей виставляє виключно твори художників, які пройшли психіатрію. Сьогодні це унікальне зібрання так званого аутсайдер-арту або ар-брют і невід’ємна складова музейного простору в регіоні Рейн-Некар.

Інклюзивна танцювальна майстерня з Федеральним молодіжним балетом у гамбурзькій балетній школі Йона Ноймайєра. Інклюзивна танцювальна майстерня з Федеральним молодіжним балетом у гамбурзькій балетній школі Йона Ноймайєра. | Photo: © picture alliance/ Christian Charisius/dpa Директорка Федерально-земельної академії культурної освіти в Північній Рейн-Вестфалії Сюзанне Койшель, яка з 2015 року опікується мережею культури та інклюзії за підтримки Федерального уповноваженого з культурно-медійних питань, говорить про бажане представлення людей з обмеженнями не лише на сцені чи перед нею, але й в управлінні закладами культури чи в журі: «Чим різноманітніші організаційні структури, тим більше людей думають інклюзивно».

Хороших інклюзивних проектів не бракує, каже вона і при цьому констатує, що культурна робота по залученню здійснюється як і раніше, здебільшого як ініціатива знизу від окремих людей. Відтак мережа працює над зміною рамкових умов. «Для людей з обмеженнями це часто банальні речі, що у своїй сукупності стають на заваді залученості. В інклюзивному суспільстві напрацьовані процеси мають піддаватися постійній рефлексії з огляду на їхню інклюзивну відкритість».  

Проект "Інклюзія в культурі": виставка в Одесі, березень 2019