Берлінале 2019
Прощання, суперечки, гарне кіно

Останній Берлінале під керівництвом Дітера Коссліка завершився: конкурс пройшов на диво злагоджено, а дебати були гарячі.

Von Ула Бруннер

Під кінець Дітер Косслік таки не стримав сліз: на честь директора Берлінале, який покидає свій пост, звучали довгі аплодисменти від гостей урочистої церемонії нагородження. Можливо у цьому році він бажав би більш зіркового конкурсу: хоча світові знаменитості, серед яких Крістіан Бейл, Діане Крюгер чи Катрін Деньов, були у фільмах, але не в тих, що боролися за  Золотого ведмедя. А взагалі цей фестиваль пройшов у типовому «стилі Коссліка»  останніх 18 років: щільна маса з 400 кінокартин, спектаклі від господаря події та гострі суперечки.

Мудре рішення журі

На 69 Берлінале було представлено 16 фільмів, що змагалися за Срібного і Золотого ведмедя, демонструючи вражаючу естетично-змістову палітру: від лесбійської любовної драми до портретних студій, епічної сімейної саги та фільму жахів. Всі зрештою зійшлися у тому, що цей рік показав посередню якість, а журі на чолі з Жульєт Бінош прийняло мудрі рішення, давши правильні сигнали.

Golden Bear for Best Film: „Synonymes“ by Nadav Lapid – Director Nadav Lapid and producer Saïd Ben Saïd | Photo (detail): © Richard Hübner/Berlinale 2019

Головний приз, Золотого ведмедя, отримала стрічка «Синоніми» (Synonymes) Надава Лапіда. Це французько-ізраїльська копродукція, яка з нервовою енергією розповідає про молодого ізраїльтянина Йоава та його радикальні спроби позбутися в Парижі свого минулого. Історія кружляє довкола тем втрати коріння та пошуків сенсу і ставить питання про визначення ідентичності у світі міграцій та змін.

Два ведмеді за незвичні німецькі фільми

Відразу дві німецькі режисерки отримали Срібних ведмедів. Нора Фінґшайдт дебютувала в ігровому кіно зі стрічкою «Підривник системи» (Systemsprenger) про агресивну травматизовану дитину. Її робота отримала Премію Альфреда Бауера за конкурсні твори, що «відкривають нові перспективи для кіномистецтва». Срібним ведмедем за режисуру нагороджена Ангела Шанелец, представниця так званої Берлінської школи. Її фільм «Я був вдома, але» (Ich war zuhause, aber) – це кіно-пазл, що розповідає про 13-річного хлопчика, який повертається до своєї родини після багатоденної відсутності. Шанелец запропонувала соціальну драму, в якій мало дії, присутня награність та шекспірівські фрагменти в обрамленні спостережень за тваринами. Публіка розділилась: одні глядачі не могли прийняти таку загадкову манеру розповіді, інші були в захопленні.

Запеклі дискусії довкола фільму жахів

Найбільш гострі суперечки викликала третя конкурсна робота з Німеччини – фільм Фатіха Акіна «Золота рукавичка» (Der goldene Handschuh). У 2004 році Акін отримав Золотого ведмедя за свою експресивну любовну історію «Головою об стіну» (Gegen die Wand) і належить до режисерів, які піднялися завдяки Берлінале. «Золота рукавичка» екранізує однойменний роман Гайнца Штрунка і звертається до справжньої історії сумнозвісного гамбурзького маніяка на ім’я Фріц Гонка. Постановка спирається на характерні для фільмів жахів ефекти, криваві і огидні сцени. Розмови про стрічку тривали ще декілька днів після її прем’єри. На церемонії нагородження фільм не згадали.

Срібні ведмеді для Китаю та підозри у цензурі

Єдність панувала в оцінці чудової конкурсної кінокартини з Китаю «Прощавай, мій син» (So long, my son), режисер Ван Сяошуай. Фільм вважався фаворитом змагань. Як і багато режисерів цьогорічного конкурсу, Сяошуай не був новим обличчям: ще у 2001 році його «Крадії велосипедів у Пекіні» (Beijing Bicycle) отримали Срібного ведмедя. А його нова робота – це драматична стрічка про подружжя, яке через нещасний випадок втрачає свого єдиного сина. Дія фільму охоплює три десятиліття, розповідаючи про наслідки сімейної політики Китаю.

Silver Bear for Best Actress: Yong Mei for her role in „So Long, My Son“ by Wang Xiaoshuai | Photo (detail): © Richard Hübner/Berlinale 2019

Чуттєва акторська гра Ван Цзіньчунь та його партнерки на майданчику Юн Мей принесла їм Срібних ведмедів в акторській номінації. Вибір журі, яке відзначило китайський фільм, акцентує увагу на ще одній фестивальній дискусії: усі з нетерпінням чекали на конкурсну стрічку «Одна секунда» (One Second), режисер Чжан Їмоу, але фільм відкликали начебто через виробничі складнощі. Натомість висувались припущення, що тут зіграла свою роль китайська цензура. Ера культурної революції, про яку розповідає робота Чжан Їмоу, дотепер залишається у Китаї дражливою темою.

Майбутнє кіно – і Берлінале

Іспанська конкурсна робота режисерки Ісабель Койшет «Еліза і Марчела» (Elisa y Marcela) продюсувалась Netflix, що відпочатку викликало протести кінотеатрів. Чи можна приймати на конкурс великого фестивалю фільм, який не призначений для показів у кіно? Немає сумнінів, що стрімінгові сервіси визначатимуть не лише майбутнє кінематографу.

Кіногалузь зазнала грунтовних змін, відколи Дітер Косслік очолив Берлінале у 2001 році. Відтак змінилось і значення кінофестивалю. Аудіовізуальний світ знаходиться, за словами Коссліка, «на великому, великому переломному етапі». За 18 років своєї ери йому вдалось багато зрушень: підтримка німецького кіно, опіка кіноталантів, розбудова Берлінале до масштабів найбільшого у світі фестивалю для публіки. У травні 2019 року йому на зміну прийдуть Карло Чатріан і Маріетте Ріссенбек. Чи не найбільшим викликом для них – зокрема з огляду на постійну мінливість медійного світу - стануть нові напрямки розвитку Берлінале.