Діджиталізація у мистецтві
"У складності краса"

В інших країнах театральні режисери давно застосовують технології віртуальної реальності, 3D-анімацію, робототехніку, тож і Німеччина має надолужити. Цифрову революцію взялась робити нова Академія діджитальності й театру в Дортмунді.  

Von Аня Квікерт

Яким було б життя Фреда, якби воно склалося по-іншому? Відповідь спробували дати два театри: один з Берліна, інший з Дортмунда. У вересні відбулася прем’єра вистави „Паралельний світ“. Театри одночасно показали історію життя Фреда, щоправда кожен свою версію. Випадковості та збіги по-різному міняють лінію життя головного героя. Втім відвідувачі кожного театру змогли побачити обидві версії одночасно: одну на справжній сцені, іншу паралельно на екрані – за допомогою 420-кілометрового кабелю події на сцені одного театру наживо транслювалися в іншому.
 
І хоча театр вважається засобом аналогової комунікації, його цілком можна віртуалізувати. Доказ тому вистава „Паралельний світ“ Кая Фоґеса, німецького режисера-новатора у сфері цифрових і мультимедійних експериментів на театральній сцені. Кай Фоґес свідомий своєї ролі. „Що стосується цифрових інновацій, то тут німецькі театри мають надолужити. Якщо порівнювати з іншими країнами, роботи не початий край. Адже в багатьох країнах світу використання цифрових технологій у театрі – звична річ, не те, що у нас“. 

Відколи Фоґес керує Дортмундським театром, разом з міждисциплінарною командою фахівців він вивчає можливості, які пропонує цифрова революція, та випробовує їх у театрі. На думку режисера, лише так театр може зберегти свою роль і значення: „Суспільні зміни в усіх сферах життя, викликані цифровими технологіями, можна порівняти зі змінами, які свого часу спричинив винахід друкарства. Якщо ми – театр – на різних щаблях (технологічного) розвитку з сучасним суспільством, то як ми можемо тоді аналізувати та переосмислювати його проблеми та конфлікти? Сьогодні оповідних форм доцифрової ери не вистачає, аби показати усю складність сучасного життя“.

підвищення цифрової компетентності у театрі

Каю Фоґесу з власного досвіду добре відомо, з якими труднощами доводиться стикатися театру, коли йдеться про діджиталізацію. У звичайному графіку роботи , коли на репетиції нової вистави відводиться шість-вісім тижнів, не залишається ані часу, ані грошей для справжніх експериментів. Окрім того бракує фахівців у сфері віртуальної реальності, технологій захоплення руху, робототехніки, штучного інтелекту тощо. Для 40.000 співробітників німецьких театрів досі не існує жодних курсів підвищення кваліфікації відповідного рівня.  „Світлотехнік, який 25 років тому прийшов до театру на місце електрика, сьогодні сидить за пультом і має програмувати пристрої рухомого світла,  – зауважує Фоґес. – А звукотехнік, який колись працював з аудіокасетами і магнітофоном, тепер сидить за комп’ютером“. 
 
Щоб зменшити прірву між наявними стандартами у театрі та можливостями цифрових технологій, Фоґес разом зі своєю командою після трьох років підготовки створив у Дортмунді Академію діджитальності й театру. Академія має на меті спільно з Німецьким театрально-технічним товариством і Німецькою театральною спілкою розробити програму підвищення кваліфікації для театральних техніків і митців. Також вона вже набрала перших стипендіатів, які у вересні 2019 року взялися за реалізацію своїх митецьких досліджень і експериментів. Крім того планується навчання за освітньою програмою „Кіно та мультимедійне мистецтво у театрі“, але поки це, за словами Кая Фоґеса, „справа далекого майбутнього“. 
 
Поки що Академія тимчасово розміщується у міському театрі й чекає 2020 року, коли завершиться будівництво нового приміщення на території дортмундського порту. Чому саме Дортмунд став осередком оцифровування театру? Це пов’язано з історією міста. Дортмунд – одне з міст Рейнсько-Рурського конгломерату, гірничодобувного регіону з 700-літньою традицією. 2018 року в регіоні закрили останню шахту. Так завершилася епоха кам’яного вугілля в Німеччині, а для промислового регіону розпочалися нелегкі часи. Дортмунд зумів передбачити карколомні зміни й доволі швидко став п’ятим важливим осередком цифрових технологій у Німеччині.

не загроза, а шанс

Що може виникнути, коли театр зустрічається з цифровими технологіями, показала конференція  Enjoy Complexity навесні 2018 року, на якій Фоґес і Дортмундський театр анонсували створення Академії. Під час конференції відвідувачі могли побачити одну з вистав Фоґеса із застосуванням технологій віртуальної реальності під назвою „Прикордонна процесія“. Для неї медіадизайнери виготовили лазерний скан сценічних декорацій, 360-градусні відеоролики, з яких скомпонували віртуальний спектакль. За допомогою VR-окулярів глядачі опинялися в епіцентрі подій, могли вільно рухатися як на сцені, так й у глядацькій залі разом з перебігом вистави.    
 
Втім, на думку Кая Фоґеса, Академія повинна не тільки орієнтуватися на технологічні досягнення, але й не забувати про політичну складову театрального мистецтва, тобто звертатися до сучасних суспільно-політичних тем, наприклад, маніпулювання зображеннями, захист персональних даних, соціальні мережі тощо: „Якщо подивитися на політичну ситуацію в Німеччині та Європі, то можна розпізнати тенденцію до редукції. Речі спрощуються, події зображуються не так складно. На мій погляд, такий популізм – це небезпечна реакція на страх перед глобалізацією та діджиталізацією суспільства. Театр – це місце, де таку складність можна розглядати не як загрозу, а як шанс. Адже у складності краса“.