Міждисциплінарна освіта
Універсальний підхід до досліджень

З плином століть навчання в університетах ставало більш спеціалізованим. Водночас актуальні дослідницькі проблеми дедалі частіше вимагають міждисциплінарних підходів. Керівник Наукового товариства імені Лейбніца Матіас Кляйнер розповідає в інтерв’ю про ренесанс універсальних досліджень.

Александра фон Гумбольдта часто називають одним з останніх універсальних вчених: знаменитий природознавець володів ще комплексними знаннями з етнології, історії та геології. Втім, у XVII-XVIII століттях це аж ніяк не було рідкістю. Так, філософ Ґотфрід Вільгельм Лейбніц був водночас знавцем математики та правових наук, а фізик Ісаак Ньютон – філософії й теології. Таких універсальних вчених класичного зразка давно вже немає: вимоги до знань у різних дисциплінах стали надто спеціалізованими. Та це не означає кінець універсальним дослідженням. Навпаки, вважає Матіас Кляйнер, керівник Наукового товариства імені Лейбніца. У співпраці різних фахових дисциплін він вбачає відповідь на часто комплексні виклики нашого часу.
 
Пане Кляйнере, вчені часто кажуть, що знають дедалі більше про дедалі менше. Чи дійсно ідеал універсальної освіти, утілений ще Лейбніцом та Гумбольдтом, зник із німецької системи освіти?
 
І так, і ні. Поруч із поглибленою спеціалізацією та розподілом праці існує й широка міждисциплінарна співпраця. Наука – всебічна, вона торкається всього нашого життя і дає відповіді на складні питання майбутнього. Тому важливо, щоб знання у певній галузі не тільки поглиблювались, а й перебували у зв’язку з іншими галузями. Але також пам’ятаймо про те, що міждисциплінарна майстерність вимагає дисциплінарної, або ж предметної компетентності.
 
Тобто завдяки міждисциплінарній співпраці все-таки можна здійснювати універсальні дослідження, хоча для цього потрібні й вузькоспеціалізовані фахівці. Товариство імені Лейбніца теж використовує такий підхід?
Матіас Кляйнер багато років очолював Німецьке науково-дослідне товариство. З 2014 року дипломований інженер-механік очолює Наукове товариство імені Лейбніца. | Foto: © Leibniz-Gemeinschaft/Oliver Lang
Так, наукове товариство імені Лейбніца втілює цей принцип у життя. 20 000 співробітників у 95 науково-дослідних інститутах, центрах та музеях створюють знання. Кожен інститут має свою місію, і вже вона, власне, міждисциплінарна. Візьміть, наприклад, зміну клімату. Інститут кліматології у Потсдамі досліджує зміну клімату з точки зору різних природничих та соціальних наук. Але існують питання, які один інститут дослідити не в змозі. Тому потрібно розвивати міждисциплінарну компетентність і культуру міжфахової співпраці.

Як Ви вважаєте, ця думка дійшла до університетів та інших науково-дослідних інститутів?

Чи дійшла вона всюди, я не можу знати. Однак усвідомлення необхідності спільної роботи зростає. Це добре демонструє програма підтримки спеціальних досліджень Німецького науково-дослідного товариства. Упродовж багатьох років заявок на неї більш ніж достатньо. Й не безпідставно, адже інновації виникають саме на стику дисциплін.

Це схоже на повернення універсального підходу до освіти. Чи можна говорити про ренесанс універсальної освіти?

Так, принаймні існують аргументи на користь такого твердження. Науково-дослідні теми сьогодні набагато ширші, ніж колись. Це зміна клімату, дослідження конфліктів та миру, забезпечення населення продуктами харчування, епідемії тощо. Питання, які всіх нас хвилюють, потрібно висвітлювати й вирішувати ширше. Наприклад, у структурі Наукового товариства імені Лейбніца є дослідницьке об'єднання  “Здорове старіння”, яке намагається дати відповідь на питання, як зробити так, щоб і в поважному віці ми жили задоволені. Дослідження у цій галузі - всебічні: від старіння клітин аж до соціальних і державних систем забезпечення старості та питання, як літнім людям жити в міському середовищі. Це і є універсальний підхід до досліджень, і він зустрічається дедалі частіше, хай то у вивченні біологічного різноманіття чи дослідженні моря.

Якщо порівняти з іншими країнами світу, яке місце тут займає Німеччина?

Німецька наука у жодному разі не повинна ховатись. У Німеччині надзвичайні умови для розвитку досліджень. У будь-якому куточку країни існують високоякісні наукові осередки. Тому, хоча в нас і немає окремих провідних установ, як, скажімо, у США, наша дослідницька продуктивність загалом дуже висока. В цьому напрямку ми повинні рухатися й далі, тому що Азія, передусім Китай, активно нас наздоганяє. Ми ще можемо конкурувати, але нам потрібно мислити більш по-європейськи та використовувати самобутнє поєднання конкуренції та співпраці. Це наша перевага. До речі, молоді фахівці з Німеччини мають попит у всьому світі, що свідчить про нашу дуже добру освіту.

Наскільки економічний тиск у сфері освіти та науки, а також стимули ринку праці сприяють високій спеціалізації студентів?

Що стосується освіти, то після проведення Болонського процесу в Німеччині я вбачаю потребу у корективах. Із впровадженням бакалаврату та магістратури виникло багато нових, почасти дуже вузьких спеціальностей. Ми мусимо задуматись над тим, чи не зробити нам університетське навчання на першому рівні знову ширшим, а спеціалізацію закласти передусім в освітніх програмах магістратури. Кваліфікація докторських досліджень і далі – то вже інша тема. Лише 20% висококваліфікованих фахівців залишаються в науці і тільки частина з них викладають. А 80% йдуть у бізнес чи громадський сектор, тому нам потрібно краще готувати молодь саме з урахуванням такого розподілу.