Belgien

Подмух вітру

Родина Германа Бруссельманса має футбольну традицію. Із великою самоіронією бельгійський письменник розповідає про те, як один невинний подмух вітру поклав краї його спортивній кар’єрі.

У нас вдома всі були збочені на футболі. Навіть моя бабуся Марта, яка мешкала разом з нами. Вона полюбляла грати у нашому саду і попри свій поважний вік мала неабияку силу удару, таку, що якось м’яч від її удару влучив у морду нашого собаки Діксі, який побіг за бабусею в сад, з того часу бідолаха не міг нормально гавкати: замість „гав-гав“ він був спроможний лише  на „гуф-гуф“ і всі вважали його трішки обмеженим. Відтоді бабуся Марта дедалі рідше грала у футбол і згодом взагалі припинила. 
 
Мій тато свого часу був воротарем СК Ґремберґен, брат правим крайнім нападником СК Гарді, сестра присвятила себе шоуболу, мама була фанатичною вболівальницею „Андерлехта“, а моя скромна персона найкращим лівим крайнім нападником молодіжної збірної ФК „Віґор Гамме“ в його історії, найважливішого клубу в нашому селі.  Тоді у збірній я винайшов складну обробку м’яча на основі дриблінгу, яку ми називали „потрійні ножиці“. Крім того, я славився своїми кутовими ударами прямо у ворота противника. Футбольні аналітики роками ламали собі голови над тим, як це мені вдавалося, але цю таємницю я заберу із собою в могилу. 
 
Втім я був не тільки одарованим футболістом, а й одарованим барабанщиком і грав у рок-групі The Green Midfield. Як того вимагала мода 70-х років минулого століття усі учасники нашої групи мали довге волосся. Коли я грав на барабані, волосся розпускав, а коли у футбол – зв’язував  його гумованкою у хвоста. До речі, я також писав тексти пісень для The Green Midfield. У текстах поєднував своє захоплення футболом з пристрастю до музики. Так народилися мої музичні шедеври Beckenbauer is a sissy, It’s off side, you blind fool! (Беккенбауер, ти баба, це офсайд, сліпий бельбас!) та A cigarette before the game (Сигарета до матчу). Якби мені довелося вибирати між футболом і музикою, я б обрав футбол, адже барабанщик я був непоганий, але не обдарованим. Рокбіт міг, звісно, зіграти без проблем, а от вальс, босанова, танго не входили до мого репертуару.   
 
Одного разу ми грали проти „Скела Целе“, важкого і підступного противника. То був важливий матч. Я перебував у найкращій формі і в душі був переконаний, що зможу забити щонайменше три голи. Матч розпочався і все, здавалося, йшло добре. Вже у першій полові матчу я двічі влучив у сітку. Целе забили нам тільки один гол. Перша половина закінчилася з рахунком 2:1 на користь „Віґор Гамме“. У перерві нам дали по апельсину, а хто не хотів апельсина і питав, чи немає, скажімо, груші чи яблука, той одразу отримував смачного ляпанця. Такі вже були часи. Та повернімося до футболу. Почалася друга половина матчу. Ми грали то краще, то гірше, і ось раптом гумованка, що стягувала мою гриву у хвоста, порвалася, і волосся розпустилося. Десь хвилині на восьмидесятій я з гривою, що розвівалася в усі боки, обійшов двох противників, застосувавши мої славетні „потрійні ножиці“, і вийшов напряму до воріт, обіграв воротаря – і раптом сильний подмух вітру підхопив моє волосся і воно затулило мені очі. Нічого не бачачи перед очима, я з усієї швидкості врізався у штангу. Третього гола я, щоправда, забив, але потім мені винесли з поля й одразу відвезли долі карні. Мені діагностували легкий перелом черепа та струс мозку тяжкого ступеню. Знадобилося три тижні, поки лікарі мене повністю реставрували. Після видужання я хотів продовжити свої музичну і футбольну кар’єри, але на барабанах постійно збивався з такту, а на футбольному полі ледве вдалося бігти, не перечіпляючись за власні ноги. Тож я мусів кинути обидва гобі. Передусім мені боліла душа від того, що я вже ніколи не зможу грати у футбол. Але волосся я не обрізав і до тепер.