Швидкий вхід:
Перейти прямо до змісту (Alt 1)Перейти прямо до навігації другого рівня (Alt 3)Перейти прямо до головної навігації (Alt 2)

Режисер Фатіх Акін
Насилля та почуття: на пульсі реального життя

Фатіх Акін і Діане Крюґер під час зйомок фільму „На межі“
Фатіх Акін і Діане Крюґер під час зйомок фільму „На межі“ | Фото (фрагмент): © Warner Bros. Deutschland

Фільми Фатіха Акіна завжди обертаються навколо зустічі культур, перетинаючи кордони – і не тільки географічні. Завдяки своїй шаленій енергії вони досягають разючої правдивості.
 

Минуло десять років після відзнаки за найкращий сценарій на Канському міжнародному кінофестивалі для фільму „На краю раю“ Фатіха Акіна – і ось митець знову на найважливішій кіноподії із прем’єрою своєї нової драми про правоекстремістську терористичну організацію NSU ("Націонал-соціалістичне підпілля“). Діане Крюґер, виконавиця головної ролі, отримала Золоту пальмову гілку як найкраща акторка, однак здобути головний приз кінофестивалю фільмові не вдалося. Його отримав фільм „Квадрат“ Рубена Естлунда. Як би там не було, але Фатіх Акін залишається одним із небагатьох німецьких кінорежисерів, фільми яких виходять на міжнародну арену, аби на рівних помагатися за Золоту пальмову гілку.

„На межі“ (Aus dem Nichts) розповідає про молоду матір, яка внаслідок вибуху бомби під час теракту втрачає свого чоловіка, що мав турецьке походження, та сина. У поле зору слідчих потрапляє молода пара з неонацистськими переконаннями. Втім головна героїня (це перша роль Діане Крюґер у німецькомовному фільмі) хоче докопатися до коріння трагедії. В інтерв’ю берлінській газеті Tagespiegel Фатіх Акін зазначив, що у цій роботі важливим для нього було питання істини та справедливості, „як у правовому, так і у моральному розумінні“. Також він хотів показати, наскільки „суперечливими та розтяжними“ можуть бути ці поняття. Після екранізації роману "Tschick" це друга спільна робота Акіна з режисером і сценаристом Гарком Бомом (Hark Bohm). А що Бом за першою освітою юрист, то він виступив під час роботи над фільмом з-поміж іншого й експертом з питань, пов’язаних із сценами судового провадження.
 

на пульсі життя проблемних районів

Так само як і майже в усіх фільмах Фатіха Акіна від часу його феєричного дебюту зі стрічкою „Швидко та без болю“ (Kurz und Schmerzlos, 1998), „На межі“ розповідає про колізії, що виникають під час зіткнення різних культур. Це провідна тема творчості та життя режисера, який народився 25 серпня 1973 року у Гамбурзі в родині турецького емігранта і виріс у проблемному районі міста серед жорстоких банд підлітків. Саме у цьому неспокійному оточенні бере початок шалена енергія фільмів Акіна. Свою кінокар’єру він розпочинає з акторства. Проте доволі швидко втрачає бажання постійно грати ролі злочинців турецького походження і береться за написання сценаріїв. Натхненний фільмами Мартіна Скорсезе, такими як „Таксист“, „Злі вулиці“, він одразу збагнув, що його оточення теж дає добрий матеріал для подібних історій. Відтоді Акінові фільми завжди спираються на його особисті спостереження та досвід. Тому вони вражають своєю автентичністю та безпосередньою правдивістю, що немов шквальний вітер увірвалися в німецьке кіно кінця 1990-х початку 2000-х років.

зближення та примирення замість конфронтації

Імпульсивні, жорсткі та несамовиті - такі перші фільми режисера-самоука, вчителями якого були життєва реальність і історія кіно. Його перша визначна робота „Головою об стіну“ (Gegen die Wand, 2004) вражає своїми сценами й образами. Вона розповідає про молоду жінку Сібель (Sibel Kekilli), німкеню турецького походження, жага свободи й особисті потреби якої вступають у протиріччя з традиціями її суворої турецької родини. Шлюб із стратегічних міркувань з набагато старшим, фізично й психічно зруйнованим алкоголіком Кагітом (Birol Ünel) породжує силу, яка для обох стає порятунком. Постійне переміщення між Німеччиною і Туреччиною постійно відкриває в Акінових фільмах нові перспективи. Замість конфронтації націй та релігій режисер хоче показати їхню зустріч і примирення.
 


Стрічка „Головою об стіну“ вийшла 2004 року і стала першою частиною трилогії „Любов, смерть і диявол“, яку Акін продовжив 2006 року витриманим у спокійній задумливій тональності фільмом „На краю раю“ (Auf der anderen Seite, 2007). Це історія шістьох людей, які мандрують між двома світами, між Німеччиною та Туреччиною, між Смертю та Життям, і попри низку трагічний подій і вбивчу конфронтацію, зрештою, зближуються один з одним. Тут зустрічаються не тільки два світи, мусульманський і християнський, а й дві кінолегенди: турецький актор Тунджель Куртіз (Tuncel Kurtiz), відомий з фільмів Їлмаза Гюнея (Yilmaz Güney), та зірка Райнера Вернера Фассбіндера німецька акторка Ганна Шиґулла (Hanna Schygulla). Це кроссовер, постійне взаємопроникнення різних сфер, що пронизує усю Акінову систему. Це стосується і музики до фільмів: від початку вона відіграє особливу роль – задає тон, створює настрій, а тексти пісень доповнюють розказані режисером історії. В результаті народжується неймовірна сила ритму, чуттєвості й розповіді. А поєднання різних музичних жанрів – від панку й до турецького фолку – мимохідь посилює враження, немов усі кордони й справді зникають. 

погляд на німецько-турецькі відносини

В перерві між художніми кінокартинами Фатіх Акін також знімає документалістику, наприклад, „Згадуючи Німеччину – ми забули повернутися назад“ (Denk ich an Deutschland - wir habe vergessen zurückzukehren, 2001) про еміграцію батьків режисера до Німеччини; „Перетинаючи міст: звуки Стамбула“ (Crossing the Bridge - the Sound of Istanbul, 2005), в якому німецький музикант Александр Гакке знайомиться з музичною сценою Стамбула;  „Сміття в Едемському саду“ (Müll im Garten Eden, 2012) про екологічну катастрофу в одному селищі біля Чорного моря. Поєднання знайомого та чужого, близького та далекого загострює критичний погляд Акіна на німецько-турецькі відносини. Це знову і знову ставить його на місце посередника, чи то коли режисер ставить підважує вимушеність брутального мачизму у південних країнах, чи коли залучає ізольовані курдські меншини або тематизує геноцид вірменського народу у стрічці „Шрам“ (The Cut, 2014), третій частині трилогії.
 

найбільший ворог – рутина

Щоб уникнути рутини та зберегти свіжість і пильність режисерського ока, Акін умисно створює собі такі умови праці, аби почуватися невпевнено. Наприклад, під час роботи на своїм десятим повнометражним фільмом „Гуд бай, Берлін“ (Tschick) він свідомо зважився на чимало нових речей: вперше взявся працювати зі знімальною командою, згуртованою іншим режисером (Давід Внендт, David Wnendt); вперше оповідав усю історію від імені підлітка; підібрав унікальну музичну доріжку, що включає як SЕED, Fraktus, Beatsteaks,так і пісню від Richard Clayderman – все це неабияк посилило настрій літа, сповненого приход, шаленого драйву, рок-запалу та прихованої меланхолії. Режисеру вдалося переконливо показати безпосередність і непевність сприйняття, легковажність і відчайдушність, відобразивши відчуття життя, яке найкращим чином відоме і самому митцеві.