Швидкий вхід:
Перейти прямо до змісту (Alt 1)Перейти прямо до навігації другого рівня (Alt 3)Перейти прямо до головної навігації (Alt 2)

Підсумки Берлінале 2018
Дебати, мессиджі та сюрпризи журі

Відважна переможиця: Адіна Пінтіліє з Золотим Ведмедем за найкращий фільм «Touch Me Not»
Відважна переможиця: Адіна Пінтіліє з Золотим Ведмедем за найкращий фільм «Touch Me Not» | Фото (фрагмент): © Richard Hübner, Berlinale 2018

На цьому Берлінале було багато дискусій: напередодні, під час і після події. Рішення журі варто розуміти зокрема і як послання.

Цьогорічний Берлінале точно не був нудним, і не тільки у кінопрограмі. Нечасто трапляються такі контроверсійні дискусії, які набирають обертів ще до початку фестивалю. Шеф Берлінале Дітер Косслік потрапив під критику за профільну розмитість конкурсу. Питання дрес-коду та сексизму заздалегідь визначили акценти, перенісши на червону доріжку дискусії #МeToo.
„Black is the New Red! Приєднуйтесь до наших вимог постелити на Берлінале чорну доріжку!», сказано в онлайн-петиції #blackcarpetberlinale, започаткованій акторкою Клаудією Айзінґер.
 


Конкурс потребував трохи часу для розкачки, але зрештою показав себе відкритим до експериментів. Блискучим чорно-білим артхаусним кіно виявився біопік Емілі Атеф 3 Days in Quiberon з Марі Боймер в ролі Ромі Шнайдер. Сучасний матеріал показаний через буяння стилістичної гри у таких стрічках як іранський гротеск  Khook (Свиня)  Мані Хаґіґі чи шведська сатира на суспільство під назвою The Real Estate. Подальшими прикладами естетичного розмаїття стали фільми  на кшталт сімейної драми My Brother’s Name is Robert and He Is an Idiot Філіпа Ґрьонінґа, Transit Крістіана Пецольда на основі однойменного екзильного роману Анни Зеґерс чи історичного мюзиклу ng Panahon ng Halimaw (У чортові часи) Лав Діаз, хоча ці роботи залишились без нагород. Схоже, що Берлінале намагається вивірити свої перспективи та чітко окреслити свій профіль у співставленні з Каннами чи Венецією.

Межі сорому та рефлекси втечі

Хоч фільми були контроверсійними та різноманітними, але найбільший сюрприз підготувала церемонія вручення призових Ведмедів. Адже хто називав фаворитом у головній номінації дебютну художню картину Адіни Пентіліє Touch Me Not - фільм, який викликав у публіки рефлекси втечі? Багато глядачів виходили з залу під час показу, звучали як вигуки несхвалення, так і аплодисменти захоплення.
 


Румунська режисерка досліджує у відвертих сценах межі тілесності та інтимності. Ми спостерігаємо за людьми з інвалідністю та без неї, які на практичних заняттях вчаться торкатися себе. Образи Пентіліє виходять за межі сорому у спосіб, який важко витримати. Та попри всі протиріччя у стосунку до цього фільму йому вдається підважити наші погляди та шаблони мислення. І саме фестиваль може забезпечити публіку та кінооцінку для такого важкого кіно.

Незвичайне сучасне кіно

Подібні довготривалі враження, хоча і менш дражливі, викликає Twarz (німецькою: обличчя), що по праву отримав Великий приз журі. Фанат важкого металу, якому зробили трансплантацію обличчя, більше не знаходить сприйняття серед сільської громади. Через потужні образи, чорний гумор та велику симпатію до головних акторів режисерка Малґоджата Шумовска розповідає історію сьогоднішньої Польщі, піднімаючи питання ідентичності та інтеграції.
 


Інший, тихий підхід до сучасності подають два фільми, відзначені акторськими преміями. У стрічці Las herederas (Спадкоємиці), що стала першим конкурсним фільмом з Парагваю в історії Берлінале, Марчело Мартінессі розповідає історію емансипації жінки старшого віку, описуючи через неї суспільні зміни у своїй країні. Акторка Ана Брун отримала Срібного ведмедя за свою чутливу гру. Її молодий французький колега Ентоні Байон був відзначений за роль Томаса в La Prière. У цій посередній молодіжній драмі Цедріка Кана він з великою проникливістю втілює молодого чоловіка у пошуках нових перспектив.

Нова перспектива, інші шляхи

Журі хоче відзначати не лише те, «що кіно може», але й те, куди воно спроможне рухатися, сказав президент журі Том Тиквер на церемонії нагородження 24 лютого. Відтак рішення варто розуміти і як мессидж. Адже як інакше пояснити, що режисерську премію віддано анімаційній стрічці, а саме роботі Веса Андерсона Isle of Dogs? В мультиплікаційній розповіді про тварин і мови не може бути про керування акторською грою. З іншого боку Isle of Dogs з його любовно оформленими персонажами та уповільненим оповідальним темпом – це рідкість у анімаційному мейнстрімі.
 


Чотири з восьми Ведмедів у цьому році дісталися жінкам. Вшосте за майже 70-річну історію Берлінале Головний приз за найкращий фільм забрала з собою режисерка. І це ватро відзначити як позитивний сигнал для фестивального сезону, який супроводжувався дискусіями про сексизм, зловживання та гендерні ролі.