Дорожня карта

Road Map Foto: Natalka Dyachenko

Протягом проекту «Культурно-освітня Академія 2015» учасники з України створили разом з німецькими експертами др. Патріком Фьолем, Марком Гегенфуртнером та проф. др. Гернотом Вольфрамом «Дорожню карту для культурного розвитку в Україні». Ця публікація покликана стати посібником того, як планувати та реалізовувати культурні проекти, для культурних менеджерів та менеджерок не лише в Україні.

У ній також презентовані чотири найкращих проекти, які були розроблені учасниками протягом роботи «Культурно-освітньої Академії 2015». Також важливою частиною публікації є глосарій термінології, що містить розгорнуті визначення термінів, необхідних для написання культурних проектів.

Публікація трьома мовами (українська, німецька, англійська) доступна для замовлення у друкованій формі за адресою:
ilona.demchenko@kiew.goethe.org
(доставка оплачується за рахунок замовника)

Додатково Goethe-Institut в Україні надає онлайн-версію:

Road Map Foto: Natalka Dyachenko

Патрік Фьоль, Ґернот Вольфрам і Марк Гегенфуртнер в інтерв'ю щодо «Дорожньої карти»

У інтерв'ю з Goethe-Institut в Україні три німецьки експерти розповідають про створення Дорожньої карти та її важливість для культурної транформації в Україні.

Пане Фьоль, пане Ґеґенфуртнер та пане Вольфрам, проект «Дорожня карта для культурного розвитку в Україні», який Ви модеруєте – це частина «Культурно-освітньої академії», ініційованої ще у 2015 році. Яке місце в цих рамках Ви приділяєте «Дорожній карті» та в чому особливість публікації в порівнянні з іншими культурними проектами, які Ви реалізували?

Особливість поданої Дорожньої карти полягає у колаборативному підході до її розробки. Діячі культури з усієї Україні спільно з нами – і завдяки тій можливості, яку надали Goethe-Institut та МЗС Німеччини – на семінарах та у розроблених там проектах визначили теми і сфери діяльності, які вказують на кроки, що має сенс зробити для розвитку культурно-мистецької галузі. Дорожня карта – це спроба описати шляхи, де люди, які серед політичних баталій займаються культурою і мистецтвом, бачать своє майбутнє. Вона чітко показує, що культура може стати ключем до обміну, діалогу, мережевих зв’язків та активних дій взагалі. Ключем – і на цьому треба наголосити – а не рішенням. При цьому Дорожня карта -  це орієнтований на практику огляд можливостей і план для розбудови перспективної співпраці креативних діячів, ідей та думок.

Отже, ми об’єднали в цьому процесі різні аспекти: визначення ключових акторів, релевантних тем, спільних для всіх учасників, і пов’язана з цим мережева організація з одного боку, а з іншого боку конкретні кроки з активізації та похідні від них конкретні проекти. І все разом потім вилилось у своєрідний комбінований опис наявного стану та документацію варіантів дій. До того ж процес носив чіткий освітній характер. На нашу думку, теорія і практика поєднались для всіх учасників найкращим чином з огляду на придатність та сталість. Ми до речі також отримали від цих зустрічей великий навчальний ефект, розуміли себе як рівнозначних партнерів, навіть якщо подекуди мали місце розбіжності у деяких поглядах.

Під час проектної діяльності Ви тісно співпрацювали з українськими діячами культури – як протікав цей процес? І виходячи з набутого Вами досвіду, як Ви оцінюєте теперішній статус культури в Україні – саме з огляду на політичні кризи?

Процес був для нас усіх дуже повчальним іі обопільно плідним, а особисті зустрічі надзвичайно надихаючими. Ми кожного разу по-новому захоплювались перш за все величезною наснагою та безмежною енергією, яку проявляли усі учасники для описання і досягнення цілей, таких як розбудова мирного, впевненого у собі суспільства.

Коли говориться про кризу, то вона постійно відчувалась як той момент, в якому є шанс на зміни і перебудову. Рідко коли нам було так чітко видно як в Україні, що мистецтво і культура дійсно спроможні розробити ключові інструменти для суспільної організації. І при цьому всі учасники, з державного сектору чи від численних громадських організацій, все чіткіше розуміли, що зміни можна здійснити тільки разом. Разом з тим ми звичайно ж не прагнули безконфліктних рішень, а натомість хотіли підсилити саме несумістність, неоднозначність мистецтва як особливу якість.

Додавши до Дорожньої карти ґлоссарій, Ви пробудете зробити публікацію придатною до застосування в інших країнах. Як можна перенести висновки Дорожньої карти на інші місця?

Центральні питання, які ставляться у зв’язку з культурним розвитком та менеджментом культури, в усьому світі подібні по своїй суті, як і інструменти, що потрібні для цього. Та ми помітили, і не вперше, що для знаходження спільної фахової мови і взаєморозуміння допомагають чіткі визначення багатьох термінів. І це потрібно якраз тоді, коли діячі з різних сфер і прошарків вперше зустрічаються один з одним.

При читанні Дорожньої карти швидко розпізнаються засадничі виклики для культурної роботи і похідні від них дії, які необхідно зробити, саме у місцях з потенціалом бурхливих змін. До того ж ті конкретні проекти, які виникли в процесі створення Дорожньої карти і описані в брошурі, являють собою документацію прикладів best practice та їхню конкретну реалізацію. Вони дають багато імпульсів, які наразі потребують власної трансформації в Україні.

Наш підхід передбачав наділення цієї роботи відповідною додатковою вартістю – також і для проектів з культурного розвитку в інших країнах. Себе ми при цьому бачили в ролі супроводжуючих, надихаючих, але не тих, хто приходить з рішеннями.

Що тепер далі після «Дорожньої карти»? Що б Ви бажали для реалізації?

Якщо проекти будуть проводитись далі в описаній формі чи у модифікований спосіб, дійові особи зберігатимуть мережеві зв’язки і продовжуватимуть спільно працювати над подальшим культурним розвитком своїх міст, регіонів, областей та й усієї країни – це вже буде великий здобуток. На цей момент ми це чітко бачимо в окремих проектах. Якби ж через Goethe-Institut розбудувалась міжнародна мережа, то на різноманітному досвіді такої культурно багатої України могли б в вчитися й інші країни. А країні та людям у ній хотілося б побажати зберегти свою культурну самосвідомість і в подальшому усвідомлювати свою багатоманітність як виклик та здобуток.

Якби ж сама Дорожня карта була взята як варіант для інших представництв Goethe-Institut, це звичайно ж було б приємно і послужило б продовженню роботи так, як ми її собі усі бажаємо. Саме в цьому проекті важливо продовжувати підтримку утворених мереж.

Інтерв'ю проводила: Фредеріке фан Штепхаут

Переклад: Михайло Юрченко