Швидкий вхід:
Перейти прямо до змісту (Alt 1)Перейти прямо до навігації другого рівня (Alt 3)Перейти прямо до головної навігації (Alt 2)

Добропілля
Добропілля – крихітне і затишне (як моє ліжко)

Дослідницький тандем: Ліза Корнейчук, Неле Фойрінг 

Прибуття

Прибувши в Добропілля вперше, люди, які вже знайомі зі специфікою даної місцевості, нічому не здивуються. Добропілля – типове крихітне промислове містечко  в Донецькій області на сході України. Воно було збудоване виключно з метою видобутку  кам'яного вугілля та обслуговування вугільних шахт. Як і у всіх міст довкола, період процвітання Добропілля закінчився разом з розпадом Совєцького Союзу. На перший погляд може видатись, що жителям міста не залишилося чим пишатися, окрім одного: за словами місцевих, якийсь час тому Добропілля мало найкоротший у світі тролейбусний маршрут*.
 
[1] За оцінками, населення Добропілля становить понад тридцять тисяч мешканців. На території містечка знаходяться шість діючих шахт, а також невеликі місцеві підприємства, переважно локальні магазини. Найбільш примітною рисою міського пейзажу, яка створює атмосферу пост-апокаліптичного місця, подібного до поверхні Місяця,  є терикони – величезні штучні насипи з вугільного пилу. У місті є чотири котельні, деякі з них перебувають в занедбаному стані, проте решта все ще працює, розсіюючи густий дим над містом і прилеглими полями.
 
Йдучи вулицею Першотравневою, ви наштовхнетесь на супермаркет АТБ, розташований в торгівельній частині міста, де більшість людей, як правило, рухаються неквапливо. Для нашого тандему це стало відправною точкою подорожі. Поряд знаходиться примітна кав’ярня під назвою «Забойный кофе», зі стіни якої на нас дивиться обличчя шахтаря, сфотографованого на своєму робочому місці. В дизайні кав'ярні використані невід’ємні атрибути шахтарів, як от шахтарська лампа і відбійний молоток. Також можна побачити щура, пересічного мешканця шахти та залізний знак вгорі з написом: «Що знаєш ти про сонце, якщо в шахті ніколи не був?» [RbD2] 
 
Якщо ви повернете праворуч, то потрапите на головну алею, де розташований коледж із навчання шахтарської справи. Також ви помітите великий синьо-білий палац з колонами, виконаний в радянському стилі 1950-х років – Будинок культури [RbD3] шахти «Добропільська». Якщо ви повернетесь назад і минете ринок, то, напевно, побачите просторе подвір'я оновленої школи, що була заснована як обласна загальноосвітня школа, зокрема для людей з обмеженими можливостями. Прогулюючись далі, ви точно побачите новітній величезний спортивний центр, нещодавно збудований компанією ДТЕК, щоб зміцнити потенціал Добропілля як Спортивної столиці Донбасу. Якщо ви хочете більше дослідити приховані квартали міста, то, ймовірно, ви знайдете  музичну школу, почувши народний хоровий спів, або оновлену бібліотеку, або ж стильну дерев'яну відкриту сцену.
 
Хоча на подвір’ях будинків можна побачити безліч сучасних ігрових майданчиків, найважливішим місцем зустрічі є міський парк. Атмосфера в ньому спокійна і розслаблена: закохані пари прогулюються, діти бавляться на свіжому повітрі. У міському парку скрізь видніються пам’ятки совєцького періоду. А ще є два старі театри під відкритим небом і десятки дивних казкових скульптур, розкидних поміж дерев. [4] 
[5] 
На околиці міста знаходиться район приватних будинків, який не може похизуватись найкращою репутацію: територія забруднена, скрізь багато сміття, проте тут знаходиться маленька долина, де ввечері можна насолодитись прекрасним заходом сонця. Взимку діти катаються тут на санках, а влітку бавляться тим, що спалюють траву чи очерет. Деякі з мешканців разом із місцевою громадою розпочали ініціативу з розвитку та зміни цієї території.
 
* Добропілля занесене в Книгу рекордів Гіннеса як найменший населений пункт в світі (34,5 тисячі жителів за переписом 2004 року), де були тролейбуси. Тут знаходиться найменше тролейбусне депо і найкоротша контактна мережа, загальна протяжність якої 12 км. Також тільки тут тролейбусні дроти підвішені над ґрунтовою дорогою.

Шахта

Лише в 1953 році Добропілля офіційно отримало статус міста, а вже в 1960-80-х роках воно перебувало на піку промислового розвитку і зростання. Але задовго до цього, ще в період панування Російської імперії, заможні землевласники почали будувати свої господарства на території сучасного міста. Незабаром місцеві жителі виявили родовища кам’яного вугілля, тож розпочався його видобуток. Кажуть, що в деяких місцях поклади вугілля виходили аж на поверхню землі.
 
Загалом в Добропіллі та його околицях знаходяться шість діючих шахт. Всі вони входять до складу ДТЕК – найбільшої холдингової компанії в енергетичному секторі, власником якої є Рінат Ахметов, найбагатший український олігарх. Фактично ДТЕК є монополістом в енергетичному секторі України. Проте шахтам все важче і важче залишатись прибутковим, ходять чутки, що на сьогоднішній день лише 16 з 33 українських шахт приносять прибутки [2]. Більшість шахт в Україні застарілі і потребують залучення інвестицій та впровадження нових технологій. Ще одним тривожним фактом є те, що поклади кам’яного вугілля стрімко зменшуються. Залежність від шахт, як єдиного джерела прибутку для міста, робить Добропілля монопрофільним містом, де основна частина працездатного населення працює на одному або небагатьох підприємствах, тобто місцем, де важко заробляти на життя в будь-яких інших сферах. Саме тому перспектива закриття шахт для місцевих жителів здається просто неймовірною: «У кожній сім'ї є шахтар, ніхто не може уникнути цієї долі. Це й дає нам відчуття, що ми живемо на Донбасі», – каже Світлана, директор місцевого Будинку культури.
 
На сьогоднішній день ставлення до шахт в Добропіллі є досить суперечливим, що притаманно багатьом шахтарським містам України. За совєцьких часів шахта сприймалась як невід'ємний, хоч вкрай небезпечний атрибут регіону. Люди шанували шахтарів і вважали їх героями. Шахта була головним господарським суб'єктом для бюджету країни, тому професія шахтаря мала чимало привілеїв, таких як висока заробітна платня і пенсія, можливість їздити на море чи за покупками до Москви (недоступні привілеї для пересічних радянських громадян), а також тривала відпустка. Як засіб пропаганди та прославлення шахтарської праці в СРСР, уряд створював будинки культури та клуби для шахтарів. Ці установи відповідали за організацію урочистих подій та свят. Показовим є те, що дані інституції не повинні були досліджувати, зберігати чи популяризувати знання, історію та особливості гірничої промисловості в СРСР.
 
Дані свідчать, що з 1992 по 2008 рік кількість людей, які вибрали професію шахтаря, скоротилася до 74% [3]. Це сталося через велику економічну кризу в Україні після розпаду СРСР, коли заробітні плати шахтарів стали занадто низькими в співвідношенні до рівня небезпеки під час роботи. На сьогоднішній день шахти стають все більш збитковими, борги по виплатах шахтарям зростають, а заробітна платня все ще залишається занадто низькою. Нині майже всі мешканці Добропілля пов'язані із діяльністю шахт, безпосередньо працюючи там, або маючи родичів, які залучені в даній сфері. Але майже кожен, хто знає, що таке шахта та праця шахтаря, відзначає, що не хоче продовжувати працювати в шахті, або має намір відмовити своїх близьких від вибору професії шахтаря. Однак, водночас мало хто зазначає, що вони можуть уявити Добропілля після занепаду гірничої промисловості. «Закриття шахти – дуже складне питання. Що тоді буде з людьми?» – говорить Віктор, місцевий мешканець, який раніше працював шахтарем.
 
Конфлікти
Звертаючись до теми конфліктів, перше, що спадає на думку – війна на сході України, яка здається досить далекою від Добропілля. Війна відсутня як в громадських місцях, так і в розмовах чи думках людей. Мешканці набагато більше стурбовані нагальними проблемами, головною з яких є економічне зростання та відсутність стратегії розвитку міста. Взагалі не здається, що місцева влада має стратегічний план, тож важко уявити, які ще галузі могли б розвиватись в місті найближчим часом у випадку закриття шахт. Місцеві бізнеси обслуговують шахти та шахтарів і залежить від них. Молоді люди часто намагаються поїхати з містечка до великих міст, щоб уникнути тяжкої та непередбачуваної роботи шахтаря. Невизначеність майбутнього і необхідність цілісної структурної зміни, здається, є найбільш нагальним конфліктом, з яким зіштовхнулось сьогоденне Добропілля.
 
Багаторічна діяльність із видобутку вугілля призвела до плачевного стану екології та високих показників забруднення в регіоні, яке відчувається фізично. На в'їзді до міста із західного боку можна побачити величезний цегляний димохід, з якого виходить густий дим. Це одна з котелень Добропілля, яка розташована на головній вулиці міста. Після короткої прогулянки містом, ви можете відчути пил на вашому обличчі чи волоссі, що спричинено так званою «жужалкою» – вугільним пилом, що залишився після спалювання вугілля. Саме цей пил є основним матеріалом, з якого складаються всі терикони, а місцеві жителі використовують його також і взимку для захисту доріг від ожеледиці. Клімат в Добропіллі переважно сухий, зі спекотним літом, яке ще важче переносити через запиленість повітря.
 
Катерина – молода жінка, яка активно бере участь в діяльності місцевої громадської організації «Добро», разом з чоловіком володіє магазином веганських продуктів, а також працює інструктором з йоги у Добропіллі, каже: «Я жила і працювала в Донецьку, потім в Макіївці. Після початку війни я переїхала сюди, де почала викладати йогу. Мені зателефонували і запропонували проводити заняття з йоги в соляній кімнаті, тому що це практикується у великих містах. Це ніби поєднувати корисне з приємним, оскільки в соляній кімнаті під час дихальних вправ активно задіяні легені, тож вони очищаються і насичуються корисними негативно зарядженими іонами солі».
 
Факт того, що шахта має величезний вплив на навколишнє середовище, є загальновідомим. За короткий період після свого створення шахти перетворюються на своєрідні пастки. Сама ідея вторгнення в ґрунт та знищення його шару означає руйнування цілої екосистеми довкола. Коли шар з покладами вугілля вичерпується, а шахта втрачає прибутковість, закрити її все ще надзвичайно проблематично, оскільки при закритті її затоплять підземні води, що стане екологічною катастрофою для цілого регіону. Саме через це шахти потребують багато уваги та ресурсів, а відсутність плану їх оптимізації спричиняє острахи та невизначеність щодо майбутнього прилеглих регіонів.
 
Культурний ландшафт: «моно» проти різноманітності
Добропілля зіштовхнулось з проблемою занепаду гірської промисловості через вичерпання покладів кам’яного вугілля. Проте водночас здається, що місцева влада поки що не має стратегії розвитку міста, а його жителі не готові відмовитися від своєї шахтарської ідентичності. Таким чином, процес трансформації та переходу буде надзвичайно складним для цілого міста. Концепція «моно» домінує не тільки в економіці, а й в процесах культурного та суспільного розвитку. Така ситуація спричинена монопольним характером місцевої політики, при якому місто залежить від однієї промислової компанії і цілком передбачувано розвивається згідно її інтересів. Також в інтересах компанії зробити Добропілля більш вузькопрофільним містом. Вважається, що Добропілля стане майбутньою столицею спорту Донбасу. Відправною точкою для цього є сучасний спортивний центр, [RbD6] побудований компанією ДТЕК, який постійно розширюють. Окрім цих культурних ініціатив, поданих в командно-наказовому порядку, Добропілля може запропонувати набагато більше, ніж здається на перший погляд. Магазин веганської їжі пропонує продукти від локальних виробників, різноманітні заняття з йоги доступні для людей будь-якого віку, та й власне йога сприймається і зацікавлює широку аудиторію людей. Ще однією ініціативою, вартою уваги, є велоклуб, що є досить новим та революційним підходом до пересування цим містом і навколишньою природою, хоча специфіка Добропілля не дуже підходить для їзди велосипедом. Проте члени місцевого велоклубу розуміють високий потенціал для створення спільноти, об’єднання людей через спільне хобі, організації різних подій та спільного проведення часу в вихідні. Також в культурному житті Добропілля залучена місцева бібліотека, яка проводить майстер-класи з анімації та просуває ідею створення програми екскурсії містом, яка б базувалась на історії шахтарів регіону.
 
Однак деякі аспекти повсякденного життя місцевих мешканців, такі як вечеря в хорошому ресторані, вкрай обмежені. Існують декілька закладів, але всі вони  переважно формату швидкого харчування. Більше того, деякі місця для вечірнього відпочинку взагалі відсутні: жодного боулінг-клубу, кінотеатру, чи бару з живою музикою. Протягом часу, проведеного у Добропіллі, жителі міста часто говорили про ці аспекти як про відсутні. Добропілля може запропонувати набагато більше, ніж здається на перший погляд, і ініціативи «з нуля» намагаються реагувати на очевидні прогалини в культурному житті міста.

Розробка і ведення проекту

Від самого початку нашій команді було важливо слухати і намагатись якомога більше зрозуміти про Добропілля. Це був дуже насичений досвід для нас, але ми невдовзі зрозуміли, що перше роздратування і навіть розчарування щодо цього місця буде супроводжуватися сильною емоційною забарвленістю і симпатією до міста та його таких різнопланових жителів.
 
Після того, як ми зрозуміли це на самому старті, а також на основі інформації і думок, якими місцеві жителі ділилися з нами, було очевидно, що необхідно зробити проект, присвячений стану навколишнього середовища, оскільки екологічні проблеми мають неабияке значення для місцевих жителів. Проте через те, що проміжок часу, виділений на реалізацію нашого проекту був досить коротким, ми спробували зосередитися на іншому важливому для нас аспекті.
 
Ідеєю проекту стало дослідження та фіксування спогадів про життя людей, залучених у гірничій промисловості Добропілля. Нашим бажанням стало збереження та запис голосів різних людей, на чиє особисте та сімейне життя вплинув видобуток кам'яного вугілля, а нашою метою – нарис різноманіття голосів та спогадів у Добропіллі. Місто розташоване в районі, охопленому збройним конфліктом в Україні, та в країні, що знаходиться на периферії Європи, однак, чітке ставлення до такої трансформації міста матиме далекосяжне значення. За допомогою нашого проекту ми хотіли зробити свій внесок до життєствердного збереження пам’яті та її передачі молодому поколінню. Наші попередні дослідження дали нам зрозуміти, що мовчання щодо походження Добропілля протиставилося би інклюзивному поглядові на майбутнє міста.
 
Практичною частиною проекту була зйомка декількох відео-інтерв'ю з мешканцями Добропілля, які пов'язані з історією міста і його сьогоденним життям. Всі інтерв’ю фокусувалися на приватних спогадах співрозмовників. Більше того, усі відеоматеріали мали на меті представити безліч наративів, пов’язаних з Добропіллям: про шахтарську ідентичність, історію містечка, нещодавно запроваджені культурні та соціальні реформи, молоде покоління та його участь в місцевому житті, екологічну політику та майбутнє, разом з усіма мріями та очікуваннями людей. Ми розпочинаємо з інтерв'ю із шахтарями та людьми, з якими ми зустрічались раніше, та які знали про наш проект. Для кожного респондента ми підготували спеціальні запитання та відповідні локації. Відео-інтерв'ю не є репрезентативними, але поєднують окремі історії для зображення міста з усіма його проблемами та навколишнім ландшафтом.
 
Головним викликом під час проведення інтерв'ю та зйомок був вибір правильних запитань. Відповідь на питання про те, якою мірою життя та особистість людини пов'язані з шахтою, не була очевидною чи простою для місцевих жителів. Ми зрозуміли, що перебували поза містом та його історіями протягом досить тривалого часу, тож нам потрібно було знову звикати до нього. Крім того, мовний бар'єр став ще одним серйозним викликом під час процесу зйомок. Оскільки у нас не було перекладача, розподіл завдань під час інтерв'ю не міг бути збалансованим.
 
Коли ми запитували жителів Добропілля, чому їм подобається їхнє місто, ми часто чули у відповідь такі прикметники, як «крихітне» і «затишне», а не відповіді про конкретні місця, людей чи спогади. Більше того, саме питання викликало певне роздратування, часто люди реагували з підозрою стосовно зйомки чи наших розпитувань.
 
Протягом першого тижня нашого перебування у Добропіллі ми дослідили місто так, як зазвичай це роблять туристи. Ми охоче відвідали всі можливі місця, намагалися зрозуміти його структуру і відносини між людьми. Повернувшись вдруге до міста, ми спробували задавати питання, на які могли б відповісти лише місцеві жителі. Такий підхід був цілком нам притаманний. Період перебування в Добропіллі став для нас цікавим досвідом, наше захоплення місцем, наш погляд на нього та враження від оточуючих краєвидів були дещо відособленими від самого міста. Проте ми пізніше погодилися і все-ж вирішили, що прикметники «крихітне» і «затишне» повинні стати назвою проекту.
 
Тим не менш, кожна наша розмова з людьми була унікальною і відкрила нам різні погляди на життя поряд з шахтами. Перспектива життя без шахти – це те, що здається для одних неминучим та абсолютним, а для інших сповнена сподіваннями на краще життя. Шахти разом з кожною традицією та історією є невід'ємною частиною повсякденного життя, всюдисущою, яку ще й досі широко не обговорюють. Викликає захоплення те, що деякі люди все ще мають мрії, надії та план дій у Добропіллі, в якому шахти не домінують над повсякденним життям.
 
Як зазначив Владислав – місцевий житель, занепокоєний майбутнім та розвитком свого рідного міста: «Я народився в Добропіллі і живу вже 31 рік. Навіть якщо шахти будуть в дійсно хорошому стані, люди все одно будуть працювати там лише через гроші. Просто буде більше проявів споживацтва. Люди будуть жити більш комфортно, але суспільство не буде прогресувати. Ситуація не зміниться».

Висновки

Для нас було неважко назвати місця, які нам сподобалися в Добропіллі. Нам подобалось в парку вечорами, на великій площі та споглядати те, як люди прогулюються довкола без будь-якої поспіху, можливо, без будь-якої мети, просто заради задоволення. Атмосфера в місті мирна і спокійна, все ще невиснажлива. Місто сповнене несподіванок і суперечностей, воно застрягло поміж шахтарським радянським минулим і невблаганно загрозливою сучасністю. Те, що відбувається сьогодні з містом, в певній мірі стосується всієї України. Як монопрофільне шахтарське місто на сході України, воно не має довгої історії чи міцної основи для майбутнього розвитку. Навпаки, Добропілля сьогодні зіштовхується з проблемою поступового занепаду гірничої промисловості, оскільки закінчуються поклади кам’яного вугілля. Водночас здається, що місцева влада поки що не має стратегії подальшого розвитку міста, а місцеві жителі не готові відмовитися від своєї шахтарської ідентичності. З цих причин процес трансформації та переходу буде вкрай складним для міста. Хоча багато людей здаються розчарованими ситуацією, деякі місцеві жителі все ж розпочинають впроваджувати різні ініціативи для розкриття свого потенціалу та підвищення рівня якості життя. В даному випадку основна увага зосереджується на створенні, розвитку та поціновуванні нових ідей разом.
 

Використані джерела:

 
Алексєєнко О. Чи варто дотувати українські шахти. Досвід Євросоюзу [Електронний ресурс] / О. Алексєєнко, О. Боженко // Економічна правда. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.epravda.com.ua/publications/2018/12/10/643354/.
Закрыть нельзя дотировать: что делать с госшахтами? [Електронний ресурс] // Донбасс. Реалии. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/29665008.html.
Калько А. Наукова оцінка ефективності системи мінерально-сировинної безпеки України / А. Калько. // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ. – 2012. – С. С. 251–265.
Метамісто:Схід. Трансформації українського сходу / Метамісто:Схід. – Київ, 2018. – 378 с. – (GarageGang).
Подолян В. В. Слово про Добропілля / Володимир В. Подолян. – Донецьк: Престиж-party, 2009. – 368 с.
ПРАЦЯ, ВИСНАЖЕННЯ ТА УСПІХ: промислові мономіста Донбасу / [М. Ільченко, І. Склокіна, В. Куліков та ін.]. – Львів: ФОП Шумилович Б., 2018. – 244 с. – (Центр міської історії Центрально-Східної Європи).
Arnstein S.R. A Ladder of Citizen Participation // Journal of the American Planning Association. — 1969. — № 4. — P. 216–224.
Nowak M. SuperCooperators: Altruism, Evolution, and Why We Need Each Other to Succeed / Martin Nowak., 2012. – 352 с.
Patrick S. Föhl. Cultural Managers as “Masters of Interspaces» / Patrick S. Föhl, Gernot Wolfram // KULTURAKADEMIE ZENTRALASIEN 2018 / Patrick S. Föhl, Gernot Wolfram., 2018. – (Goethe-Institut).
Henke-Bockschatz, Gerhard: Zeitzeugenbefragung. In: Bergmann, Klaus u.a. (Hg.): Forum historisches Lernen. Schwalbach 2004. pp. 354-369.
Von Plato, Alexander: Zeitzeugen und die historische Zunft. Erinnerung, kommunikative Tradierung und kommunikatives Gedächtnis in der qualitativen Geschichtswissenschaft – ein Problemaufriss. In: Bios 13 (2000), S. 5 – 29.
Truesdell, Barbara: How to Organize and Conduct Oral History Interviews. PDF 
 
 
 
 
Photo of the boiler room
 [RbD2]Photo os the coffee shop
 [RbD3]Photo with the palace of culture + photo of us next to the heart sign :)
Maybe a photo of the strange monument with a girl and many children?
Or a photo of that Vlad place near the valley
 [RbD6]Photo of the football field and terricons?