Один рік «Депеш Мод» у Харкові Душі, залиті туманом і диким медом

Маргарита Корнющенко. Фото: Роза Саркісян Маргарита Корнющенко | Фото: Роза Саркісян Україна розташована в самісінькому серці Європи, якщо говорити про її географічні координати. Якщо ж мова йде про сучасний театральний процес, то тут ми, на жаль, не перебуваємо в центрі подій. Причина до болю банальна: культура в нашій країні й надалі фінансується за залишковим принципом. Не всі, але більшість спектаклів, що мають реальну художню цінність, ставляться у недержавних театрах, що працюють або у невеликих залах, або й взагалі зависли у повітрі. Як наслідок, Україні катастрофічно бракує подій, які б ставали надбанням не лише театралів, а й знаходили відгук в медіапросторі, привертали увагу ширшого кола освіченої, креативної, прогресивно налаштованої аудиторії.

У цьому контексті особливого значення для національного культурного процесу набуває європейське культурне донорство, в т.ч. стабільна й результативна робота Goethe-Institut. Такі копродукції в складних реаліях України цінні хоча б з огляду на належне фінансування – це гарантує і повноцінну реалізацію задуму, і широку PR-кампанію і можливість показати спектакль в інших містах, що (як я вже сказала вище) зовсім неочевидні речі, якщо йдеться про внутрішні проекти.

Прикладом успішного співробітництва у подібному форматі є спектакль Депеш Мод, поставлений у Харківському театрі для дітей і юнацтва (ТДЮ) німецьким тандемом режисера Маркуса Бартля й художника Філіпа Кіфера. Проект здійснений Goethe-Institut на кошти Федерального міністерства закордонних справ Німеччини за підтримки консульства. Додаткову увагу громадськості до Депеш Мод привертає й безпосередня робота з автором літературної першооснови, культовим українським письменником Сергієм Жаданом.

В основу візуальної концепції спектаклю покладено стихію дощу (в тексті говориться, що дія розпочинається дощового літа – ємна метафор згаяного часу і згаяних можливостей). З колосників увесь час потоком ллється вода, що допомагає як глядачам, так і виконавцям відчути драматизм ситуації, загальний настрій твору. «А оскільки в театрі мова акторів є не лише інтелектуальним, а й безпосередньо фізичним процесом, то при точній роботі слова буквально зливаються з дощем в єдину структуру» – каже М. Бартль.

На питання про те, як працювалося разом представникам різних культур, режисер дає таку відповідь: «Безумовно існують відмінності між певними театральними традиціями, правилами наших країн. Але мушу зазначити, що взаємопроникнення зближує акторські школи: в Німеччині, скажімо, вивчають систему Станіславського, так само й тут звертаються до праць німецьких діячів театру. Різниця існує швидше між принципами режисерської роботи, сприйняттям глядачів». І все ж українська версія Депеш Мод закономірно вийшла менш формалістичною й відчутно більш емоційною. Можливо, за рахунок всюдисущого менталітету, а можливо у нас просто більше особистого, яке ми хочемо сьогодні «підкласти» під тексти Жадана: «Я знаю про присутність там, у чорних небесах над нами, чергового сатани, який насправді є єдиним, хто існує, єдиним, існування якого я ніколи не поставлю під сумнів. Хоча б тому, що я бачив, як він згрібав моїх друзів й викидав їх із цього життя як гнилі овочі з холодильника. Або, залишаючи, видавлював їм очі, розгризав горлянки, зупиняв серця, скручував м'язи, вкладав у голову безумні мелодії, а в піднебіння - криваві абетки, вливав їм у жили хвору кров, наповнював їхні легені масним пастеризованим молоком, заливав їхні душі туманом й диким медом, від чого життя їхнє ставало таким же, як і їхній відчай, тобто безкінечним», – актор, рідне місто якого розташоване нині у пеклі воєнних дій, знає, про що говорить.

«Депеш мод». Вистава у Львові. Фото: Максим Баландюх «Депеш мод». Вистава у Львові | Фото: Максим Баландюх Прем'єра спектаклю відбулася восени 2015 року, а вже через рік – турне усією Україною, до трьох найбільш театральних міст країни – Києва, Львова й Одеси.

Наша столична прем'єра пройшла на одній із провідних державних сцен України – в Київському академічному Молодому театрі. Білети на Депеш Мод були повністю розкуплені за два тижні до показу, великої кількості приставних стільців все одно не вистачило для всіх бажаючих, проте деякі з них були вдячні навіть за можливість подивитися спектакль стоячи. Приїзд нашого театру й подіумна дискусія з автором роману Сергієм Жаданом привернули увагу багатьох журналістів (зокрема, представників центральних телеканалів), провідних театральних критиків, високих гостей. А головним результатом вечора для нас стали тривалі овації вимогливої столичної публіки.

Львівський показ Депеш Мод відбувся на сцені спорідненого з нами Першого українського театру для дітей і юнацтва і був включений до програми Міжнародного театрального фестивалю «Золотий лев». У Львові нас чекав аншлаг, спілкування з пресою й театрознавцями різних поколінь, а важливою складовою успіху стала висока оцінка спектаклю знаними львівськими колегами.

У південній столиці нас приймав Одеський театр юного глядача ім. Олеші. Головною подією завершального етапу турне став приїзд й подіумна дискусія з постановниками М. Бартлем та Ф. Кіфером.

Важливим етапом роботи стало відрядження до Німеччини, організоване в листопаді 2016 року Goethe-Institut для керівництва Харківського театру для дітей і юнацтва (директора Андрія Гапановича і головного режисера Олександра Ковшуна). Окрім зустрічей в рамках проекту Депеш Мод у Берліні й Нюрнберзі нашій команді вдалося налагодити прямі контакти з колегами – театрами, які працюють для дитячої аудиторії, (Theater an der Parkaue – Berlin, Theater Pfütze und Theater Mummpitz - Nürnberg). Репертуарні спектаклі, які нам вдалося побачити, а також зустрічі дали уяву про актуальні тенденції у цій сфері (від принципів режисури до манери оформлення фойє), які безумовно будуть втілюватися А. Гапановичем і О. Ковшуном у Харкові. Ну а головним результатом стали напрацювання щодо можливої участі репертуарних постановок ХТДЮ (не лише Депеш Мод) у міжнародних театральних фестивалях, таких як Festival „Talking about Borders“, Festival Augenblick, Festival Panoptikum і т. д.,що є одним із пріоритетів для керівництва.

Таким чином, проект успішно продовжує європейський вектор розвитку Харківського театру для дітей і юнацтва, його «екстравертивну» політику – спрямованість на різноманіття творчих методів і участь у копродуктивних проектах. Депеш Мод гармонійно вписався у репертуар ,адже, з одного боку, розмова про складний і болісний процес дорослішання завжди доречна на сцені театру з такою цільовою аудиторією, а з іншого боку, низка провокативних прийомів і яскрава форма постановки допомогли у боротьбі зі стереотипами навколо явища «театр для дітей», привабили до нього прогресивну молодіжну аудиторію.

Для співробітників ХТДЮ (керівництва, акторів, адміністраторів, технічних служб) робота з Goethe-Institut стала справжніми «курсами підвищення кваліфікації», реальною практикою роботи на європейському рівні, такою необхідною для реалізації наших амбіційних планів. Вона вже приносить свої плоди: наприклад, зі спектаклем Депеш Мод театр було запрошено до участі в проекті на IV Міжнародному фестивалі українського театру в Польщі (м. Краків); з доповіддю про проект на Міжнародній конференції в найбільш престижному творчому вузі пострадянського – Російському інституті театрального мистецтва «ГИТИС» (м. Москва) – виступила директор літературно-драматургічної частини театру.

Зазначене вище – це результати тільки одного повного року роботи проекту Депеш Мод, на яких його команда не має наміру зупинятися.