Німецькі комікси
Мавіль: чарівний і щирий

Берлінський автор коміксів Маркус Вітцель (Мавіль) зробив те, що рідко кому вдається: вже першими своїми творами він у неймовірно короткий час полонив серця читачів і здобув визнання критики. Без сумніву, одна з причин такого блискавичного успіху митця – чарівність та щирість, з якими він розповідає свої автобіографічні історії.

На початку Мавіль активно друкував свої історії у самвидаві та різних малих видавництвах. Потім він вирішив навчатися і вступив до Вищої школи мистецтв Вайсензее на спеціальність «дизайн візуальної комунікації». Там разом з п’ятьма іншими студентами-однодумцями заснував комікс-групу Моногатарі, у перекладі з японської: «розповідати історії». Незабаром митецька шістка почала сама видавати свої комікси та випробовувати нові наративні можливості коміксів. Для збірки Буденний шпіонаж (Alltagsspionage, 2001) усі шестеро створили по одному автобіографічному репортажу про Берлін у коміксах. Оповідь Мавіля Як ми шукали хату на трьох (Wie wir uns mal ’ne 3er WG suchen wollten), що ввійшла до цієї збірки, настільки сподобалася його професору, що той одразу ж зарахував її як майбутню дипломну роботу. Книжка Давай залишимося друзями (Wir können ja Freunde bleiben) позначила завершення навчання Мавіля та початок його майбутнього як автора коміксів. Книжка складається з чотирьох епізодів, в яких автор з гумором і самоіронією розповідає про свої нещасні кохання, починаючи від самого дитинства.

Свої глибоко особисті історії Мавіль майстерно викладає у сценах, що плавно переходять одна в одну, змінюючи перспективи й утворюючи на сторінці віртуозно аранжовану гармонію. Історії юнацького життя від Мавіля – це портрет покоління двадцятилітніх юнаків і дівчат, які перебувають у пошуках власної ідентичності. Так у коміксі Мій гурт (Die Band, 2004) автор розповідає про власний досвід бас-гітариста в різних юнацьких гуртах. У зухвалій і водночас захопливо-чарівній манері він змальовує свою мрію стати зіркою альтернативного року. В своїх коміксах Мавіль також торкається теми дитинства й юнацтва періоду розпаду НДР та возз’єднання Німеччини. До прикладу, комікс Акція «Важка дитина» (Action Sorgenkind, 2007) розповідає про те, як Мавіль після падіння Берлінського муру, наслідуючи західну молодь, намагався увіковічнити себе на вулицях Берліна тегами та графіті-розписом. Інші епізоди змальовують подорожі автора по всій Європі автостопом або улюбленою бірюзовою Шкодою комбі на фестивалі коміксів і до колоній гіпі.

Супер-Зайко (Supa-Hasi) – персонаж коміксів Мавіля й водночас альтер-еґо автора. Незграбне миле зайча залишило лоно матінки-природи і разом зі своїми друзями Ведмедиком Михальком (Michalke der Bär) та Вовчиком Шанцем (Wolf Szaniec) оселилося в Берліні. Там друзі віддаються всім радощам юнацького життя у великому місті: грають у настільний футбол, випробовують на смак і міру алкоголь, звідують хвилюючий світ жіночих принад. Малий Супер-Зайко з велетенськими вухами та в окулярах утілює образ такого собі трагічного коханця. Він, наче герой вудіалленовського фільму, мандрує від однієї невдачі до іншої, від однієї жінки до наступної. Мавіль майстерно поєдную буфонаду з трагедією, відтворюючи спостереження та переживання реального життя в гіперболізованих формах світу коміксів. До Великого альбому Супер-Зайка (Das große Super-Hasi-Album, 2005) та Майстра Лампа (Meister Lampe, 2006) увійшли стріп-комікси митця з колишніх самвидавівських збірок і різних антологій.

Мавіль не тільки створює комікси, він також охоче долучається до різних незвичайних ініціатив: бере участь у проекті «Комікс за добу», проводить комікс-майстерні закордоном, виступає у «Битві коміксів», де, змагаючись з іншими митцями, малює на графопроекторі експромт-комікси.

На міжнародному фестивалі коміксів в Ерланґі 2014 року графічна новела Мавіля Країна дітей (Kinderland) отримала престижну премію Макса та Морітца.