Розвиток музеїв
Музейний ренесанс?

Виставка «Герої – спроба інвентаризації» у Національному художньому музеї України; 18.12.2014 – 29.03.2015, Київ; організатори: НХМУ та Goethe-Institut в Україні у співпраці з ICOM. Виставка представила близько 180 вибраних творів з фондів музею, присвячених темам «Герої», «Героїзм», «Святі» та «Мученики».
Виставка «Герої – спроба інвентаризації» у Національному художньому музеї України; 18.12.2014 – 29.03.2015, Київ; організатори: НХМУ та Goethe-Institut в Україні у співпраці з ICOM.
Виставка представила близько 180 вибраних творів з фондів музею, присвячених темам «Герої», «Героїзм», «Святі» та «Мученики».
| Фото: Іван Дініус © Goethe-Institut в Україні

Українські експерти та музейні працівники активно обговорюють місію, візії та цінності музею на шляху до розвитку й осучаснення музейної справи. Чи справді можна говорити про підйом у музейній галузі України?

Сьогодні в Україні близько п’яти тисяч різноманітних музеїв. Як вони живуть сьогодні і настільки широко відкриті їхні двері для відвідувачів?

Музеї стають видимими

«За останні кілька років підйом у музейній справі відчутний», стверджує Леся Гасиджак, редакторка веб-порталу Музейний простір. «Як би не нарікали відвідувачі, як би не критикували експерти, але музейна система трансформується. Хай навіть не так швидко, і не так якісно, як ми б цього хотіли».

Завідувачка науково-дослідного відділу Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук говорить про те, що українські музеї стають цікавішими для відвідувачів. «Ми маємо важку радянську «спадщину» – численні районні музеї, «скроєні» за однаковим стандартом і майже з однаковим контентом. І ці музеї сьогодні розпочинають міркувати над власною місією, намагаються визначити свою роль для місцевої громади».

Про трансформацію за межами Києва розповідає і Леся Гасиджак: «Це умовні речі – «столиця», «периферія». Є малесенькі музеї, меморіальні чи літературні, які знаходяться дуже далеко від туристичних центрів, як, наприклад, Музей Гоголя на Полтавщині у селі Гоголеве, Музей Лесі Українки в Колодяжному на Волині, Музей історії Придунав`я в Ізмаїлі, але трансформація організації роботи яких виглядає просто революційно».

Тетяна Пилипчук ділиться досвідом Харкова: «Музеї поступово стають «видимими», проявляються в суспільстві. І це у великій мірі заслуга соціально активних харків’ян, які включають музеї у свої численні мистецькі акції».

«Музеї почали відчувати силу свого впливу, важливість від враження, яке створює музей та його експонати – враження, яке не замінить жодна розповідь чи писаний текст», підсумовує менеджерка культурних та освітніх проектів Софія Рябчук.

Вона курує музейні простори на дитячих фестивалях: київському «Арсеналі ідей» та Дитячому Форумі у Львові. Такі дитячі презентації руйнують стереотипи про музей як нудне місце, вважає Тетяна Пилипчук.

Також вона згадує про виставку  «Герої. Спроба інвентаризації» в Національному художньому музеї в Києві як перший масштабний успішний музейний учасницький проект в Україні. «Музей показав, наскільки актуальною для суспільства може бути музейна колекція, як через експонат – через минуле – можна обговорювати сучасні і вкрай болісні проблеми, залучаючи до осмислення значну кількість українців», пояснює вона.

Вихід з пастки негативних вражень

«Наші музеї – це суцільні пастки негативних вражень. Починаючи від непривітного персоналу і закінчуючи загальним духом сакральності і значущості, який там панує», ділиться своїми враженнями українська менеджерка культури Катя Тейлор, «Сучасний музей повинен бути спрямований на глядача, має йому служити і зробити перебування у ньому комфортним». На її думку, музеям важливо усвідомити, що прості глядачі можуть стати донорами музею, або його послами – тобто залучити інших людей для підтримки. Потрібно вибудовувати співтовариство навколо цього музею.

«У нас багато хороших учених у музеях, які науково досліджують колекції, але, на жаль, не знають, як їх оригінально і привабливо представити відвідувачу, щоб це було актуально,  цікаво, пізнавально,  діалогічно і емоційно», розповідає Тетяна Пилипчук.

Директор «Агенції культурних стратегій» Микола Скиба каже, що в музеях багато візуальності, але інколи бракує звуку, запаху, тактильних відчуттів, місць, де можна навпаки помедитувати. «Проблема усередненості музеїв – відсутність місць для людей, які прийшли для самозаглиблення. Я би хотів, щоб були місця, де можна посидіти в кріслі з грубою книжкою чи записником і мати змогу глибшої рефлексії».

Для значного музейного підйому, на його думку, потрібні ресурси, зміни у середовищі та сильні мотиваційні імпульси. «Музейна справа дуже зав'язана на нормативному полі, на консервативніших колег на ресурсах, і це звичайно підгальмовує імпульс, який з'являється в музейній сфері». Він говорить про застаріле законодавство, що діє ще з радянських часів, коли закладами культури по суті управляли вручну. «Там потрібно кардинально щось змінювати».

Тетяна Пилипчук радить не боятись спільних проектів із недержавним сектором, адже в кооперації з однодумцями можна зробити більше, якісніше і з меншими ресурсними затратами.

«В цілому потрібно бути відкритими до інновацій», вважає Катя Тейлор.  Вона нагадує про приклад західних музеїв, що подають свої програми і бюджети і на рівних умовах захищають свої інноваційні ідеї. «Ніхто ніколи їм не виділить ані копійки, якщо не побачить за інституцією осмисленої діяльності і тотальної залученості».