публічний простір у 21-му сторіччі
Більше простору для всіх
У метрополій типу міста Мюнхен є проблема: у зв’язку зі зростанням кількості населення міські проектувальники терміново шукають нові території – нерідко за рахунок зелених насаджень і парків. Проти цього ведеться боротьба. Яке значення має публічний простір у 21-му сторіччі?
Геометрично впорядковане та функціонально розмежоване – так уявляв собі ідеальне місто зірковий архітектор першої половини 20-го сторіччя Ле Корбузьє. Його урбаністичне бачення прямих ліній та кутів поділено на зони для проживання, праці та відпочинку. Між ними − вузька сітка асфальтованих вулиць, якими їдуть машини.
У своєму наскрізь раціональному синтетичному місті Ле Корбузьє не залишив місця випадковості. Місто повинне надійно працювати, як машина. Але саме це і є проблемою, вважає берлінський архітектор Йорг Гертенбах: "Ле Корбузьє забув, що в його місті живуть люди". Місто не виникає на ескізі всезнаючого проектувальника, а є результатом динамічного колективного процесу: «Користувачі є творцями міста майбутнього».
Від міста для автомобілів до міста для людей
Разом створити місто майбутнього – саме про це йшла мова на конференції «Більше простору для всіх!» при Євангелістській академії в Баварському м. Тутцінг. Там на початку лютого 2014 р. зустрілися 120 учасників, щоб подискутувати, як креативно використати публічний простір у такому мегаполісі, як м. Мюнхен. Їхня мета: геть від міста для автомобілів, вперед до міста для людей! Не "тачки" й "паркомісця", а "перебування, комунікація та зустрічі" для публічного простору − таким уявляє собі місто Бенджамін Давід, співорганізатор конференції."В минулому публічний простір регулювався строгими заборонами", каже австрійська психолог міста Корнелія Емаєр. Але однією з основних потреб людини є створення зв’язку зі своїм оточенням. Це формує ідентифікацію. Емаєр називає цей процес "освоєнням". Його складовими є можливість для громадян висловлювати свою думку, брати участь у прийнятті рішень, спільно визначати, як виглядатиме їхнє оточення. Так, садівництво чи городництво посеред міста, та званий Urban Gardening, має подібний сенс: Якщо між будинками та поряд з бруківкою раптом з'являються міські садки, де міські жителі вирощують овочі й фрукти, то це не лише вираження бажання робити щось своїми руками. "Робота в садках дає відчуття приналежності до цього місця", каже пані Емаєр. "Подивіться, отам помідори, це я їх посадила".
Більше участі: приклад дунайського каналу
Для того, щоб перехід від пасивного використання міста до активної організації міського простору був вдалим, потрібна активна співучасть кожного. У 2007 р. Емаєр разом з магістратом міста Відень почала розвивати концепцію нових рішень для Дунайського каналу: а це зелена зона в серці міста завдовжки 17 кілометрів. Задля цього вона проводила опитування жителів Відня щодо їхніх потреб та побажань. Основний результат: багатьом заважала зростаюча комерціалізація публічного простору. За словами Емаєр, для людей "дуже важливими є "неспоживчі" зони, які можна було б використовувати безкоштовно". Наступним заходом могло б стати створення так званих "зон ввічливості". Оскільки між велосипедистами й пішоходами часто виникають конфлікти, потрібно розвивати у різних груп учасників вуличного руху відчуття спільноти, відчуття можливості кращого співіснування, покращуючи їхнє спілкування та проводячи різні акції.На думку дослідниці міста Юліани Пегельс у формуванні публічного простору беруть участь все більше дійових осіб: адміністративна влада, інвестори, спілки. Найкращим прикладом цієї співпраці є Хай Лайн парк у Нью-Йорку. За минулі роки закинута залізнична траса, що знаходилася у власності міста, була перетворена на величезну зелену зону. Виник такий собі "рай на підпорах", 1,6 км завдовжки, прямо посередині Манхеттену. Поштовхом для початку цього проекту стала громадська ініціатива, яка керує публічним парком до сьогодні.