Осінь 1989
Це були не банани

On the border: Berlin, 10 November 1989, Brandenburg Gate
На Мурі: Берлін, 10 листопада 1989 року, Бранденбурзькі ворота | Photo (detail): Jürgen Lottenburger © wir-waren-so-frei.de

Коли по обидва боки Берлінського муру дерева вкрились осінніми фарбами, в НДР почалась Мирна революція. Через рік Німмеччина возз’єдналась. ​Факти знають усі – але як насправді відчувалась осінь 1989 року? Про понеділкові демонстрації та порційний продаж Муру туристам.

Von Регіне Хадер та д-р Андреас Людвіґ

Про абсурдність табличок

Straßenbahnschienen, die ins Leere laufen
Трамвайні колії, які ведуть в нікуди | Foto: © Andreas Ludwig
Мешканка паркує своє авто посеред вулиці Кройцберґерштрассе і прямує останніми метрами Західного Берліна до своєї квартири. Хіба ж вона перешкоджатиме тут якомусь транспорту? Її маршрут пролягає через вузьку щілину між фасадом та стіною. Машина «жук» конфронтує з абсурдністю Муру, що немов зненацька перекрив йому шлях. Поряд трамвайна колія, яка веде в нікуди - обірваний зв’язок зі світом, що сховався за графіті й бетоном. Ця кройцберівська ідилія дещо не показує, а саме тих більш ніж 130 людей, застрелених вздовж цього кордону при спробі втечі.

Починачи з 13 серпня 1961 року Мур оперезує Західний Берлін, подекуди розділяючи парні та непарні номери будинків на правій та лівій частині вулиць. Світлина демонструє, як стіна проходить через вулиці берлінців, наскільки близько до вікон вона стоїть і як вони змушені з цим жити і звикати.

Die Mauer als Leinwand
Стіна як полотно | Foto: © Andreas Ludwig
На західному боці берлінці обмальовують стіну балонами, перетворюючи кордон на полотно. Своїми графіті вони іронічно коментують свої відчуття від життя у Західному Берліні – прямо на сірому бетоні, що розділяє місто.

У снігу вздовж Муру лежать завалені чотиримовні вказівники. Вони застерігають від свободи чи небезпеки перетину кордону. За декілька кроків далі стає зрозуміло, що перейти все одно неможливо. На цьому місці у Кройцбергу було написано: «You are leaving the American Sector». З боку Східного Берліна вздовж стіни тягнеться похмура огороджена територія, тримаючи власне населення на віддалі від «мирного кордону».

Революція і свічки

Demonstration in Wittenberge am 15. Januar 1990
Демонстрація у Віттенберґе 15 січня 1990 | Foto: Horst Podiebrad © wir-waren-so-frei.de
«В будь-якому разі це були не банани, через відсутність яких ми вийшли на вулиці, а постійне відчуття страху та бажання нарешті вільно висловлювати свої думки», згадує Катаріна Штайнгойзер з Єни.

Люди адресують свої заклики «Ми народ» безпосередньо СЄПН та речникам керівництва державою. Сьомого числа кожного місяця демонстранти виходять на вулиці, щоб піддати критиці «переконливу підтримку» 98,85 відсотками політики СЄПН на сфальшованих комунальних виборах 7 травня 1989 року.

Кожного понеділка після мирних служінь у східнонімецьких церквах все чіткіше видно, що ці цифри не відображають справжні настрої в країні. На понеділкових демонстраціях громадяни виступають проти режиму. «В перші хвилини відчуття напруження і страху», - зізнається учасниця подій, яка сама була у Єні – адже усі присутні знають, як держава поводиться з критиками режиму в сумнівних випадках. Це почуття вона називає основою НДР: фоновий шум страху, що триває упродовж років. «Звичайно ж ми також пізнавали щастя, першу любов та молодість. Але потрібно було завжди кричати «Ура!», і навіть це могло виявитися хибним. Пригадую відчуття глибокої безутішності». Повсякдення обтяжувалось «постійною, розмитою непевністю та страхом зробити щось не так, опинитись безправно ув’язненим та відданим на відкуп державі». Катаріна Штайнгойзер згадує свою першу демонстрацію: «Коли почула, що у Лейпцигу десятки тисяч вийшли на демонстрацію, це мене надвзичайно надихнуло. Я подумала: тепер ти більше не можеш залишатися осторонь. Нам додавало відваги те, що людей було так багато».
У піднесеному настрої вони стоять плече до плеча, а потім починають ходу, запалюючи один одному свічки. Знаючи про брутальний розгін демонстрацій у минулому, усвідомлюючи наслідки для карьєр та подальшого життя, демонстранти все ж відчувають не лише відвагу, а й полегшення. Після «довгих років депресії» кожен спільний крок на вулиці віддає смаком свободи. «Самий лише виступ проти режиму – це вже була раптова зміна, коли можна сказати: Відтепер ми не дозволимо замовчувати те, що нас гнітить».

Originaltransparente der Friedlichen Revolution
Оригінальні транспаранти Мирної революції | Foto: Bernd Schmidt © wir-waren-so-frei.de
В Лейпцигу громадяни виходять на демонстрацію через два дні після брутального розгону берлінських протестів на урочистостях з приводу 40-річного державного ювілею. «Без насильства!» вимагають від фунціонерів СЄПН шість авторитетних жителів Лейпцига, і їм вдається досягти свого - поліція, армія та «бойові загони робітничого класу» лише пасивно спостерігають. 300.000 демонстрантів оточують весь центр міста по Кільцевій вулиці – і це стає переламним моментом.

Журналіст Зіґберт Шефке веде приховану зйомку. Його відео таємно передається до Західної Німеччини і демонструється на місцевому телебаченні, поширюючи звістку про мирну революцію.

Aufruf der DDR-Opposition Neues Forum
Заклик Нового форуму, опозиції НДР | Foto: © Dokumentationszentrum Alltagskultur der DDR
Як опозиції вдається організувати такі протести? Хтось крадькома передає листівку, інший її хутко переписує слова, що на папері виглядають «невинними», майже як шкільний диктант – та насправді вони глибоко політичні. Через ці прості аркуші за декілька днів заклик Нового форуму набуває масового поширення. Вперше в історії НДР опозиціонери хочуть офіційного визнання як політичне об’єднання. Це часи позиціонування – за декілька днів заклик підпишуть тисячі громадян.

Берлін, площа Александерплятц – наживо по телебаченню НДР

Alexanderplatz-Demonstration, Berlin, 4. November 1989
Демонстрація на Александрплятц, Берлін, 4 листопада 1989 року | Foto: Thomas Wiesenack © wir-waren-so-frei.de
«Таке відчуття, що хтось розчинив вікно», каже письменник Штефан Гейм, передаючи настрій тих 500.000 людей, що зібрались 4 листопада на берлінській площі Александерплятц і вимагають переорієнтації політики керівництва НДР. Митці східноберлінських театрів закликають до цієї демонстрації і супроводжують демонтрантів. Люди тісняться у переходах метро, тримаючи біля ніг згорнуті транспаранти та спущені плакати. Як і тижнями раніше у Лейпцигу або інших місцях, написи сповнені фантазії, іронії, та висувають найрізноманітніші політичні вимоги щодо реформи соціалізму в НДР - «Обличчям до народу», «130.000 невільників Штазі не мають жодних особливих прав» та ін. - своїми закликами демонстранти звертаються безпосередньо до керівництва НДР. Під час першої легальної демонстрації з критикою режиму громадяни виборюють собі назад вулицю – і держава дозволяє це. Свобода і зміни захоплюють людей. Понад 20 промовців, серед яких офіційні представники політики НДР, аналізують становище своєї країни та висувають вимоги. Панує тиша: ще ніколи демонстранти в НДР так уважно не слухали.

Alexanderplatz-Demonstration am 4. November 1989 in Berlin
Демонстрація на Александрплятц, 4 листопада 1989 року в Берліні | Foto: Merit Schambach © wir-waren-so-frei.de
Критичні голоси з площі долинають і до людей на диванах: телебачення НДР веде пряму трансляцію, демонструючи готовність уряду до діалогу. Ми не знаємо, чи такий діалог зрештою відбувся б або чи розвинулася б НДР у демократичну країну, адже через якихось п’ять днів впав Берлінський мур. Звернені всередину вимоги реформ були тепер піддані тиску відкритого кордону. Коли сотні тисяч прямували на Захід, НДР розкладалась із середини.

Demonstration in Berlin am 4. November 1989
Демонстрація в Берліні 4 листопада 1989 року | Foto: Hubert Link © Bundesarchiv / Wikimedia
Усвідомлення політичного та історичного значення своїх дій демонструє коло посеред людського натовпу: після мітингу тут збирають плакати, які потім покладуть перед Музеєм німецької історії, що був офіційним історичним музеєм НДР.

Набуває чинності з цього моменту

«Я до кінця не вірила в те, що Мур відкриють», згадує Катаріна Штайнгойзер. «Одного разу нас відвідували друзі з Бонна. Коли ми потім стояли на вокзалі, моя мала донька сказала мені «Наступного разу ми також поїдемо до них у гості», а я відповіла «Цього не буде ніколи». Те, що Мур впаде – і доволі швидко – я ніколи й уявити не могла». Вона розповідає, яку ключову роль відігравало бажання свободи, можливості подорожувати та вільно говорити, а більшість прагнула не кінця НДР, а реформ в країні.

«Коли це стає чинним?» - це немов питання школяреві біля дошки: журналісти захопили Ґюнтера Шабовскі зненацька, він запинається, можливо сподіваючись на те, що хтось йому нашепоче підказку після того, як він озвучив нові правила виїзду. «За моєю інформацією це починає діяти – відразу, негайно». Керівник СЄПН у Берліні схибив і цим відкрив Мур відразу, а новинні програми рознесли всюди звістку, що кордон відкритий!

Mit Wunderkerzen auf der Berliner Mauer: Brandenburger Tor am 10. November 1989
Зі свічками на Берлінському мурі: Бранденбурзькі ворота 10 листопада 1989 року | Foto: Monika Waack © wir-waren-so-frei.de
Велике напруження минулих днів спадає. Тисячі східних берлінців вибігають на двір, сідають в машини, щоб їхати до Муру. Панує непевність: з одного боку кордон проголошено відкритим, з іншого прикордонники нічого про це не знають. Спочатку шлагбауми залишаються спущеними, кордон – зачиненим. Невдовзі після 21 години перші громадян НДР отримають право на виїзд, чиновники проставляють їм у паспортах печатку «недійсний», скасовуючи таким чином громадянство.

«Мене часто питали, чому я як дочка священника ні разу не подала заявку на виїзд. Але тоді мені довелося б залишати свою родину. Ми і на гадці не мали, що держава розпадеться, просто хотіли один раз з’їздити, подивитися, а потім повернутися». Печатки у паспортах підживлюють колективний страх перед втратою громадянства, і він ще довго супроводжує Катаріну Штайнгойзер. «Тривожна думка про те, що не зможу повернутися назад, мене ще довго переслідувала. Для мене це щось особливе, коли я їду до Тюрінгії і бачу прикордонний пункт, або хтось критикує якогось політика. У ці моменти я все ще стишую голос, не знаючи, чи можу довіряти тому, що це тепер можливо».

«Ми переповнені», звітує комендант прикордонного пункту на вулиці Борнгольмерштрассе о 23:30 та першим відкриває перехід повністю – печатки відкинуті, люди потоком йдуть через кордон. "Було лише відчуття звільнення – ці радощі – їх неможливо забути. В мене й тепер мурашки по шкірі, коли я про це думаю та бачу кадри по телебаченню», згадує учасниця подій.

Auf die Mauer: Brandenburger Tor, Berlin 10. November 1989
На Мур: Бранденбурзькі ворота, Берлін, 10 листопада 1989 року | Foto: Monika Waack © wir-waren-so-frei.de
На нічних вулицях Берліна полегшення та ейфорія змішуються з інтересом й відчуттям того, що сталось щось неможливе. Опівночі всі прикордонні пункти міста вже були відкриті. Всюди невгамовні та бурхливі веселощі, безкоштовне пиво у кнайпах, люди з Заходу і Сходу захоплено обіймаються, аплодують, допомагають забратися на Мур, що розділяв їх протягом десятиліть, танцюють. Це найбільш радісні картини з того часу. Попри всі проблеми, які будуть згодом, саме ці кадри дотепер визначають тон розповідей про Єдність.
Auf der Mauer am Brandenburger Tor: Berlin, 10. November 1989
На Мурі біля Бранденбурзьких воріт: Берлін: 10 листопада 1989 року | Foto: Hartmut Kieselbach © wir-waren-so-frei.de
Свідок тих подій, який фотографує веселих людей перед Стіною, згадує: «Коли мої очі звикли до темряви, я помітив темнозелені постаті народної поліції. Немов воскові фігури вони нерухомо стояли на відстані руки вздовж Муру і схоже спостерігали за нами. Вражаючий контраст».

Перший день «там»

Stoisch wacht der amerikanische Militärpolizist am 10. November über seinen Alliierten Grenzkontrollpunkt „Checkpoint Charlie“.
Американський військовий стоїчно вартує прикордонний пункт Союзників "Чекпойнт Чарлі" 10 листопада. | Foto: © Andreas Ludwig
Там, де від часів спорудження Муру один супроти одного стояли радянські та американські таки, тепер ЗМІ ведуть пряму трансляцію того, як східні берлінці масово прямують до Західного Берліна. Вони хочуть «подивитися». Старші планують ще раз пройтись по Курфюрстендам, побачити друзів та родичів. Молодші відкривають нові місця там, де східноберлінські карти показували білі плями. У цей час стільці в установах порожні, машини на фабриках працюють на самоті, адже робітники відвідують Західний Берлін – про звичну працю годі й думати. Але дехто не хоче долучатися до метушні, з ідеологічних міркувань тримаючи «позиції».

Von der Staatssicherheit gefälschte Landkarte. Damit sollte verhindert werden, dass die DDR-Bevölkerung genaue Informationen über den Grenzverlauf bekam.
Карта, сфальшована органами держбезпеки з метою запобігти тому, щоб населення НДР дізналось про справжнє розташування Муру. | Foto (Detail): Tim Brakemeier © dpa – Fotoreport
Східнонімецькі «трабанти» пробираються заповненими нічними вулицями Західного Берліна поміж гольфів та БМВ. Через кілька годин після вечірніх теленовин Західний Берлін нагадує вуличний карнавал. «Це суміш різних почуттів. Під час моєї першої поїздки подив звичайно ж був більшим, адже все виглядало незвичним. Та я не сліпа і мені ясно, що по той бік Муру свої проблеми; що наша теперішня система нехтує людьми чи створює нові проблеми. Все, що було А, стало тепер Я. Все, що було важливим, тепер втратило вагу і навпаки», згадує Катаріна Штайнгойзер про свій перший візит до Західного Берліна.

Verkehrsstau in West-Berlin 9. November 1989, Nähe Kurfürstendamm
Затор у Західному Берліні 9 листопада 1989 року, біля Курфюрстендаму | Foto: Fumiko Matsuyama © wir-waren-so-frei.de
У наступні дні західні берлінці їдуть подивитися Східний Берлін. Спочатку вони ще подають заявки на одноденні відвідини та документи для отримання візи, проходять прикордонний контроль, мусять міняти валюту. Але ніхто більше не хоче здійснювати контроль, щоб терпіти гнів й насмішки подорожніх, тож допитливим візитерам відкривається картина розпаду порядку, яку вони можуть спостерігати без бюрократичних перепон. Дехто розповідає, що йому вдалось в’їхати, показавши замість паспорта водійські права, інші залишались стояти біля Муру, не вірячи, що його дійсно відкрили.

Mann mit Kamera an der offenen Sektorengrenze
Чоловік з камерою на відкритому пропускному пункті | Foto: Andreas Ludwig
Як Мур перетворився на матеріал

„Mauerspecht“, Berlin, November 1989, zwischen Reichstag und Potsdamer Platz
"Муровий дятел", Берлін, листопад 1989 року, між Рейхстагом та Потсдамською площею | Foto: Jürgen Lottenburger © wir-waren-so-frei.de
Звучить ритмічний стукіт, здалеку здається, що це якийсь столярський фестиваль. А молотки – символ робітників на прапорі НДР – у ці тижні тисячі разів вдаряють по бетону.

Для обидвох сторін міста Мур упродовж років був реальною спорудою, що перерізала трамвайні колії, обмежувала можливості, перешкоджала стосункам, перекривала шляхи. До того ж Мур символізував Холодну війну, чітке розмежування за політичними блоками, коли говорили або про реакційну політику споживання, або про соціалістичну неволю. Цей уклад не допускав проміжних тонів, демонструючи людям по обидва боки їхню безвладність. У ті листопадові дні громадяни звільнились також і фізично.

Erste „Mauerspechte“, Berlin, 10. November 1989, Brandenburger Tor
Перші "мурові дятли", Берлін, 10 листопада 1989 року, Бранденбурзькі ворота | Foto: Monika Waack © wir-waren-so-frei.de
Молотком і зубилом вони кладуть край не лише непрохідності Муру, але й знищують символічний рівень бетону, позбавляючи його політичного авторитету. По Берлінському муру, цьому новому місцю для прогулянок, гатять без упину, а «мурових дятлів» чути тижнями. Зрештою бетон стає тим, чим він був до того, як його залили у форму: простим матеріалом. Він закінчується як засіб вуличного будівництва.

„Mauerspechte“ am Reichstag, Berlin im März 1990
"Мурові дятли" біля Рейхстагу, Берлін в березні 1990 року | Foto: Gabriele Greaney © wir-waren-so-frei.de
У цій сцені між Рейхстагом та Потсдамською площею «муровий дятл» сидить на верхівці Муру, одна нога на Заході, інша – на Сході. Естетика того часу пронизана контрастами: ситуації, що здавалися неможливими декілька днів тому, дають людям вільно дихати і відчувати життя. Ті проміжки часу, коли все здається відкритим.

Порційна свобода

Verkauf von Mauerstücken, Bild entstanden zwischen 15. November 1989 und 15. Januar 1990 in Berlin, Nähe Brandenburger Tor
Продаж фрагментів Муру, світлина зроблена в період між 15 листопада 1989 та 15 січня 1990 року в Берліні, поблизу Бранденбурзьких воріт | Foto: Jürgen Lottenburger © wir-waren-so-frei.de
Багато з тих, кого називали муровими дятлами, зберіг собі «частинку Муру». Те, що вони захоплено видобувають з бетону, за мить капіталізується: професіонали розбирають колишній держкордон, продаючи порції туристам, які забули свої інструменти. В листопаді 1998 року шматок Муру коштував 5 німецьких марок.
Ein Mauerstück von der ehemaligen deutsch-deutschen Grenze
Фрагмент Муру на колишньому німецько-німецькому кордоні | Foto: Andreas Ludwig
Берлінська газета Tagesspiegel розповідає про підприємця, який купує бетонні фрагменти повалених стін, систематично розбирає їх, у сумнівних випадках ще й обмальовує балоном, додає «сертифікат справжньості» і потім постачає на ринок, попит на якому не згасає. І сьогодні в музейних крамницях можна придбати такі сувеніри, і байдуже, звідки йдуть поставки.