Ukraine

Natalia Semagina Khveshchuk, Luzk

Наталя Семагіна-Хвещук, Луцьк

З раннього дитинства бабуся Наталії, Іда Семагіна, за дівочим прізвищем – Бендер, розповідала їй історії про життя німців, їхні звичаї та традиції. Бабуся виїхала до Німеччини і живе сьогодні у Дрездені. Саме завдяки їй Наталя хотіла добре вивчити німецьку мову.

Наталя закінчила у Луцьку університет за фахом перекладач з німецької та англійської мов і зараз працює викладачем німецької мови. «Мені подобається німецька мова, її мелодика, її звучання. Мені приносить радість вчити когось німецькій мові».

«Я німкеня, що живе в Україні. Я люблю обидві країни, поважаю їхні культури, традиції, звичаї та мову».

Kateryna Buyar, Lwiw

Катерина Буяр, Львів

250 років тому після оприлюднення маніфесту Імператриці Катерини ІІ родина Буяр з Баден-Вюртемберга переїхала на територію сучасної України і разом  з іншими німецькими сім’ями утворила в Криму колонію «Розенталь» («Трояндова долина»).

«Моя мати і мій дідусь німецького походження, і так у них написано у свідоцтві про народження. Я відчуваю себе більше німкенею, ніж українкою. Мене виховували з усвідомленням того, що я німкеня. Це лише питання часу, коли я житиму у країні своїх предків».

Diana Warwartsewa, Mukatschewo

Діана Варварцева, Мукачево

До 1944 року Закарпаття було частиною Австро-угорської монархії. Лише потім воно почало належати до України. Тому велика частина населення в Мукачеві та в регіоні говорять німецькою та угорською мовами.
Спочатку Діанина бабуся, а від 2006 року її мати керують Центром німецької культури в Мукачево.

«У моїй родині щодня лунає німецька мова. Вона як рідна мова. Я вважаю себе українкою, але з німецьким корінням. Я мрію у подальшому поєднувати німецьку мову та культуру, і усіляко цьому сприяти.»

Lisa Kais, Ust Tschorna

Предки Лізи Кайс прибули з Австрії у 1775 році. В селі Усть-Чорна – що раніше називалось Кьоніґсфельд – живуть мешканці з угорської, словакської, румунської та австрійської спільнот. Через возз’єднання сімей багато жителів села виїхали до Австрії. На цей час в селі живуть лише десять австрійських родин.

Володимир Кайс, батько Лізи Кайс, працює вчителем німецької та англійської мов в середній школі в Усть-Чорній. Крім Лізи в сім’ї семеро молодших дітей.

«Змалечку я звикла бути багатомовною. Німецька мова – це моя друга мова, з нею я пов’язую верхньоавстрійський діалект, яким мій батько говорить з моєю бабусею. Я відчуваю себе українкою з австрійським корінням. Моя двомовна ідентичність означає для мене приналежність до європейської спільноти».

Alina und Vadym Pätkau, Kiew

Пращури Аліни в кінці 18-го століття переселились до Росії на запрошення цариці Катерини Другої. На початку 20-го століття її прадід переїхав зі своєю родиною до Сибіру. Там дотепер є багато сіл, в яких живуть німецькі переселенці.

«Сама я почуваюсь як російська українка з німецьким корінням. Німецьку мову я люблю так само, як українську і російську. Моя мама – українка, а батько російський німець. Він часто каже мені: «Ти повинна вчити німецьку мову». При цьому він знає німецьку зовсім мало, і це мене інколи дратує.

Max Weisser, Odessa

Хоча Максим вивчав машинобудування, але сьогодні викладає німецьку мову в приватній школі. Робота з дітьми та навчання їх німецькій мові приносить йому задоволення.

«Після певних пошуків я прийшов до того, що німецького в мені найбільше. Це певно пов’язано з тим, як я думаю і відчуваю. Хоча я виріс і живу в Одесі, та незважаючи на це відчуваю емоційну дистанцію до деяких людей поряд. Припускаю, що це німецька частка в мені».

«Для мене німецька мова – це передусім емоційна мова. Вона звучить мені глибше ніж російська мова. Власне це дивно, бо російська – це моя різна мова, але мені набагато ліпше пишуться вірші та пісні німецькою мовою. Я співаю німецькі народні пісні. Це для мене мудрість народу, і це мені приносить велике задоволення».

Anna Awdeewa, Odessa

«Німецьке в мені – це для мене питання ментальності, а також моралі. Що правильне, а що хибне? В Україні межі часто розмиваються. Німецька частка в мені завжди показувала мені цю межу. І я не думаю, що це пов’язане лише з вихованням.

«Я відчуваю себе етнічною німкенею, і я пишаюсь цим. В моїй сім’ї єдиним, хто знав німецьку мову, був мій дід. Майже все своє життя він хотів назад до Німеччини. В мене зараз є можливість виконати його мрію. Та я не знаю, чи я дійсно хотіла б цього».