Дискусія Досвід — Література — Пам'ять

Розмова з Aлександером Кратохвілем, Оленою Стяжкіною, Олесею Островською-Лютою та Лією Достлєвою

Багато українців запитують себе, що з ними сталося не лише за два роки повномасштабного вторгнення, а й за десять років війни, десять років, що минули від Майдану і перших жертв за демократію та свободу. Як жити зі складним життєвим досвідом і як його переробляти в літературі, в мистецьких акціях, в оповіданнях? Чи варто шукати емоційний спосіб впоратися з невимовністю травми? Александер Кратохвіль, Олена Стяжкіна, Олеся Островська-Люта та Лія Достлєва обговорять, як сторітелінг та мистецтво можуть допомогти зробити особисту пам'ять невід'ємною частиною колективної та культурної пам'яті.

Учасники та учасниці

Олеся Островська-Люта (Культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький арсенал") — арт-менеджерка та кураторка сучасного мистецтва, генеральна директорка Національного культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький Арсенал" (з 2016 року). Членкиня правління ініціативної платформи "Тепле місто" (Івано-Франківськ) та аналітичного центру CEDOS (Київ). Донедавна була членом правління Українського інституту та Фонду Східна Європа, а також головою програмного комітету програми "Соціальний капітал" Міжнародного фонду "Відродження". Перша заступниця міністра культури України (2014). Островська-Люта має ступінь магістра з культурології Національного університету "Києво-Могилянська академія". Лауреатка премії "Жінки в мистецтві" (2019)
Олена Стяжкіна (авторка) народилася 1968 року в Донецьку. Історикиня та письменниця, живе в Києві. Викладала в університетах Донецька та Маріуполя. З 2016 року працює в Інституті історії Національної академії наук України в Києві. У своїх наукових публікаціях та заходах зосереджується на феміністичних та гендерних питаннях. Публікує прозу з 1993 року,
Лія Достлєва — художниця, культурна антропологиня та есеїстка, народилася в Донецьку, Україна. Її мистецька та дослідницька практика пов'язана з деколоніальними наративами, що виникають через переплетення різних видів, видимість вразливих груп, колективну травму та антропоцен. Вона працює в різних медіа, включаючи фотографію, інсталяції та текстильні скульптури. Її роботи виставлялися в Музеї Людвіга (Будапешт, Угорщина), Національній художній галереї (Вільнюс, Литва), Тбіліському музеї фотографії та мультимедіа (Тбілісі, Сакартвело), Національному музеї образотворчого мистецтва (Бішкек, Киргизстан) та Латвійському національному художньому музеї (Рига, Латвія), серед інших. Вона є однією з художниць, які представлятимуть Україну на 60-й Венеційській бієнале. Отримала кілька стипендій, у тому числі від Jan van Eyck Academie A-i-R (2022/23, Маастрихт, Нідерланди).
Александер Кратохвіль (народився 1965 року у Мюнхені) Перекладач, літературознавець і художній перекладач, приватний викладач, живе в Берліні та Мюнхені. Вивчав славістику, етнологію, германістику та історію Східної Європи у Мюнхені, Фрайбурзі, Брно та Львові. Його дослідження зосереджені переважно на чеській та українській прозі 19-20 століть. Є перекладачем Оксани Забужко, переклавши з української її роман "Музей покинутих секретів" (2010) та збірки есеїв "Планета Полин" (2012), "Прощання зі страхом" (2018), а також нещодавній есей "Найдовша подорож" (2022). Разом із Марією Вайссенбьок переклав "Точку нуль" Артема Чеха (2022) про бойові дії на Донбасі з 2014 року. Вони також спільно переклали монументальний роман Софії Андрухович "Амадока" (2020), який з 2023 року виходить у трьох томах німецькою мовою. Його остання публікація присвячена темі "Посттравматичного наративу" (2019). Після викладання в Академії наук Чеської Республіки в Празі Александер Кратохвіль з жовтня 2022 року є науковим співробітником української та чеської літератури на кафедрі слов'янської філології Університету Людвіга Максиміліана в Мюнхені.