Бібліотеки насіння  Сила тяжіння до насіння

З насіння починається нове життя, а для когось — переосмислення вже набутого досвіду. Бібліотеки насіння у всьому світі пропонують відвідувачам долучитися до роботи із землею та зануритися глибше в розуміння власної ідентичності.

Найбільший у світі банк насіння знаходиться у горах острова Шпіцберген, неподалік від норвезького міста Лонг'їр. Сховище Шпіцбергена — гігантський холодильний склад, де зберігається понад мільйон насінин. Серед них — рідкісні сорти, які намагаються зберегти для майбутніх поколінь.

Втілити подібну ініціативу на локальному рівні намагаються в низці країн, зокрема й у Німеччині. Там доволі популярними є бібліотеки насіння. Майже сто з них уже беруть участь в освітньому проєкті Асоціації зі збереження різноманіття сільськогосподарських культур «Позичаємо насіння — збираємо врожай». Приміром, у Лейпцигу мішечки з насінням пропонують взяти в кількох місцях муніципальної мережі бібліотек. Важливо, аби насіння було вирощене винятково в цій місцевості та без ГМО. «Усі користувачі з бібліотечним абонементом можуть позичити загалом два пакетики з насінням, у кожному — по 30 насінин, — розповідає комунікаційна менеджерка муніципальних бібліотек Лейпцига Юлія Хоппе. — З наших 15 місцевих бібліотек сім пропонують таку послугу. Користувачі повинні повернути насіння в маленьких пакетиках до кінця листопада. Усього ми запропонували п’ять видів насіння: квасоля, горох, зелень, салат, помідори. Мета бібліотеки насіння — зберегти різноманіття рослин Лейпцига та водночас поширювати знання про культурні рослини й їхнє розмноження. Ми хочемо зробити історичні та стійкі нововведені сорти доступними і заохочувати особисту відповідальність щодо розмноження насінням і збереження сортів. У нас з'явилися нові користувачі бібліотеки, а послуга отримала позитивний відгук у міській громаді. Також співпрацюємо в цьому напрямку з офісом міського озеленення та водопостачання».

Окрім постійних місць розташування в муніципальних бібліотеках, деякі бібліотеки-насінники в Німеччині пропонують мобільні послуги. Наприклад, бібліотечний автобус, який привозить насіння.

Замість російських книг

Українські бібліотекарі також не відстають від своїх іноземних колег — попри всі виклики, через які проходить країна. У невеличкому селі Райгород Вінницької області «Бібліотеку насіння» започаткували цього року. За словами працівників книгозбірні, вивчали досвід бібліотек у Києві, Львові та Німеччині. Також у читальні списали чималу кількість російської літератури. На звільнених полицях зараз — пакетики з насінням.

«Усе насіння знаходиться в спеціальній шафці. З початку року наші читачі принесли власне насіння квітів, овочів, бобових, зернових, зелені та трав. Я особисто поклала насіння квітів: низьких чорнобривців, мальви, деревовидної півонії. У нас також є чимала колекція овочів. У нашому селі багато господинь саджають овочі, щоб годувати військових. Роблять супові та борщові набори. Хтось любить вирощувати квіти. У селі стає менше пустирів, люди вирощують щось, отримують задоволення й користь. А ще ми показуємо важливість насіння як носія ідентичності та культури — через виставки й творчі проєкти», — каже керівниця Райгородської бібліотеки Галина Мовчан.

Крок до відновлення

Ще один приклад насіннєвої ініціативи — бібліотека Goethe-Institut в Києві. Тамтешній Зелений куточок відразу привертає увагу. Він розташований майже при вході. На поличках — екологічні паперові пакети з насінням. Кожен підписаний. Звідси починається магія вирощування рослин. Бібліотека насіння працює в столиці два роки і заохочує українців вирощувати овочі, квіти, трави власними руками й обмінюватися насінням. Навіть у візитці бібліотеки є маленьке насіння квітів.

«Це унікальна ініціатива для тих, хто хоче зробити свій сад, балкон або навіть підвіконня зеленішим, — розповідає працівниця бібліотеки Ольга Дубова. — А працює це досить просто: берете насіння, вирощуєте урожай, збираєте насіння. Восени чи взимку потрібно повернути частину насіння, яке зібрали. Таким чином інші садівники можуть скористатися цією можливістю».

Багато зелених насаджень, парків, унікальних пам’яток природи зруйнувала війна. Нині важливо зберегти та примножити біорізноманіття рослин. Бібліотека насіння — це один із важливих кроків до відновлення природи. А ще — допомога у відновленні емоційного здоров’я.

«Ми знаємо, що на окупованих територіях вивозили наш урожай. Уміти виростити зерно, зібрати — це не лише фізична акція, а іноді й інструмент порятунку від голоду, — вважає виконувачка обов’язків керівника відділу “Інформація та бібліотека” Goethe-Institut в Києві Марія Шубчик. — В Україні досі зберігся зв'язок великого міста й сільської місцевості. На мій погляд, це нас формує як націю, адже наші предки здебільшого щось вирощували, саджали й були землеробами. Праця на землі дуже багатьом допомагає врятувати свій ментальний спокій. Я це помітила ще під час пандемії коронавірусу. Містяни їхали з міст і займалися садівництвом чи городом — і їм це подобалося».

Цієї весни у Марії Шубчик у будинку зеленіє розсада овочів. Вона ретельно збирала власне насіння паприки. Хоч і визнає себе київською урбаністкою, облаштувала міні-грядку на балконі. «Я пишаюся своєю паприкою. Це хороший сорт. Дещо з насіння залишила у бібліотеці. Ми організовували зустрічі з фахівцями ботанічного саду імені Гришка. Читачі зустрічалися з експертами, обмінювалися власним досвідом. Створили простір, де збирається спільнота саме землеробів — тих, хто цікавиться вирощуванням. Такі зустрічі тривали іноді по три години. Акцентували на тому, які є традиційні рослини в Україні, які можуть зникнути через зміну клімату, і як їх можна зберегти на своїй ділянці», — додає Марія.

Дарунок насіння як традиція

Відвідувачка бібліотеки Goethe-Institut в Києві Наталія Павлючик каже, що в її родині городину вирощували завжди. Батьки мали земельну ділянку за містом. Наталія все життя проживає у Києві. Зараз свою грядку облаштувала на балконі. У господині росте мікрозелень: гірчиця, салат, кінза. «Мені з дитинства подобалося, коли з родиною збирали урожай, а потім сідали разом їсти овочі чи фрукти. Це таке натхнення для мене — навіть більше, ніж місити хліб чи пекти тісто. У мене на балконі росте гірчиця, різновиди мікрозелені, а ще перці. Насіння збирала самотужки. Якось бабуся розповідала, що деякі перці після того, як їх зібрали з городу, відносили в підвал, а наступної весни знову саджали. В Україні в селах люди обмінюються насінням і цікавляться одне в одного, як воно сходить. У суспільстві досі поширена практика дарувати, ділитися насінням», — каже Наталія Павлючик.

Наталія дізналася про бібліотеку насіння минулого року. Захопилася ідеєю обмінятися насінням, поділитися власним досвідом вирощування. Під час роботи на землі, каже, відчуває особливе піднесення та зцілення від постійного страху, тривоги й відчаю через війну. Зауважує, за кордоном є багато місць, де пропонують насіння безкоштовно. «Коли я була в Данії, у відомих магазинах у день акцій додають до покупок пакети із насінням. Також у парках, при університеті є прозорі коробочки із насінням, які можна вільно брати. Помітила, що люди з великою любов’ю і повагою ставляться до рослин — навіть до таких, які в нас називають бур’яном. Мене це спершу здивувало, а зараз сама розумію, що це справді важливо», — зазначає жінка.

Близькість

Киянка Ірина Щербань разом із чоловіком багато років є постійними відвідувачами бібліотеки Goethe-Institut в Києві. Захоплюється вивченням іноземних мов. Ірина два роки проживала в Німеччині й помітила, що там досить популярними є бібліотеки насіння, і в крамничках теж влаштовують подібні акції. У Києві жінка разом із родиною почала відвідувати школу садівника при бібліотеці. Переконана, що це зблизило її родину. «Цього року взяли насіння огірків, перців, посадили його в горщики на балконі, — зазначає Ірина Щербань. — До бібліотеки насіння приносили свої кімнатні рослини. Мій десятирічний син, до речі, чотири роки тому захопився вирощуванням рослин. Йому це дуже подобається. Пророщує квасолинки на підвіконні, а потім із величезною радістю збирає врожай. Має декілька сортів квасолі. Справді цікаво посадити, спостерігати, як рослина росте. Це зближує нашу сім’ю. У цьому процесі є спільний інтерес. У теперішніх стресових умовах це дуже важливо».

 

травень 2025