Світить сонце, квітнуть квіти, цвірінчать пташки. Завивають сирени, летять ракети, нестримно множаться новини. Весна минула, настало літо. Війна не минає. Та як наразі виглядає українське щодення? Нариси з Києва та Львова — міст, у яких присутність війни відчувається набагато сильніше, ніж здається спершу.
Вже більш як 100 днів поспіль Росія спрямовує усю військову міць на спроби знищити Україну та українців. Більш як три місяці, більш як чверть року. З початку російського нападу вранці 24 лютого кожен новий день, коли вдається захиститися від агресивного сусіда, українці цінують як скарб. Однак щодня у вільному розпорядженні залишається лише 18 годин. Адже з 23 вечора по 5 ранку навіть у відносно мирних областях оголошено комендантську годину — той, хто вийде надвір такої пори, ризикує отримати статус потенційного диверсанта. А там, де йдуть активні бойові дії, комендантську годину можуть подовжити на строк до кількох днів за вказівкою воєнних адміністрацій. Під час війни по-справжньому цінуєш кожну дрібку вільного часу.Київ: несмілива туга за рухом
В кінці травня російські війська насамперед тероризували південні та східні області. З моменту останньої ракетної атаки на Київ, столицю України, минуло вже три тижні. Коли лунає сирена повітряної тривоги, то майже ніхто не поспішає спускатися в укриття, до яких кличуть всюдисущі вказівники. Метрополія та її мешканці крок за кроком повертають собі те, що відібрав у них російський штурм у кінці лютого: міське життя та відчуття руху. До кав’ярні на каву, до бару на кухоль пива, до набережної Дніпра на прогулянку з друзями. Цього літа у фаворі патріотичне поєднання жовтого і синього, а також камуфляж.Біля коктейль-бару в центрі міста нагромаджено мішки з піском та барикадний брухт: це блокпост. Поруч люди в уніформі — представники армії, поліції та тероборони, які наглядають за міським життям. Деякі вулиці перекрито. Великі перехрестя обрамлені окопами: три місяці тому тут повзли російські танки. Кілька великих парків закриті: їх ще треба розмінувати. В центрі міста стоїть ряд розбитої російської військової техніки — з неї зробили вуличну виставку. Деякі танки досі відгонять вогнем і бензином. Сімейні, підлітки й старші люди з цікавістю заглядають у понищені уламки. Війна тут, вона в кожному моменті. Непомітна з першого погляду і тому ще важча до сприйняття.
-
Спокійна панорама лівого берегу Дніпра у Києві, кінець травня 2022. 5 червня по Києву знову вдарили російські ракети. -
На багатьох перехрестях Києва досі стоять протитанкові їжаки — на випадок, якщо російські війська знову спробують штурмувати столицю. Ну а зараз їжаки захищають пішохідну зону від хаотичного паркування. -
Майдан Незалежності повниться місцями пам’яті та патріотичною символікою. Окрім вуличних виставок, присвячених «Революції Гідності», також відомої як Євромайдан 2013-14, тут з’явилися прапори на знак шани загиблим у нинішній війні. Це не лише українці, а й громадяни Грузії, країн Балтії та Великобританії. -
Блокпост на в’їзді до меморіального парку «Бабин Яр». Деякі написи на мішках з піском: «Смерть ворогам!»,«Російський воєнний корабель, іди нахуй! », «Путлер капут». -
Загородження можна зробити і з шин, як-от біля цього входу в київське метро. -
Дві молоді жінки фотографують російську ракету БМ-30 «Смерч», яка влучила в село в Луганській області 3 вересня 2014, а тепер є експонатом вуличної виставки в центрі Києва, на якій представлено розбиту російську військову техніку.
Зараз у місті перебуває близько двох третин населення Києва, у перші кілька тижнів після початку війни тут залишились лише близько 15 відсотків. Звичних у мирний час багатогодинних пробок у мегаполісі наразі немає. Багато хто повертається додому — всупереч відмовлянням: і робочих місць не вистачає, і бензину обмаль, і продуктові запаси невеликі, натомість ціни злетіли до неба. І, звісно ж, незмінно наростає побоювання: чи не вдарить невдовзі по центру міста наступна російська ракета?
Багато блідих облич: переховуючись на станціях метро, сидячи у підвалах, евакуаційних потягах та притулках для біженців, ці люди пропустили весняне сонце. Тільки й розмов, що про війну. Як там знайомі, родичі — там, далеко на сході, під окупацією? Як допомогти їм? Як підтримати? Що робити — їхати чи лишатися? Українською, англійською, російською лунає: ми хочемо жити — і тому боремось. Ми хочемо захищатись — і тому просимо надати важке озброєння. Зараз ми страждаємо, але це мине — і ми переможемо. Відбудуємось. І самі визначатимемо наше майбутнє.
Львів: незриме курсування між життям і смертю
На Проспекті Свободи у Львові під пам’ятником українському письменнику-романтику Тарасу Шевченку вуличний музика награє Стефанію Калуша — гімн цьогорічного Євробачення. „Розквітає поле, а вона сивіє.“ Минає кілька хвилин, і неподалік починає свій виступ джаз-бенд: вони збирають пожертви для української армії. Нарешті вихідні; в історичному центрі — сотні людей. У Львові люду не поменшало: замість туристів, що гостювали тут за мирних часів, місто Світової спадщини ЮНЕСКО переповнюють біженці зі східних регіонів. Для них навіть організовують спеціальні екскурсії.
Сувенірні крамнички продають антивоєнний мерч. На дверях деяких крамниць — флаєр з проханням говорити українською мовою, а не мовою окупанта. В барах надвечір збирається чимало гостей, з кожною кружкою пива дедалі менше чути українську і більше — російську. За столами де-не-де видно молодих хлопців — ще далеко не всі вони пішли на фронт.
Досі Львів нечасто ставав ціллю російського агресора. Тому на сирену тут зважають не більше, ніж на гуркіт машин чи пташиний щебіт. Як і в Києві, так і тут всюди розвішені вказівники з написом “Укриття”. Як у Києві, вздовж доріг видно підбадьорливі плакати та білборди. Найцінніші скульптури та історичні будівлі захищені повітропроникною плівкою і дерев’яними або металевими решітками. Об’єкти культурної спадщини та пам’ятки архітектури сканують і зберігають у 3D, щоб у разі руйнування їх можна було відбудувати після війни. Звивистими вуличками історичного центру шириться атмосфера футуристичного будівництва.
-
Хлопчик розглядає уламки російського винищувача Су-35, збитого українськими ВПС під Черніговом і зараз виставленого на площі Ринок у Львові. За QR-кодом можна пожертвувати кошти на купівлю нових українських винищувачів. -
З 24 лютого на Личаківському цвинтарі у Львові з’явилось майже 50 нових солдатських могил. Багато людей приходять сюди на вихідних, щоб вшанувати пам’ять загиблих. -
Особливо цінні культурні об’єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в історичній частині міста укриті спеціальними матеріалами для захисту від можливих нападів: Зовнішня стіна каплиці Боїмів, вкрита вишуканими рельєфами, повністю закрита стіною з дерева та металу. Скульптури навколо Латинського катедрального собору також захищені повітропроникною плівкою та решітками. -
«Герої не вмирають!»: У центрі Львова рясніють плакати та графіті на тему війни. У сувенірних крамницях також продають мерч та традиційний одяг з народною вишивкою. -
У вихідні на вулиці на Проспекті Свободи дехто грає в шахи,... -
... а дехто музикує.
Сонячну спеку раз по раз змінюють затяжні зливи. Любов до життя перемежається бажанням скласти шану загиблим. Сотні людей збираються на церковні служби, аби підтримати українську армію і вшанувати пам’ять жертв війни. На тисячолітньому Личаківському кладовищі поруч з елітними австро-угорськими, польськими та українськими гробницями, алеями пам’яті репресованих сталінським режимом та бійцями Донбасу тепер поховані і майже 50 учасників російської нищівної війни, що почалась у лютому 2022. Біля цих могил нині багато відвідувачів — вони плачують, гніваються, сумують. Адже зараз у кожного є знайомі на фронті, серед біженців чи жертв війни. Адже війна присутня тут цілодобово, надто під час комендантської години. Вона супроводжує людей — дарма що на перший погляд непомітна. До війни неможливо звикнути.
А вранці, 5 липня, в Києві знову лунають вибухи: вдарили п’ять ракет.
червень 2022