Волонтерська ініціатива Resistance Support Club   Бойові дрони як форма солідарності

На третьому році кривавої спустошливої війни Україна й далі налаштована на перемогу. Втім, навіть попри підтримку західних союзників і низку донатів небайдужих, необхідної техніки часто бракує навіть тим, хто воює на «нулі». Тому без допомоги волонтерів поки годі обійтися. Учасниці й учасники брненської ініціативи Resistance Support Club власноруч виготовляють дрони й надсилають їх в Україну. Кому і як вони це роблять — і чому самоорганізація дроновиробників така важлива для української оборони?

Resistance Support Club — українсько-чеська організація активістів із Брна, яку навесні 2024 року створили студенти факультету художніх мистецтв місцевого технічного університету, охочі безпосередньо підтримувати антиавторитарних лівих та анархістських активісток і активістів, які пішли воювати. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну колектив паралельно з освітніми проєктами для чеської публіки, підтримкою українського цивільного населення й захистом тварин узявся робити дрони.

З Анею і Любошем, які теж долучилися до RSC, я мала довгу розмову про їхню роботу, про те, як і коли вона почалася, про те, чому вони вибрали саме таку форму підтримки, й, звісно, про те, як їх сприймає широка громадськість. Спілкувалися ми онлайн: я подзвонила їм із Гамбурга, де зараз живу. Однією з принагідних тем було й ставлення німецького суспільства та влади до постачання зброї Україні.

Перед заснуванням RSC члени й членкині цієї організації допомагали українським біженцям і біженкам у Брні шукати житло й відповідну їхній кваліфікації роботу. Аня ще й зібрала гроші на автівку для свого брата, який воює в лавах Збройних сил України.

Усе почалося в лютому 2024-го, коли вони поїхали на схід України, до лінії фронту. Фіксували війну на фото, робили серію інтерв’ю з українськими захисницями й захисниками та фронтовою медсестрою Кубою й налагодили контакт із київською ініціативою Solidarity Collectives, яка спеціалізується на матеріальній допомозі — возить медикаменти, рації, бронежилети, шоломи, автівки чи дрони для всіх, хто бореться проти російського авторитаризму в лавах української армії по всій лінії фронту. Антиавторитарні воїни та воїнки служать у війську всупереч своїм лівим чи анархістським поглядам: багато їх вступило в Збройні сили України добровільно й свою присутність тут вважають єдино можливим варіантом опору російській імперіалістичній агресії.

Бажання протистояти російській імперській агресії не зникло, але...

Не всі фронтові бригади однаково забезпечені необхідною технікою, у деяких проблеми з постачанням, тому вони залежать від публічних зборів чи приватних ініціатив. Тим, кого часто згадують у медіа, ведеться ліпше; у тих, про кого не говорять, ситуація складніша. Та й українське суспільство на третьому році кривавої війни, постійної напруги й усюдисущого стресу вже виснажене. Бажання протистояти російській імперській агресії не зникло, але збори закриваються щодалі тяжче. Люди здатні мобілізуватися для загальної фінансової підтримки вже лише в миті тотальних катастроф.

Тому в Україні почали шукати альтернативні способи накопичувати такі потрібні гроші. Показали свою ефективність розіграші за донат. Хочеться підтримати підрозділ свого родича або друга чи подруги — можна продати фотоапарат чи ще якусь цінну річ. Учасники й учасниці такого розіграшу надсилають на потрібний збір невеликі суми, з яких набігає ціна продаваної речі, — а потім власник чи власниця розігрують її між усіма, хто долучився, — і оголошують переможця.
«Якраз того дня, коли ми приїхали в Київ, росіяни обстріляли дитячу лікарню «Охматдит». Усі відразу почали перераховувати гроші постраждалим, і потрібні суми накопичилися досить швидко. Всі, з ким ми говорили, знай повторювали: «Хіба для того, щоб наше суспільство знов мобілізувалося, завжди має статись якась трагедія? Як цьому зарадити?» — коментує ситуацію Аня.

Самі ж військові часто не проти віддавати всі свої бойові виплати на спорядження власного підрозділу, бо його брак може бути рівнозначним смерті. «Один з моментів, коли ми реально зрозуміли, що хочемо помагати прямо тим, хто воює на фронті, настав під час розмови, в якій з’ясувалося, що ці люди справді готові жертвувати всю свою зарплатню на необхідне у війську».

Аня пояснює: ті, хто служать на «нулі», отримують, як для України, досить великі гроші й часто витрачають їх на запчастини для дронів, стяжки, паяльники й матеріали. «Керівник одного з підрозділів узяв уже три кредити. Потреби такі гігантські, що державі не під силу їх закривати: підрозділів і частин у війську багато, а все куплене швидко нищиться в умовах війни», — додає Любош.

Дрони може робити майже хто завгодно

Ще одна причина, чому Збройним силам України так потрібні дрони (крім обмежених потужностей української збройної промисловості) — повільність і недостатність постачання зброї західними союзниками. Якраз коли Аня й Любош побували в Україні, ЗСУ опинилися саме в такій ситуації: всі чекали нових партій допомоги, й ситуація на фронті ставала дедалі критичнішою. Масштабувати власне виробництво зброї й загалом оборонну промисловість під час війни дуже складно. Любош наголошує: Україні це таки вдається, але коли дався взнаки дефіцит західних снарядів, без дронів обійтися було майже неможливо. Він розповідає про досвід військових, у яких без зброї чи набоїв фактично зв’язані руки. «Здебільшого в такій ситуації важко навіть тримати оборону — і тут якраз усе починає триматись на дронах, у кілька разів дешевших, ніж артилерійські снаряди.

У лютому 2024-го союзницька допомога загальмувала. Договір про чеську снарядну ініціативу, учасники якої зобов’язались організувати постачання артилерійських снарядів, іще теж не було підписано — тому в Україні почали з’являтись організації, що виготовляли дрони самотужки. Ми надихнулися їхнім прикладом і стали співпрацювати», — каже Любош.

Окрім Solidarity Collectives, які діють від самого початку повномасштабного вторгнення, в цей критичний період оперативно виникли й інші організації дроновиробників — наприклад, Social Drone із гаслом «Дрон у кожну хату», яке афористично й точно відображає реальність охопленої війною України. Дрони може робити майже хто завгодно — охочих рук тут багато не буває.

«Люди жартують, мовляв, ми вчитимемо дітей паяти дрони, — але в Україні їх справді цього вже вчать. Дрони робляться навіть на уроках», — каже Любош. Про надзвичайно сильну залученість цивільних у захист своєї країни в Центральній і Західній Європі майже не говорять. Ситуація повсюдного збройного дефіциту змушує цивільне населення дедалі частіше брати ситуацію в свої руки й допомагати бодай так, як виходить. Більшість людей, мабуть, почувши слово «солідарність», уявлятиме гуманітарну чи соціальну допомогу або освіту, — але в тій ситуації, в якій зараз перебуває та змушена захищатися Україна, солідарність — це ще й (чи навіть передусім) допомога армії зі зброєю — як масштабна, так і на перший погляд мізерна.

Мало хто за межами України усвідомлює ключову роль оснащення окремих бригад для її перемоги. Воєнна солідарність часом набирає такого вигляду, який ми, люди мирних країн, не здатні собі навіть уявити.

Деталі зазвичай їдуть із Китаю

Для RSC усе починається зі збору грошей на різних доброчинних заходах — концертах, кінопоказах, лекціях тощо. Крім фінансової, їхні заходи часто мають іще й освітню складову. Постійні збори виснажують, а бажання чеської публіки допомагати Україні з часом, на жаль, тільки слабшає.

Виготовлення одного дрона в базовій комплектації обходиться приблизно в 7000–7500 крон. За літо RSC змогли відправити в Україну 26 дронів. Вимоги до їхніх конкретних функцій швидко змінюються, бо агресор здатен швидко пристосовувати свою воєнну техніку до нових небезпек. Тому RSC переважно надсилає ще не закінчені дрони, які можна на місці модифікувати й переробити. «Дроноводи самі вміють усе спаяти й, на відміну від волонтерів, точно знають, яких функцій зараз потребує конкретний дрон, тому зможуть швидко пристосувати його до насущних потреб», — зауважує Аня.

Для виробництва дронів, звісно, передусім потрібні деталі. На перший погляд простий процес їхнього пошуку насправді має багато підводних каменів: деталі купуються в гуртових продавців (скажімо, через AliExpress) і зазвичай їдуть із Китаю. Оскільки цей тип товарів підлягає певним обмеженням, ми не можемо купити одразу велику партію. Та й китайський режим моніторить їхній продаж.

«Ну, і ще одне ускладнення, про яке ми й так усі знаємо, але в цьому контексті воно особливо відчутне: дружба Росії з Китаєм. Замовиш раз, другий — і тебе вже можуть почати промацувати продавці й думати, чи не купуєш ти в них деталі для того, для чого ти їх насправді й купуєш, — описує марудну купівлю запчастин Любош. — Купуючи запчастини для дронів, часом відчуваєш, як спиною біжить мороз, коли читаєш у коментарях відгуки не лише українців, а й росіян... Про це мало хто знає, але в Росії теж є потужний волонтерський рух, який допомагає виготовляти дрони вже для своєї армії й активно підтримує вторгнення в Україну...» — додає він.

Доставка куплених деталей з Китаю в Чехію може тривати й півтора місяця. «Ми постійно бігаємо на пошту по свої посилки. Деякі замовлення приходять у кількох коробках. Це необхідний елемент нашої роботи, який забирає купу часу й дуже виснажує».

Критика ініціативи

Готові дрони з Чехії надсилаються дружній українській організації Solidarity Colectives, яка вже розподіляє посилки між конкретними пілотами, котрі потім модифікують дрони відповідно до актуальних потреб. Дрони зрештою отримують ті, хто, на думку Solidarity Colectives, їх найбільше потребує. Вирішити, хто ж це буде, завжди дуже важко, бо навіть у найтяжчих ситуаціях дронів завжди бракує.

Основна маса чеського суспільства, напевно, й досі усвідомлює необхідність озброєння України, але RSC уже доводилось чути й «миротворчі» голоси в чеській лівій спільноті, які засуджують чи ставлять під сумнів їхню ініціативу.

Спілкуючись на академічному ґрунті з центральноєвропейськими активістами й активістками, я помічаю разючі відмінності в ставленні чеського та німецького суспільств до постачання Україні зброї. Тоді як у Чехії противники такого постачання зосередились переважно в таборі тих політиків, які схиляються до підтримки російського наративу, й серед лівих трапляються дуже рідко, в Німеччині ця позиція значно поширеніша — її поділяють різні політичні бульбашки й полюси політичного спектру.

«По суті, ці люди засуджують захист цивільного населення, яке б інакше опинилося в окупації чи взагалі б масово гинуло. У мирному світі нікому б не хотілося, щоб хтось умів робити бойові дрони. Але в українців і українок нема іншого виходу», — додає Любош.

«Утім, дрони використовуються не лише для безпосередніх атак: ними можна скидати воду чи їжу тим, хто потрапив у оточення. У нинішні часи нестримного воєнного прогресу ворог бачить усе, що відбувається на полі бою, й нікого до них не пускатиме; тому єдина можливість їх урятувати — дрон», — підкреслює Аня.

січень 2025