Активізм на чотирьох колесах  Як будується феміністська ролерська спільнота

Вони організовують ролер-дискотеки в місті, беруть участь в антифашистських заїздах, виступають на роликах у яскравих блискучих костюмах. Навчають кататись у публічному просторі, планують тур вулицями Братислави. Вони об’єднують людей: і катанням, і відкритим, надзвичайно інспіраційним підходом. Хто стоїть за ролерською спільнотою Ahojwrld і чому підтримка спільнот у нинішній політичній ситуації така важлива?

Коли я проживала у Братиславі, мені бракувало спільноти. Після кількох років у Великій Британії я вирішила повернутися додому — і раптом не змогла знайти собі місця. Почувалася чужинкою у власному місті. Була пандемія, вулиці пустували, у повітрі панувала напруга. Я мала, щоправда, кількох близьких людей, але поступово наші шляхи розминулися.

Тож після більше ніж двох років сказала собі, що знову настав час змінити локацію. Цього разу вирушила до Відня. І знову почала з нуля — шукала місце, де могла б пустити коріння. Хтось скаже, що це вічний пошук того, чого не існує. Для мене була і є гостра потреба відшукати приналежний собі простір. Якого я не знаходила у Братиславі.
  Можливо, все склалося б інакше, якби я тоді, в ті самотні вечори у братиславській квартирі, знала про спільноту Ahojwrld. Можливо, я б наважилась приєднатися до них чи принаймні зустрітися з ними. Зрештою, ми перетнулися вже після того, як я переїхала до Відня. Натрапила я на Ahojwrld випадково — і їхня енергія виявилася захопливою. Вони нагадали мені, що й у Братиславі є те, що я колись шукала й не знаходила: активізм, пов’язаний зі спільнотою, з турботою, з публічним простором.

Як створюється спільнота?

Братиславка Наталія Данігелова, одна з членкинь клубу Ahojwrld, мала історію, схожу до моєї. Вона довгі роки жила й навчалася за кордоном — в Данії. Після повернення додому під час пандемії придбала свої перші дворядні ролики.

«Мене приваблювало катання на роликах насамперед тим, що можна рухатися на свіжому повітрі. До того ж я могла використовувати при цьому свої танцювальні вміння», — пояснює вона під час нашої зустрічі в Братиславі.
  Про ролерські зустрічі дізналася від колишньої колеги й одного дня вирішила приєднатися. Відтоді вона катається майже щодня, присвячуючи клубу Ahojwrld левову частину свого вільного часу.

«Для мене катання на роликах — справа спільноти. Я катаюся й наодинці, це для мене як психогігієна, але найбільше задоволення дає саме спільний рух. Мені важливе взаємне збагачення в групі. Це спорт, який був популярний насамперед у США, але ми перейняли його, додали дещицю свого, словацького».

Спільнота Ahojwrld виникла у 2021 році. Сьогодні вона налічує приблизно сорок учасниць та учасників різного віку, професій і зацікавлень. Кожен вкладає в це щось своє: бачення, уміння, ідеї. Частиною історії Ahojwrld є також Джіада Кортезе, яка родом з італійської Флоренції, однак через роботу переїхала до Словаччини у 2021 році. «З Братиславою в мене стосунки любові й ненависті», — каже відверто.
  Я киваю — добре розумію, що вона має на увазі. Завжди обожнювала суперечливість й еклектичну архітектуру Братислави. І водночас я віддавна мріяла жити в місті, яке здавалося б відкритішим, космополітичнішим, у якому завжди щось відбувається, тож я обрала Лондон, а згодом Відень. Лондон навчив мене свободи й поваги до розмаїття, тоді як Братислава завжди нагадувала про силу сусідства й інтимність меншого міста. Але після повернення з Лондона я зрозуміла, що вона не така вже відкрита, як мені б хотілося. Часто відчувала тут меншу толерантність до різноманіття, аніж ту, до якої звикла. Тож я вирушила до Відня.

Джіада викладає англійську в мовній школі, а кататися на роликах почала ще в Андалусії, коли під час локдауну шукала активність на свіжому повітрі. У Братиславі спочатку каталася сама або з другом-скейтером.

«Приїхала в місто у час пандемії, коли все зачинене, а познайомитися з людьми було майже неможливо. Братислава, хоч і столиця, здалася мені менш відкритою, ніж інші європейські міста, до яких я звикла. Але водночас мене вразила природа навколо міста і його чудове розташування в центрі Європи. Та по-справжньому змінив моє ставлення до Братислави ролерський клуб», — згадує Джіада.
  На спільноту Ahojwrld вона натрапила випадково, коли каталася центром міста — на площі Свободи. «Не могла в це повірити: вони одразу прийняли мене до себе. Були неймовірно привітні, запросили на тренування, ролер-дискотеки й інші події. Відтоді моє сприйняття Братислави змінилося. Катання набуло більшого сенсу — стало спільною справою. Підтримка, радість, колективне подолання страхів — ось що робить цю спільноту винятковою».

Ця група мене привабила відкритістю. Я відчула, що можу приєднатися, що мене приймуть, хоча я ніколи не каталася на роликах, навіть не планувала, бо ставлюся до цього спорту з острахом. Але ролерки та ролери показали мені інклюзивне обличчя Братислави.
  «Головна причина, чому я досі в Братиславі, — це ролерський клуб. Навіть переконала партнера залишитися. Мені цікаво бути частиною цього процесу. Маю відчуття, що чим довше живеш у Братиславі, тим більше пізнаєш субкультур. І саме це мене надзвичайно тішить в місті», — підсумовує Джіада.

Ролики як спосіб життя

Уродженка Братислави, ілюстраторка й тату-майстриня Андреа Рошкова теж потрапила до спільноти випадково. «Одного разу я натрапила на тренування, яке проводила Наталія. Вона заохотила мене спробувати. Підтримала і звісно ж запевнила, щоби я продовжувала», — згадує Андреа.

З часом Андреа стала однією з провідних учасниць Ahojwrld. Хоч танці на роликах — не її сильна сторона, та їй полюбилася швидка їзда: адреналін на веломаршрутах і вуличках міста. Ролики стали її звичним транспортним засобом.
  «У клубі кожен розвиває те, що йому найближче. Хтось займається хореографією, хтось проводить вуличні тренування, а ми з подругою Сонею організовуємо стріт-заїзди Братиславою. Радує вулиця, міський простір, активізм і свобода, яку дають мені ролики. У нас є учасниці, які з нами виступають, але не долучаються до активістських ініціатив. Кожен у спільноті знайде своє місце — і в цьому її сила», — пояснює вона.

Андреа спеціалізується на братиславських маршрутах, адже в місті складно знайти безпечний шлях. «На набережній почуваюся комфортно. Поряд зі мною — Дунай, люди загалом доброзичливі, звиклі до велосипедистів. Користуюся також велодоріжкою на Ваянській набережній, адже вона досить широка, я відчуваю себе там більш захищеною від транспорту».
 
Щочетверга вона бере участь у груповій їзді вулицями Братислави. Старається навчити людей безпечно пересуватися містом і почуватися впевнено на розбитих дорогах, велодоріжках чи тротуарах з вибоїнами, ямами і високими бордюрами. У кожного в Ahojwrld — свій стиль катання й різні причини приєднання, загальним знаменником залишається потреба у спільноті, любов до катання і до спільного простору.

Символічним центром цього є площа Свободи — місце перетину багатьох ролерських маршрутів. Це одна з найбільших громадських площ у місті. У минулому її називали Алеєю князів, вона була місцем військових парадів і тренувань. Після Другої світової війни площа отримала назву на честь комуністичного президента Клемента Ґотвальда. У ті часи на бетонному майданчику відбувалися масові зібрання. Великою зміною стало облаштування у 1980 році фонтану «Дружба», що став символом площі й соцреалістичної епохи — як нагадування про дружбу між народами. Після падіння режиму в 1989 році назву змінили на «площа Свободи» — символ нової вільної ери демократії. Однак площа довгі роки залишалася занедбаною — аж до початку реконструкції у 2018-му. Тоді оновили покриття, додали зелені насадження й сучасні елементи публічного простору, щоб зробити площу зручнішою для мешканців і спільнот.
 

Найкращий бетон у Братиславі

Площа, яку братиславці та братиславки знову освоюють після багатьох років забуття, стала для спільноти Ahojwrld не лише місцем руху, а й простором спільного буття. Якщо надворі не холодно, вони зазвичай збираються тут щовівторка по обіді. Багато ролерів і ролерок сказали мені, що саме тут — найкращий бетон у місті: рівний, гладкий, ідеальний для катання. Особливо перед будівлею Міністерства транспорту, де Наталія щоразу ставить невеличку колонку, вмикає музику — і без жодного сорому починає кататись. А якщо й соромиться, то майстерно це приховує — принаймні таке враження вона справила на мене, коли я вперше спостерігала за її тренуванням.

На площі разом практикують хореографію, пробують нові трюки, вчаться одна в одної й мотивують одна одну. «Мені подобається, як ми взаємодіємо з містом. Найбільше люблю кататися саме на площі Свободи, бо тут дуже різноманітне життя. Діти їздять на самокатах, хтось вигулює собак, хтось танцює, хтось п’є каву. А коли тренуємося, то всі разом співіснуємо на одній площі, хоча кожен використовує її по-своєму. Часто люди зупиняються біля нас: хтось із подивом, хтось із захопленням, іноді нас фотографують, іноді просто спостерігають», — розповідає Наталія.

Підкреслює, що її ставлення до міста повністю змінилося завдяки роликам. Не скрізь і не завжди вона почувається в безпеці. «Хочу насолоджуватись їздою, але водночас почуватися в безпеці. І хоча ми маємо право пересуватись велодоріжками чи ділянками, відокремленими від автівок велосмугою, багато водіїв це ігнорують й не дотримуються безпечної дистанції», — зауважує ризики. Порушує цю тему разом з велосипедними активістами з Cyklokoalície, які також борються за безпечніші умови на дорогах.

Попри те, що катання для неї — це радість і свобода, вона визнає, що вийти на роликах у публічний простір, серед людей, які не катаються, — може бути стресом. На площі Свободи вони часто пробують нові трюки й рухи, — і не завжди все вдається. «Коли ми позбулися фрустрації початківців і подолали самих себе, тоді змогли не лише вільніше кататись, а й вільніше існувати», — додає Наталія.

Політичний вимір катання на роликах

Спільнота Ahojwrld організовує не лише регулярні тренування, а й міські заїзди у співпраці з ініціативою Cyklokuchyňa. Також проводять антифашистські заїзди, що є водночас і жестом солідарності, і політичним висловлюванням.

Я мала змогу взяти участь в одному з таких заїздів — однак не на роликах, бо не вмію навіть на них стояти, але долучилася пішки. Стартували з улюбленої площі Свободи, рухалися через усе місто. Колону супроводжували поліційні автівки. Поліція час від часу зупиняла учасників через рух транспорту. Загалом це було мирне зібрання з потужною атмосферою — натовп супроводжував ритм техно й електронної музики.
  Маршрут не публікували онлайн — його поширювали лише серед спільнот ролерів, учасників Cyklokuchyňa і скейтерів. Причина — проста: попередній досвід. Під час одного з заїздів біля футбольного стадіону стався агресивний інцидент — перехожий штовхнув велосипедиста, на велосипеді якого майорів веселковий прапор.

«У публічному просторі такі ситуації можуть статись будь-коли. Людина, яка напала, дуже чітко цим жестом щось висловила. Тоді ми зрозуміли, що не завжди перебуваємо в безпеці. Для декого веселкові прапори, шнурівки на роликах або просто присутність квір-людей — це неприйнятно», — наголошує Наталія.

Про безпечні простори, їхню якість і доступність у Братиславі я згодом розмовляла з Романом Самотним, менеджером з комунікації Iniciatíva Inakosť. Він розповів, що помічає зусилля багатьох закладів, установ і роботодавців публічно заявляти про підтримку квір-спільноти. Активно вивчати тему ЛГБТІ+, або принаймні реагувати адекватно у випадках словесної чи фізичної агресії проти ЛГБТІ+ людей.

«За минулі два роки ми проводили навчання з цієї теми у понад 55 організаціях: від міської поліції до Галереї міста Братислави, від Музею міста Братислави аж до великих компаній. Ситуація в центрі Братислави, порівняно з тим, що було до теракту на Замковій вулиці (21 лютого 2022 року 19-річний нападник застрелив у центрі міста Юрая Ванкулича та Матуша Горватха, а також поранив Радку Трокшіарову — прим. ред.), на мою думку, покращилась. І хоч нині веселкові наліпки на закладах у центрі Братислави — то вже звичне явище, місту все ще є над чим працювати, якщо воно хоче бути по-справжньому інклюзивним».

Водночас Роман Самотний попередив, що атмосфера, яку створює нинішня правляча коаліція разом із тісно пов’язаною дезінформаційною кампанією, є вкрай токсичною. «Часті атаки з боку вищих чиновників та чиновниць мають серйозні наслідки для психічного здоров’я ЛГБТІ+ людей і їхніх родин. У нашій Іn-порадні фіксуємо різке зростання запитів на психологічну допомогу. У такій ворожій атмосфері дедалі більше людей шукає простори, де можна хоча б ненадовго відпочити від щоденного тиску й відчути, що тебе приймають».

Ролер-дискотеки й вільна екстравагантність

Дворядні ролики, які використовує спільнота Ahojwrld, також відомі як ретро- або quad-ролики. Їхня історія сягає ще XVIII століття. Перші відомі роликові ковзани винайшов у 1760 році бельгійський винахідник Джон Джозеф Мерлін. Це були важко керовані ковзани з металевими однорядними колесами, на яких не можна було повертати. Справжній прорив стався 1863 року, коли американський винахідник Джеймс Леонард Плімптон створив перші зручні дворядні ролики, на яких можна було маневрувати завдяки нахилу тіла. Саме цей винахід започаткував роликовий бум у США та Європі.

Золота епоха роликів припала на ХХ століття, коли вони стали частиною суспільного життя: у залах танцювали і змагалися. У 1960-70-х роках вибухнула ера roller disco. Барвисті ролики, дискомузика й веселощі на чотирьох колесах стали тоді культовими. Саме до цієї традиції апелює спільнота Ahojwrld.

«Кожні два-три місяці ми організовуємо дискотеки на роликах, де люди можуть взяти ролики напрокат і спробувати кататись під музику. Робимо також літнє roller disco в парку Андрея Глінки», — пояснює Наталія Данігелова.
  Учасників інструктують на короткому воркшопі, а далі вони вже рухаються в ритмі фанк, диско або хаус під сет місцевих діджеїв. Хтось пролітає повз діджея на повній швидкості, інші тримаються за руки й намагаються встояти на ногах. Атмосфера завжди грайлива, відкрита й безпечна. Простір прикрашають вогні, яскраві декорації та тематичні елементи.

Від 2000-х років дворядні ролики переживають відродження — вони стали частиною DIY-культури, ностальгійності та феміністських і квір-спільнот. Їх пов’язують із рухом roller derby — контактним спортом, глибоко вкоріненим у феміністську й квір субкультуру. Історично ролики були інструментом свободи й тілесного самовираження для маргіналізованих груп: жінок, квір-людей, BIPOC-спільнот.

У часи расової сегрегації в США багато роликових залів були відкриті лише для білошкірих. Темношкірі громади створювали власні простори, стилі їзди й танцювальні техніки. Для багатьох катання стало актом виживання, духовного самоствердження, а також формою спротиву. Під час пандемії COVID-19 ролики активно повернулися в моду. Передусім завдяки TikTok та Instagram, де молодь відкрила для себе цей спосіб творчого руху просто неба. І сьогодні ролики мають здатність повертати силу тілам, що історично були пригнічені або перебували під контролем.

«Часто дискутуємо про те, скільки свободи дає нам катання. Це єдиний момент у тижні, коли не аналізую себе, не стежу за своїм тілом. Мене не хвилює, чи я впаду, чи маю гарний вигляд, як себе презентую. У повсякденному житті я пригнічую свою дитячу сутність, щоб функціонувати. Але на роликах я можу її цілковито відпустити. І це звільняє», — зізнається Джіада.
  Однак їзда на чотирьох колесах — не лише про свободу й толерантність. Ролерки й ролери також стикаються з реакціями оточення, яке не завжди відкрите, не завжди ставиться з прихильністю чи повагою. Тож катання на роликах супроводжується не лише почуттям визволення.

Андреа Рошкова мені розповідає, як під час вуличного катання їй доводиться боротись із так званим male gaze — «чоловічим поглядом». «Цей спорт досі дуже сексуалізований, особливо коли жінка їде на дворядних роликах. Найчастіше я просто хочу покататись, розважитись і розслабитись, але нав’язлива й небажана увага з боку перехожих мене виснажує. Буває, що хтось кричить мені услід або занадто довго на мене дивиться. Через це я почала більше зважати на те, що вдягаю, — тож частіше уникаю одягу, який хтось може вважати надто відвертим. У Братиславі я не почуваюся комфортно, коли, їдучи на роликах, показую тіло».
 

Безпечних просторів усе ще бракує

У Братиславі є лише кілька місць, де ролери й ролерки справді почуваються у безпеці. «У нашій спільноті стараємося створювати й оберігати такий safe space, бо не всюди він є, не завжди його можна знайти. Добре хоч те, що на роликах можна досить швидко втекти з місць, де відчуваємо загрозу чи дискомфорт», — сміється Наталія.

Мені здається, вона применшує проблему, — насправді її це хвилює. Safe space, або безпечний простір, — це поняття, що означає середовище (фізичне чи символічне), у якому люди можуть почуватися безпечно, бути собою — без страху осуду, дискримінації, висміювання чи насильства. Цей концепт виник у колах активістів і спільнот — феміністських, ЛГБТІ+, расових чи інших маргіналізованих груп — як відповідь домінантним соціальним структурам, які часто виключали їх або маргіналізували.
  Андреа Рошкова планувала організувати команду з roller derby. Це контактний вид спорту на роликах, який проводиться на овальному треку. Окрім фізичної складності й стратегічної особливості, він має ще й глибоке культурне та соціальне значення — особливо для жінок.

У сучасному вигляді roller derby виник на початку третього тисячоліття як спільнотний жіночий рух. Це стало простором, де жінки самі встановлюють правила, формують ідентичність та естетику. Команди часто виступають у формі DIY dres, поєднуючи елементи панку, квір-культури та фемінізму. У світі спорту, де жінки зазвичай маргіналізовані або об’єктивовані, цей простір дає змогу здобути автономію й видимість. Він інклюзивний: тут присутні різні типи тіл, різні гендерні ідентичності й життєві історії. Якщо раніше в дербі домінували чоловіки, то сьогодні його найчастіше пов’язують із жінками й феміністськими цінностями.

Зупинка за кулісами Словацької національної галереї

Не раз зустрічала Ahojwrld у відкритих просторах Словацької національної галереї (SNG) на набережній Дунаю. Завдяки дозволу тодішньої директорки Александри Кусої ролери й ролерки могли збиратися й тренуватись на самому подвір’ї відреставрованої галереї — у критому внутрішньому дворику. Ми разом пили каву, їли морозиво, а я тим часом знімала їхню їзду та тренування.

Унікальний простір SNG мав для спільноти ролерок і ролерів низку переваг: гладкий, рівний бетон, навіс, що захищав від дощу, вітру та палючого сонця. Це був безпечний і комфортний простір.

Та в березні цього року нове керівництво SNG (на чолі з генеральним директором Ярославом Ніняєм) заборонило катання. Для спільноти це стало болючим ударом, адже в Братиславі, окрім публічних просторів, немає інших місць для їхніх зустрічей.

«Проблема насамперед у тому, що бракує просторів, де люди можуть проводити час, не купуючи нічого. Багато хто, на жаль, не має фінансових можливостей, щоби відвідувати платні події або просто сидіти в барах і кав’ярнях», — пояснює Роман Самотний.

Саме тому Ініціатива Inakosť відкрила ком’юніті-центр In, де надають безкоштовні консультації, проводять групи підтримки та організовують безоплатні заходи. Поступово запускають і так звані «відкриті середи», коли люди можуть провести день у центрі, грати в настільні ігри або працювати над власними проєктами.

Якщо ми хочемо, щоб Братислава була містом для всіх, нам доведеться поставити й чесно обговорити кілька важливих питань: Хто у місті має місце, а хто його втрачає? Хто вирішує, яким буде місто, а про чиї потреби забувають?

Ці питання не обмежуються тим, де можна чи не можна кататись на роликах. Ці питання глибинніші, вони досліджують те, хто ж відчуває себе бажаним у публічному просторі? Ролери й ролерки з Ahojwrld доводять, що раді нам усім.

травень 2025