30 грудня 2025 року, повернення додому  ПТСР

Слова, речення, уривки думок… усе це з маленького блокнота, який супроводжує мене майже в усіх поїздках. Тут, на JÁDU, я вирішила привідкрити завісу. Так виглядають мої дні в країні, де йде війна.

Хоча воно ніколи не бувало легким. Яна відчиняє мені двері о третій ночі, а я 21 годину поспіль була за кермом. Настільки виснажена і втомлена, що ледь відчуваю власне тіло. Але довгі обійми змушують про все забути… іноді, дивлячись на Яну, я помічаю, скільки любові в її очах. Вона — не та, з ким я хотіла б розділяти весь цей тягар війни.
  Не буду розповідати їй про запах крові та поту, який просочує прифронтові шпиталі. Як лікарі порпаються у венах на руці солдата. І як ми сидимо в ямі, ховаючись від російських дронів. Не варто й про білі пластикові мішки, в яких перевозять тіла, про КАБи та невимовний страх смерті.

Краще б їй бути подалі від усього цього жаху — про це я думаю, лежачи в її обіймах. Місяцями я не відчувала стільки тепла. Я боялася повернення додому, я завжди його боюся — бо знаю, що болю завдає не вибух, а тиша після нього.   З моїх друзів удома в Німеччині мало хто розуміє, чим я насправді тут займаюсь, а головне, навіщо. Найчастіше у них два варіанти: або я шукачка пригод, або божевільна. Чесно кажучи, і в тому, і в тому щось є.

Коли я кудись приїжджаю, мої валізи завжди наполовину зібрані. Спецспорядження посортоване, і якщо десь світ розламається наступною кризою, можна кинути все. Свою велику любов, найкращих друзів і так, навіть Яну, яка все ще ніжно тримає мене в обіймах. Такий мій вибір.

Симптоми ПТСР досі зі мною, такі ж самі. Думаю про це, коли йду польовою дорогою з Яною та Людвігом.

Золоте правило: шість тижнів. Шість тижнів потрібно нервовій системі людини, щоб знову звикнути до спокою та відсутності небезпеки.

Шість тижнів, думаю я; стільки я в Німеччині не проводжу. Раптом віддалене гарчання мотоцикла — а ці двоє навіть не звертають уваги.

Російський дрон, думаю я. До 60 кілограмів вибухівки — не перелічити, скільки разів я чула це дзижчання над головою. І скільки разів дрон вибухав всього за кілька кілометрів; все це я обдумую, поки Яна і Людвіг навіть не здогадуються, які штуки викидає мій мозок.  

Квітень 2026