Вирубки в Естонії  Як на очах у «лісового народу» зникають старі ліси

Естонія – одна з найбільш лісистих країн у Європі. Однак останніми роками і тут посилюється тиск на пришвидшення вирубок. Одна з причин – це, зокрема, збільшення обсягів спалювання лісової біомаси для виробництва енергії в ЄС. Унаслідок масштабних вирубок естонські ліси поступово деградують і починають виробляти більше викидів, ніж здатні самостійно поглинути. У репортажі з Естонії ми поглянемо, як вирубки змінюють естонські краєвиди, біорізноманіття та життя місцевих жителів.

Кілька років тому Лііна Штайнберг вирішила переїхати з Брюсселю назад до рідної Естонії. Одна з головних причин цього рішення – жінка дуже сумувала за лісом та дикою природою.

Після свого повернення вона побачила, як поступово змінюються навколишні краєвиди. «Я стала помічати все більше залисин після вирубок. Також мене дивувало, наскільки малі колоди лежать у причепах лісовозів. Це аж ніяк не були великі товсті стовбури, з яких можна виготовити меблі чи побудувати дім», – описує вона мені. Лііна добре розумілася на лісничій справі ще з дитинства, а вже в дорослому віці навіть успадкувала частину лісу від матері. Лісозаготівля була для неї звичним ділом, оскільки цією справою займалися її батьки. Проте інтенсивність вирубки, з якою Лііна зустрілася в Естонії після свого повернення, здивувала навіть її.

Зрештою масова вирубка дісталася й до лісів у селі, де Лііна виросла й де досі проводить частину року. «У якийсь момент я почала втрачати ліс, куди раніше ходила збирати гриби. При цьому це були здебільшого державні ліси. Я не розуміла, чому саме їх так масово вирубують. Це сприймалося як зрада: я повернулася до Естонії заради природи, але природа навколо мене почала раптово зникати». Після цього неприємного досвіду Лііна вирішила бути більш активною і з’ясувати, що ховається за масовими вирубками лісу. Вона заснувала громадську організацію «За збереження естонських лісів» (Päästame Eesti Metsad) й почала співорганізовувати демонстрації та кампанії на захист біорізноманіття та більш бережного ставлення до лісу.
Свою історію Лііна розповідає мені посеред лісів неподалік від озера Осотсуу на півдні країни. Ми сидимо в маленькому будиночку, який слугує пунктом спостереження за дикими птахами. На деревах під вікнами я помічаю синичок, сойок, жовну сиву й кілька видів дятлів. Частим гостем зранку буває і яструб великий. Та сьогодні він полетів геть ще до мого приходу.

Пошрамовані краєвиди

Більшість цих птахів залежать від старих лісів з великою кількістю мертвих дерев і дерев з дуплами для гніздування. Масові вирубки великих площ лісу враз знищують екосистему й кардинально змінюють її. На залисинах після вирубок висаджують здебільшого один чи два види дерев – найчастіше це ялина, сосна або береза – таким чином утворюються пасма гомогенних лісових насаджень, де всі дерева приблизно одного віку. «Це ніби війна проти природи, – вважає Лііна Штайнберг. – Зокрема і тому, що під час вирубки важка техніка також пошкоджує ґрунти».

Краєвиди вирубаних галявин і молодих насаджень супроводжували мене всюди в моїх поїздках по естонських селах упродовж останніх жовтневих тижнів. Мозаїка лісових вирубок зараз уже стала невід’ємною характеристикою естонського пейзажу. Створені людиною ліси більше нагадують поля з деревами, а не комплексну екосистему природнього лісу. Масові вирубки та насадження нових дерев, зрештою, дуже нагадують підхід землеробів до обробки полів.
  Приблизно половина площі Естонії – це лісові насадження, хоча насправді тут точаться запеклі дискусії щодо того, що ще можна вважати лісом. Естонський лісовий кодекс не бере до уваги вік дерев. Тому лісовими насадженнями вважаються навіть пасма новонасаджених маленьких саджанців на місці суцільної вирубки. Приблизно половина лісів знаходиться у власності держави, інша половина – у руках приватних осіб. Суцільна вирубка домінує в обох випадках – її використовують у 95 відсотках випадків.

Коли ліси замовкають

Унаслідок інтенсивної вирубки естонські ліси поступово занепадають і втрачають своє біологічне різноманіття. Це можна прослідкувати, наприклад, на зменшенні популяції лісового птаства. За даними Естонського орнітологічного товариства щороку в естонських лісах стає в середньому на 50 тисяч пар гніздуючих птахів менше. Це свідчить про певні негаразди з їх природніми місцями гніздування. Під найбільшою загрозою зникнення перебувають лелека чорний, глушець білодзьобий чи вже згаданий яструб великий, а також багато інших. Зменшення площ старих лісів ставить під загрозу існування також деяких видів рослин, грибів, лишайників та ссавців, включно з іконічною білкою-політухою – цей ссавець перебуває в Естонії під найбільшою загрозою зникнення. І це одна з небагатьох країн, де білка-летяга ще взагалі зустрічається.

«Вирубки стали більш інтенсивними в зв’язку з розширенням ринку біомаси. Значну частину деревини постачають також на скандинавські целюлозні підприємства, – описує Лііс Куресоо, дослідниця сталого розвитку лісового господарства з Тартуського університету, яка перед цим працювала експерткою з лісових екосистем в Естонському фонді охорони природи. – Я особисто не вважаю себе абсолютною противницею суцільних вирубок, якщо вони застосовуються з розумом і в місцях, де це виправдано. Проблеми починаються, коли суцільні вирубки набувають такого масштабу, що в природі поступово зникають старі ліси, а ті, що лишаються, знаходяться один від одного на настільки великій відстані, що вже не можуть взаємодіяти між собою, лишаючись ізольованими острівцями», – додає Куресоо.

Коли ліси спалюють під гаслами сталого розвитку

На думку Марека Лампа, який багато років пропрацював заступником генерального секретаря та керівником департаменту лісового господарства в Міністерстві навколишнього середовища Естонії, сучасне лісництво необхідно розглядати в контексті історичного розвитку після завершення Другої світової війни. У часи радянської окупації відбулося заліснення багатьох вимушено покинутих земель. «Велика частина цих лісів зараз доросла до того віку, коли ми їх з погляду лісового господарства починаємо вважати зрілими, – пояснює він мені в своєму кабінеті в Інституті лісництва при Естонському аграрному університеті в Тарту, який став його новим місцем роботи після звільнення з міністерства. – Відтак багатьом власникам доводиться зараз ухвалювати рішення, чи вони хочуть вести в лісі господарську діяльність і продати деревину як матеріал для будівництва будинку чи виготовлення меблів, чи ж залишити ліс самовільно розвиватися далі й змиритися з тим, що з цього шматка землі ніякого прибутку, швидше за все, не буде».

Та от тільки на практиці лише невелика частина отриманої деревини використовується на будівництві чи в меблевій справі – тобто там, де дерево й надалі може зберігати накопичений вуглець. Приблизно 50 відсотків всієї деревини спалюється, а весь вуглець, який рослини поглинули за життя, вилітає через димарі назад в атмосферу.

Естонія входить до числа найбільших експортерів деревних пелет в ЄС, тож збільшення вирубок у країні тісно пов’язано зі зростанням попиту на біомасу як паливо для виробництва енергії на внутрішньому та міжнародному ринку. Найбільшими імпортерами естонських пелет стали Данія, Великобританія та інші європейські країни. Дерев’яні пелети в країні – це далеко не завжди вторинний продукт, виготовлений із тирси та інших відходів: часто саме заради них і проводяться суцільні вирубки лісів. Це привабливий бізнес, що знаходиться на піку свого світового розвитку – підтвердженням цьому нехай послугує факт, що до числа найбагатших людей в Естонії належить Рауль Кір’янен – власник фірми «Graanul Invest», другого найбільшого виробника пелет у світі.
  Попит на біомасу стрімко пішов угору після того, як у 2009 році Європейський Союз включив її у перелік вуглецево-нейтральних джерел енергії. Біомаса відтак стала найбільшим джерелом відновлювальної енергії в ЄС. У 2024 році 46 відсотків енергії, виготовленої з відновлювальних джерел, припадало саме на біоенергію. При цьому найбільше для виробництва біоенергії використовується тверде біопаливо, зокрема спалювання лісової біомаси.

У 2018 році понад сімсот вчених з цілого світу застерігали Європейський парламент, що європейська директива про відновлювальну енергію ніби закликає держави – «рубайте свої ліси, доки їх хтось спалює задля виробництва енергії». Учені зазначали, що вирубка лісу для виробництва біоенергії продукує велику кількість емісій та несе загрозу для клімату та біорізноманіття. Мають пройти десятки чи й сотні років, щоб нововисаджені дерева поглинули ту кількість вуглецю, що містилася у спаленій деревині. Наукова спільнота звернулася до європейських законотворців з проханням внести зміни в текст директиви й дозволити використовувати як лісову біомасу лише деревні відходи.

Останніми роками нарешті й інституції ЄС стали визнавати, що спалювання лісової біомаси не можна вважати вуглецево-нейтральним. Підтверджує це, зокрема, факт, що в останні роки естонські ліси виділяють більше викидів, ніж здатні поглинути, хоча раніше вони відігравали роль велетенських сховищ вуглецю. Зумовило цей тренд збільшення обсягів лісозаготівлі та пов’язана з цим деградація ґрунтів.
 

(Не)життєздатні сертифікати

«Деяким фірмам у системі лісового господарства цілком байдуже до того, що вони вирощують неякісну деревину. Їх не тривожить, що смерекові монокультури відрізняються підвищеною вразливістю до шкідників чи що в місцях лісозаготівлі, де відбулося пошкодження ґрунтів та змінився водний режим, дерева більше не ростимуть. Їм не цікаво вирощувати якісну деревину, з якої можна виготовити меблі чи використати в будівництві, – таких лісогосподарів цікавить тільки біомаса, деревна стружка та пелети», – описує свій досвід Лііна Штайнберг.

На думку дослідниці Куресоо, сучасні масштаби вирубки перевищують норми сталого лісового господарства. Естонські ліси молодшають, тож деякі, зокрема, приватні фірми, які заготовляють найбільше лісу, уже зараз зіткнулися з проблемою дефіциту дерева, придатного до вирубки. Однак навіть такі фірми мають різні сертифікати про екологічно належне та життєздатне управління лісами (на зразок Forest Stewardship Council чи Programme for the Endorsement of Forest Certification тощо).

Команда науковців з Тартуського університету змоделювала можливий подальший розвиток ситуації, спрогнозувавши, наскільки сильно буде погіршуватися цей тренд, якщо ліси й надалі будуть знищуватися в такому ж темпі. «За нашими найвірогіднішими сценаріями, до 2050 року від сучасної площі, засадженої лісами, старшими за 60 років, залишиться лише десята частина», – пишуть науковці в статті.

Тиск на заповідні території

По обох сторонах дороги до природнього заповідника «Валґессо» у південно-східній Естонії простягається мозаїка з вирубаних ділянок та соснових лісів. Я іду по офіційно маркованому туристичному маршруту, проте через кілька хвилин ходьби під кронами лісу виходжу на вирубану галявину – ситуація повторюється знову й знову. Посеред галявини стримить кілька самотніх сосон. Під ними ростуть рядочками висаджені нові деревця. Починається новий цикл суцільнолісосічного господарства.

Результати суцільних вирубок помітні навіть у безпосередній близькості до кордонів природного заповідника, який суворо охороняється. Лише на його території я можу ненадовго зануритись в глибини неторканої природи – натрапляю на заболочене торфовище, по краях якого височіють старі ліси з високими мурашниками. У їхніх підземних лабіринтах лісові мурахи вже готуються до прийдешньої зими. Торфовища — це ландшафт, який у своєму незмінному вигляді присутній тут вже тисячі років. Та варто лише вийти туристичним маршрутом за межі заповідника – як переді мною знову відкриваються краєвиди, помітно змінені лісосіками й важкою технікою.

За словами Марека Лампа, наслідки інтенсивного суцільнолісосічного господарства намагаються урівноважити посиленою охороною природи в заповідних зонах. «Якщо ви хочете отримувати з лісу прибуток, то це вже доведений факт, що саме суцільні вирубки є найбільш оптимальним варіантом господарювання, – говорить Ламп, який зараз в Естонському сільськогосподарському університеті відповідальний за наукове співробітництво та посилення зв’язків з бізнесом. – Разом з тим ми постійно намагаємося шукати баланс між лісовим господарством і охороною лісу», – додає він, аргументуючи тим, що Естонія має багато природніх заповідників, а правила, які регулюють лісне господарство, – достатньо суворі.

Натомість природозахисні організації виступають з критикою, що, мовляв, посилення вирубок стало можливим насамперед унаслідок поступового пом’якшення регуляції. До такого ж висновку у ході перевірки дійшла й Державна контрольна служба Естонії, яка зазначила, що «природоохоронні норми були змінені таким чином, щоб у результаті дозволити суцільні вирубки і на території захисних лісів, де раніше це було заборонено. У 2022 році було видано дозвіл на здійснення суцільних вирубок у 173 із загалом 189 охоронюваних природних територій, на яких раніше діяв обмежений режим лісокористування». Державна контрольна служба стверджує, що Міністерство навколишнього середовища Естонії дозволило експлуатаційне лісокористування на охоронюваних природних територіях за таких само умов, що й на територіях, які не підпадають під державний захист. Служба в ході перевірки дійшла до висновку, що такий режим «не забезпечує захист природних цінностей охоронюваних лісів».

У 2021 році в зв’язку з масштабними суцільними вирубками на території мережі охоронних ділянок «Natura 2000» Європейська комісія розпочала проти Естонії провадження щодо невиконання зобов’язань, що випливають із Директиви про охорону птахів та Директиви про природні оселища. «Завдяки цьому провадженню ситуація за останні три роки покращилася, – пояснює експертка Лііс Куресоо. – Однак зараз на урядовому рівні знову ведуться дискусії про те, щоб зробити можливими суцільні вирубки на охоронних ділянках».

Під ще більшим тиском опиняться природні заповідники у разі прийняття запропонованих змін до лісового кодексу та закону про охорону природи, які уряд представив восени 2025 року. Естонський уряд має намір законодавчо закріпити в лісовому кодексі, що 70 відсотків усієї лісової площі мають становити експлуатаційні ліси, які підлягають економічному освоєнню. Екологічні організації побоюються, що ці зміни дозволять подальше розширення лісозаготівлі навіть на біологічно цінних та охоронюваних ділянках. Адже уряд отримає можливість позбавляти окремі лісові насадження охоронного статусу, якщо частка експлуатаційних лісів опуститься нижче зафіксованих 70 відсотків всіх лісонасаджень. На їхню думку, такі зміни суперечать зобов’язанням Естонії згідно з законом ЄС про відновлення природи.

«Нам відомо, що в майбутньому плануються різні інфраструктурні проєкти, через які ми втратимо значну частину лісових угідь. Якщо ж ми скажемо, що 70 відсотків наших лісів мають бути експлуатаційними, це означатиме, що разом з їх вилісненням скорочуватимуться й охоронні території, – пояснює логіку запропонованих змін Лііс Куресоо. – З математичної точки зору це абсурд. Так само не сходиться й те, що Естонія взяла на себе зобов’язання охороняти природні екосистеми на 30 відсотках своєї території. Проте не захищаючи наші ліси, ми цих 30 відсотків ніколи не досягнемо», – додає дослідниця.

За коментарем я звернулася також до Міністерства клімату Естонії (раніше –Міністерства навколишнього середовища), однак відомство на запит не відповіло.
 

Лісовий народ

Дивно спостерігати за поступовим занепадом лісів у країні, мешканці якої вважають себе «лісовою нацією», а відносини з лісом є важливою складовою їхньої національної ідентичності. Дослідник Тьонно Йонукс з Естонського літературного музею науково дослідив питання, наскільки глибоко сягає коріння цього концепту «лісової нації». Він з’ясував, що це відносно недавнє явище, проте зараз його сприймають як щось «притаманне самій сутності» естонців.

«Найцікавішим мені видається, наскільки глибоко ця ідея прижилася в сучасному естонському суспільстві», – розповідає він під час нашої зустрічі в Тарту. «Це майже частина національної ідентичності – вважати себе лісовою нацією, яка має особливий зв’язок із лісом і природою».

Попри те, що, згідно з опитуваннями, більшість жителів Естонії підтримує наближене до природи лісівництво, на практиці часто беруть верх комерційні інтереси. Більш екологічною альтернативою суцільним лісовирубкам може бути, зокрема, концепція так званого «постійного лісу», відома також під назвою Dauerwald. Такий тип лісництва передбачає поєднання дерев різних порід і різного віку. Ґрунти повинні залишатися постійно залісненими, тож ніколи не настає ситуація, коли ціла ділянка лісу одночасно вирубується і замінюється одновіковими насадженнями. Таким чином враховуються різні ландшафтні та екосистемні функції лісу, зокрема збереження біорізноманіття, здоров’я ґрунтів та їхньої здатності затримувати воду.

«Сподіваюся, що люди поступово зрозуміють, що цей метод – найкращий шлях до збереження нашої природи. Неможливо жити в природі без природніх багатств», – говорить мені Анна-Лііза Луцар під час спільної прогулянки по її улюбленому парку в другому найбільшому естонському місті Тарту, якраз укритому різнокольоровим листям. «Ми, естонці, любимо про себе говорити, що ми – любителі природи, але разом з тим дозволяємо її знищувати в великих масштабах. Ми ніби намагаємося колонізувати свою власну країну».
  Анна-Лііза – членкиня організації «Maavalla Koda», яка об’єднує представників первісних нехристиянських естонських вірувань, в основі яких лежить повага до природи. І хоча сама себе вона не вважає віруючою, проте з друзями з організації їх об’єднує переконання, що люди – нічим не важливіші створіння, ніж усі інші, і що потрібно жити в гармонії з природою. «Я відчуваю глибоку повагу до природи, – зізнається вона мені. – Західна цивілізація віддалилася від природи», – продовжує Анна-Лііза, додаючи, що вона категорично проти того, щоб ми дивилися на природу лише як на природні ресурси, які можна використати.

Людина своєї діяльністю змінила 95 відсотків усіх лісів у Європейському Союзі. Анна-Лііза помічає ці зміни у світі навколо себе. Коли вона розповідає мені свою історію, лише по її голосу можна зрозуміти, наскільки сильно їй болить вирубка старих лісів. «Раніше, коли ми їздили з Тарту в село, уся дорога вела через ліс. Сьогодні ж по сторонах видніються тільки залисини після вирубок чи дуже молоді деревця. Наша природа змінилася набагато більше, ніж я собі коли-небудь могла уявити».

Цей текст був створений в рамках програми Journalists in Residence (PERSPECTIVES).