Культурні представництва в Україні  Нова (не)нормальність

Міжнародні інституції, такі як Чеський центр, Гете-Інститут в Києві та низка інших, попри війну намагаються бути місцем перетину різних культур та досвідів. І якби не було складно вони показують, що культура в часи кризи також допомагає вистояти.

Я пишу цей текст у дні, коли Росія влаштовує чергові нищівні та безжальні повітряні атаки по Україні. Зокрема й сумнозвісний удар чи то міжконтинентальною балістичною ракетою, чи то балістикою середньої дальності по Дніпру. Щодня гинуть мирні мешканці. Руйнується цивільна інфраструктура. Знову з’явилися графіки відключення електроенергії. Чеський центр у Києві, де я працюю, звісно, так само проживає усю цю небезпеку. У школі, в якій навчається моя дочка, практично щодня повітряна тривога «зриває» щонайменше один-два уроки з чотирьох або п’яти. А сьогодні наліт дронів взагалі не дозволив провести жодного заняття.

Здавалося б, у такий момент і в такому місці важливим може бути будь-що, тільки не міжнародний культурний обмін, співпраця та культурна дипломатія. Ширше кажучи – явно не культура. Якби я жила в якійсь іншій країні та не бачила всього на власні очі, то дуже здивувалася б, але це факт: сьогодні у Києві наживо відбувається фінальний концерт великого (особливо як на країну, що перебуває в стані війни) дев’ятиденного фестивалю барокової музики «Kyiv Baroque Fest – 2024». У фокусі фестивалю – французький композитор Жан-Філіп Рамо та український композитор Дмитро Бортнянський. Відзначу, що на більшість подій «Kyiv Baroque Fest» квитки та абонементи були розпродані заздалегідь. Тобто фестиваль був не просто концептуальною, символічною акцією, але акцією, що викликала інтерес і увагу, мала успіх в українській столиці.

Як мистецтво бароко було перехрестям та взаємопроникненням культур різних країн, так і фестиваль барокової музики став плодом організаційних зусиль в екстраординарних умовах різних українських і закордонних структур, зокрема культурних інституцій, які представляють європейські країни. Це Французький інститут в Україні, Чеський центр у Києві, Польський Інститут у Києві, Італійський інститут культури в Україні, Гете-Інститут Україна, посольства цих країн. До Києва, на живі концерти, приїхали навіть деякі виконавці з інших країн, як-от контратенор з Німеччини Андреас Шолль та клавірист із Франції Жан Рондо.

Я хочу розповісти трохи більше про те, як працюють у цих воєнних реаліях деякі культурні представництва європейських країн, що з ними я маю досвід взаємодії.

Чехія

Чехія від самого початку повномасштабного російського вторгнення активно підтримує Україну в різних ініціативах гуманітарного, політичного, воєнного характеру. І культурного теж. Чеський центр у Києві майже не припиняв роботи і відновив офлайнову діяльність одним із перших з-поміж культурних представництв європейських країн в українській столиці. Помітний акцент діяльності – на музиці. Власне, 2024 року в Чехії тривав Рік чеської музики. І на початку вересня кілька безпечніших українських міст – Чернівці, Рівне та Луцьк – відвідав із концертами чеський органіст Йозеф Кратохвіл, зігравши музику переважно чеських композиторів. Але є також проєкти, пов’язані з образотворчим мистецтвом. Наприклад, виставка чеського коміксу відбулась у серпні в «Незламному Хабі Орбіта» у Запоріжжі в рамках мистецького форуму «Тарасов Парк» – неймовірно, що в прифронтовому місті під КАБами і ракетами може відбуватися мистецький форум? Помітною кіноподією став Карпатський гірський міжнародний кінофестиваль в Ужгороді, одним із партнерів тут теж виступив Чеський центр. Чеську республіку на фестивалі представила стрічка Ондржея Вавречки «Шлях лишайників», що розповідає про одну з типових для гірського ландшафту форм життя – лишайники. Фільм одержав спеціальну відзнаку Спілки кінокритиків України. Також цікавий проєкт із іншої сфери – «Чеський спадок в Закарпатті». Представлення об’єктів, споруджених на території Закарпатської області в часи, коли ця територія належала до міжвоєнної Чехословаччини та за участі чеських фахівців. Їхні описи та аудіогіди доступні у форматі спеціальної онлайн-карти, а також мобільного додатку. З-поміж них – костел у Солотвино, «Масарикова колонія» в Хусті (відгомін ідеї «міста-саду») або туристичні притулки в горах. Але найбільше об’єктів є в Ужгороді, від мосту Масарика через річку Уж чи досить відомого району Малий Ґалаґов і аж до мережі характерних червоних гідрантів з написами «Praha».

«Чеський центр намагається проводити та підтримувати події не лише в столиці чи найбільших містах, а також у селах та містечках, – каже директорка Чеського центру в Києві Тереза Соушкова. – Зокрема, ми надсилаємо книжки до публічних бібліотек у рамках програми Чеська поличка. Мене цікавить кіно, і особливо приємно підтримувати участь чеських фільмів у різноманітних фестивалях. Але працюється в цих умовах, звісно, важко. Постійні повітряні атаки та тривоги, відключення світла. А головне – гинуть люди. Викликає щиру повагу те, як українці пристосувалися до такої ситуації, не склали рук та продовжують свою роботу».

Польща

Одне з найпотужніших культурних представництв інших країн в Україні – Польський Інститут у Києві. У 2022 році він не лише був у числі тих представництв, які першими поновили роботу після облоги Києва, але й розширив своє приміщення. Тепер Польський Інститут працює в окремому будинку на Подолі (колоритний історичний район біля Дніпра, при підніжжі Київських гір). Тут досить місця, щоб проводити різноманітні заходи на зразок концертів, дискусій або читань, та простір для виставок. До речі, однією з перших виставок у 2022-му стала експозиція ікон на ящиках з-під набоїв українських художників Олександра Клименка та Соні Атлантової.

Як бачимо, Польський Інститут зосереджується не тільки на представлені польської культури в Україні, але й підтримує культуру українську або синтез культур. Яскравою ілюстрацією тут може бути також Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського, яка вручається що два роки українським письменникам і письменницям. Символічно, що сам Конрад був англійським письменником польського походження, який народився в Україні. Минулого року до фіналу премії вийшли українські письменники Андрій Любка, Олександр Михед та Ярина Чорногуз. Аналогічна нагорода у сфері візуальних мистецтв – Премія імені Казимира Малевича. Знову ж таки: Малевич був художником польського походження, народився в Україні та перебував на зв’язку з Україною і українськими мистецькими процесами.

Окрім того тривають і традиційні програми, серед них – Дні польського кіно в Україні. Один із багаторічних координаторів Віктор Собіянський так описав цю подію у 2024 році: «Найбільшим викликом було „утримати географію“ наших Днів польського кіно. Ми дуже хотіли бути присутніми в Харкові, Одесі й дуже тішимося, що це вдалося. Був намір розширитися. На жаль, нам не вдалося, як планували, організувати покази в Сумах, однак вперше за останні роки провели Дні польського кіно в Житомирі. Щодо тематики, то не було якогось спеціального тематичного ракурсу. Наша добірка дуже різножанрова. Ми приділили окрему увагу комедіям: якщо вони з’являлися, то це були розумні комедії. Досить непросто було організувати онлайн-покази, але вони користувалися великою популярністю, і, певно, найбільше зацікавлення було помітно у Львові».

У лютому 2024 року Інститут спільно з Національним музеєм історії України у Другій світовій війні організував виставку «Міста-фенікси. Відбудова після воєнних руйнувань». Вона складалася зі стендів, що показують досвід відновлення після руйнівної Другої світової війни польських Варшави і Вроцлава та інших міст світу, як-от Роттердам, Токіо, Ковентрі, Дубровнік. Іншим важливим блоком виставки стали проєкти реконструкції українських міст, постраждалих уже в нинішній війні – Ірпеня, Чернігова, Тростянця, Харкова, Маріуполя, Львова. Звісно, ці проєкти сьогодні створюються ще дуже «авансом», бо в суспільстві немає жодного розуміння термінів і формату закінчення війни, й невизначеність тільки посилюється. Проте вони засвідчують процес творчих роздумів та експериментів на тему повоєнного урбаністичного простору. Ця тема завтра чи післязавтра стане надзвичайно актуальною. «Зв’язки між Польщею та Україною, між нашими культурами величезні. Тому праця тут для нас – особлива, – каже директор Польського Інституту у Києві Ярослав Годун. – Ми хочемо не тільки показати цікаві польські проєкти, а й обов’язково підтримати Україну та українців у цій страшній ситуації, в якій вони виявляються стільки стійкості, відваги, але також і креативності. Нещодавно я відвідав Харків і був вражений як функціонує там мистецьке життя, попри щоденні криваві, варварські обстріли. Саме тому, скажімо, така важлива премія Джозефа Конрада – це і спільний контекст минулого, і підтримка актуальної української літератури сьогодні, й творча взаємодія повсякчас заради майбутнього. Звичайно, при цьому ми не забуваємо про місію знайомити українців із новинками чи класичними зразками польської культури – згадаймо чи то Дні польського кіно, чи нові переклади. І я впевнений: польські фільми, візуальні проєкти, літературні тексти чи музика – все це сьогодні так само підтримує людей в Україні».

Німеччина

Такий підхід використовує і, скажімо, німецький Гете-Інститут. Він не лише влаштував чималий показ нового німецького кіно (від класичного «Неба над Берліном» Віма Вендерса 1987 року до фільму «Два до одного» Натії Брункгорст) в культовому київському кінотеатрі «Жовтень» у середині листопада 2024 року – а потім у Львові, Чернівцях і навіть у Харкові, Одесі та Дніпрі. Також він виступив одним із організаторів масштабної української програми на Франкфуртському книжковому ярмарку в жовтні.

Присутність у сьогоднішній Україні культурних представництв і відповідна культурна співпраця – одні з тих речей, які обнадіюють у часи війни. Підтримують у воєнній «новій (не)нормальності». І це не пресловутий «культурний фронт», не наївна бравада на зло загарбникам (зрештою, події відбуваються в укриттях, а при потребі скасовуються чи переносяться). Йдеться про тривання цивілізованості, про підтримку людей, їхнього духу через креативні та життєствердні практики.

P.S.
В процесі роботи над матеріалом відбувся масований обстріл Києва, у результаті якого росіяни пошкодили Чеський центр.

січень 2025