Екологія війни  Війна проти довкілля: злочин без терміну давності

Ми звикли рахувати втрати війни в людських життях, зруйнованих будинках та втрачених територіях. Але є ще один, часто невидимий вимір катастрофи, — знищене довкілля. І його наслідки відчуватимемо десятиліттями.

Підрив Каховської ГЕС, горіння лісів, заміновані поля та тисячі тонн будівельного сміття з домішками азбесту — все це тепер частина нашої реальності. Як із цим жити, чи можна це подолати і хто за це заплатить? Юлія Мельник, директорка громадської організації «Еколтава» та консультантка з розробки екологічних політик, попри колосальне навантаження та брак ресурсів, продовжує аналізувати екологічні наслідки війни.

Юліє, наскільки масштабною є екологічна шкода в Україні після 2022 року? Чи можна вважати це техногенною катастрофою?

Вплив війни на довкілля величезний і має дві сторони. Перша — пряме знищення: ми всі бачили кадри випаленого Серебрянського лісу, який входив до Смарагдової мережі(екологічна мережа, що включає природоохоронні території європейського значення, створювана на виконання положень Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі — ред.), понівечені Олешківські піски. Тварини в «Асканії-Новій» страждають без належного догляду, гинуть від обстрілів. Це стирання цілих клаптів біорізноманіття.

Друга сторона — забруднення. Йдеться про підземні води, які просочуються вибухівкою та мастилами, повітря, насичене викидами від вибухів і пожеж, і величезну проблему відходів руйнації. Це не просто бита цегла. У зруйнованих будинках могли бути ртутні лампи, батарейки, азбест. Самі ракети чи снаряди додають у цей «коктейль» залишки хімічних речовин.

Звісно, це техногенна катастрофа. Тисячі щоденних вибухів змінюють геологію та хімію нашої землі в режимі 24/7. Минулого року Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (колишнє Міндовкілля) оцінювало збитки у понад 100 мільярдів євро, і ці цифри постійно зростають. Але точних даних не буде ще довго: досліджувати вплив, коли тривають бої, фізично неможливо — території закриті або заміновані.

«Еколтава» глибоко досліджувала тему відходів руйнації. Що з ними відбувається насправді? Чи є якась система?

Системи немає, і це одна з найбільших проблем. На початку вторгнення ніхто не знав, що робити з горами сміття, особливо місцеве самоврядування. У 2022 році з'явилася постанова Кабміну №1073, яка вперше запровадила термін «відходи від руйнувань» та встановила механізм їхнього обліку. Вона заклала фундамент, але не вирішила проблему комплексно: досі немає інфраструктури для сортування і переробки, чітких правил для повторного використання матеріалів.

Я працювала в команді Світового банку над дослідженням ситуації з відходами руйнувань, а згодом ми в «Еколтаві» зробили апдейт цієї теми в межах Vidnova Program за підтримки Фонду Роберта Боша. Картина скрізь однакова: громади не справляються, бо не мають ні ресурсів, ні чіткого державного регулювання.

Відходи або лежать на місці прильоту, або їх вивозять на тимчасові майданчики, які часто є звичайними несертифікованими звалищами. Для роботи потрібна спеціальна техніка — дробилки, адже бетон можна переробляти й використовувати повторно. Але для цього відходи не повинні містити небезпечних речовин.

Окрема і дуже небезпечна історія — азбест. Це канцероген, який в СРСР використовували повсюдно: шифер, труби. Коли будівля руйнується, азбест перетворюється на пил, що потрапляє в легені й може спровокувати захворювання від астми до онкології. Сортувати такі відходи потрібно в респіраторах і спеціальному одязі. Зі спілкування з владою на місцях ми знаємо, що майже ніхто цього не робить. Міжнародні партнери на кшталт JICA та UNDP допомагають технікою громадам на Київщині, але загалом це питання залишається величезною прогалиною в законодавстві. Міністерство розвитку громад та територій потребує підтримки, щоб написати відповідні закони, але фінансових і людських ресурсів бракує. А проблема нікуди не дівається.

Чи існують системні дослідження впливу війни на довкілля, і кому з цих даних можна вірити?
Дослідження проводяться, і довіряти їм можна, але з розумінням обмежень. Переважно це роблять аналітичні центри, як-от Ukraine War Environmental Consequences Work Group (UWEC), та громадські організації з високою експертизою — «Екодія», «Екологія-Право-Людина», часто за міжнародні кошти. Держава, наскільки мені відомо, сама не фінансує такі дослідження. Раніше Міндовкілля випускало щотижневі дайджести, але більше цього не робить. Також робило щорічно звіти про вплив війни на довкілля і презентувало їх на UCR (Ukraine recovery Conference), але побачимо, чи буде так цього року, бо з об’єднанням міністерств, екологічна політика Міністерства економіки, довкілля і сільського господарства суттєво знизилась.

Нещодавно «Екодія» разом із відомою українською вченою Світланою Краковською та іншими експертами опублікували дослідження «Як війна впливає на клімат: нові підрахунки за чотири роки повномасштабного вторгнення». Воно показує, що викиди парникових газів за три роки повномасштабної війни становлять майже 237 млн тонн CO₂-еквіваленту. Це дорівнює річним викидам кількох європейських країн. Кліматична шкода сягає понад 43 млрд доларів США.

Але будь-які дані приблизні. Вони базуються на супутникових знімках, експертних оцінках, офіційній інформації. Точно порахувати викиди від військової техніки неможливо в принципі — це засекречена інформація.

Підрив Каховської ГЕС називають одним із найбільших екоцидів. Чи можна вже зараз оцінити всі наслідки? Чи отруюватиме дно з важкими металами Чорне море роками?

Це катастрофа з довгими наслідками. У донних відкладах колишнього водосховища десятиліттями накопичувалися важкі метали — свинець, кадмій, нікель. Тепер вони вивітрюються і можуть потрапляти в повітря або змиватися дощами в річку. Чи отруюватимуть вони Чорне море? Частково — так, особливо під час паводків.

Але проблема глибша. Після підриву дамби в громадах Херсонщини, Миколаївщини, Одещини спорожніли криниці. Люди живуть на привозній воді. Через посухи й брак води вести сільське господарство по-старому вже неможливо. Треба перелаштовуватися, брати приклад із Греції чи Ізраїлю: будувати сучасні системи поливу, теплиці, підбирати нові сорти рослин. Усе це потребує інвестицій.

Час від часу постає питання про відбудову ГЕС. Але чи варто? Щоб відповісти, потрібне комплексне наукове дослідження, яке зважить усі «за» і «проти». Ані ресурсів, ані, ймовірно, політичної волі для цього зараз немає. Тим часом природа почала відновлюватися по-своєму — дно водосховища зеленіє. Можливо, за десять років ми матимемо унікальну екосистему.

Чи відчувають сусідні європейські країни наслідки наших екологічних втрат?

Прямо — на рівні побуту — звичайна людина в Берліні чи Варшаві цього не відчує. Але опосередкований вплив величезний. Війна дає колосальні викиди парникових газів. Україна втратила величезну частку енергетики, тепер ми багато імпортуємо з ЄС. З іншого боку, зруйнована промисловість зменшила викиди, але натомість ми маємо безліч генераторів на дизелі. Це складна формула, і точно прорахувати її могли б хіба що профільні науковці — я поки що таких розрахунків не спостерігала.

А що з ґрунтами? Чи безпечно вирощувати їжу на землях, де точилися бої?

Існує міжнародний досвід відновлення земель після війни та розмінування, сподіваюся, його вивчають. Але є інша, не менш загрозлива проблема, яка загострилася через брак контролю, — агресивне сільське господарство з неконтрольованим використанням нітратів, пестицидів та гербіцидів. Це впливає на здоров'я людей і якість продукції просто зараз. Україна має адаптувати стандарти до європейських, де вимоги дуже жорсткі. «Екодія» працює над впровадженням Нітратної директиви в Україні, яка захищає воду від забруднення та робить сільське господарство безпечним для довкілля і людей — нітрати особливо небезпечні для немовлят. «Еколтава» також веде просвітницьку роботу серед фермерів і бачить попит на екологічне землеробство.

Чи фіксують лікарі зростання онкозахворювань на постраждалих територіях у зв'язку з екологією?

В Україні поки що не ведуть статистики в розрізі «захворювання через війну та екологію». У МОЗ немає національної методології, щоб корелювати рівень захворюваності з екологічними проблемами. Але, наскільки я знаю, це планують робити найближчим часом на базі Центру громадського здоров'я. У ЄС, до речі, такий моніторинг веде Європейська екологічна агенція.

Ми розуміємо загальні ризики: азбестовий пил — канцероген, горіння сміттєзвалищ виділяє цілу таблицю Менделєєва. Якщо раніше пожежу могли загасити оперативно, то на окупованих територіях вона може тліти місяцями. Зміна клімату впливає на зростання серцево-судинних захворювань, а нітрати — на здоров'я вагітних і немовлят.

Термін «екоцид» став звичним. Але що це — юридичний термін чи емоційне слово?

Екоцид — це юридичний термін, що означає масове знищення довкілля, флори, фауни внаслідок дій людини. Дії Росії в Україні абсолютно підпадають під це визначення. Проблема в тому, що в міжнародному праві досі немає кримінальної відповідальності за екоцид. Термін є, але притягнути до суду, отримати компенсацію чи посадити винних поки що неможливо. Це ключова прогалина (Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає чотири міжнародні злочини: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочин агресії. Екоциду в цьому списку поки що немає — ред.)

Над її заповненням працюють правозахисні організації, зокрема українська «Екологія-Право-Людина» (ЕПЛ). Їхній пріоритет — адвокація створення ефективних механізмів відповідальності Росії за екоцид та розробка механізмів компенсації збитків, завданих довкіллю внаслідок війни.

Чи збирає Україна докази для Гаазького трибуналу?

Так, документацією злочинів займаються державні інституції — Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства (методологія), Офіс Генпрокурора, екологічна прокуратура, СБУ, Нацполіція, громадські організації. Вони фіксують факти, роблять OSINT-аналітику. Але це складна робота: одне — задокументувати обстріл лісу, інше — довести, що це саме екоцид із довготривалими наслідками. І на це потрібні ресурси, яких у громадському секторі критично бракує.

Хто платитиме за відновлення природи після війни?

Держава сьогодні не має на це ресурсів, та й не повинна платити за збитки агресора. Український бюджет забезпечує армію та виживання країни, а все інше — допомога міжнародних партнерів. Тому все впирається в політичну волю ЄС, США та міжнародних інституцій. Ми сподіваємося на заморожені активи Росії, справедливі репарації, міжнародні фонди. Але чи отримаємо це — відкрите питання. Потрібно більше адвокації.

Що дає вам сили працювати далі?

Я в привілейованішій ситуації, ніж колеги в Україні — живу з дитиною в Естонії, можу нормально спати, маю світло. А сили дають люди, моя команда, однодумці. Коли навчалася в магістратурі з права в Університеті Лойоли Чикаго, то бачила колег з Африки, Індонезії, Центральної Америки, де теж тривають конфлікти. Зрозуміла, що я не одна, і люди з різних країн готові об'єднуватися заради вирішення екологічних питань і справедливого миру.

Які виклики стоять перед «Еколтавою» зараз?

Нам дуже не вистачає сталих партнерств із європейськими донорами, які б дали ресурси на два-три роки роботи. Запит від громад величезний: підтримка в управлінні відходами, адаптації до зміни клімату, розробці стратегічних документів. Але щоб це робити — наймати експертів, проводити дослідження, їздити в громади, — потрібне прогнозоване фінансування.

Ми працюємо, навіть коли немає грантів, бо віримо: економічний розвиток і збереження довкілля — речі пов'язані. В усіх успішних країнах дбають про природу. У Європі люди ходять у ліс просто погуляти, а не тільки смажити шашлики — це нам дісталося з радянських часів. Але в Україні ситуація змінюється, ми бачимо це працюючи з великою кількістю свідомих людей. Хочемо жити в країні, де можна вибратися на природу, погуляти в лісі чи біля річки і знати, що там немає вибухівки. Заради цього варто працювати далі.
 

Квітень 2026