Репресії проти незалежної культури та клубів у Будапешті  Спроба щось виростити

Напередодні парламентських виборів у Будапешті клуби та альтернативні культурні осередки потрапили під приціл влади – нібито під приводом боротьби з наркотиками. Випадок із популярним клубом «Турбіна» показує, як швидко в Угорщині вільна культура може стати мішенню уряду.

Роза стоїть на порожньому танцмайданчику «Турбіни», що у восьмому районі Будапешта. Там, де зазвичай сотні людей зависають біля бару, а перед концертами в напівтемряві проштовхуються до сцени, з початку березня панує тиша. Чути лише тихе побулькування водогону. Велика акустична система на сцені мовчить; на барній стійці – кілька порожніх пляшок. Холодильники все ще заповнені, але відімкнені від мережі.

«Від цієї тиші стає сумно», – тихо каже Роза. Здебільшого тут одночасно лунає багато звуків, а стіни дрижать від гучності. «Тепер ми навіть світло не вмикаємо. Орієнтуємося лише за знаками аварійного виходу».
  «Турбіна» – не єдиний культурний осередок, який цими тижнями занурився в темряву. Напередодні парламентських виборів у Будапешті та й по всій країні клуби й альтернативні культурні центри потрапили під приціл влади. Окрім «Турбіни», яку на початку березня змусили закритися на місяць, за кілька днів до того ліцензію на два місяці відібрали в «Арсеналу» – найбільшого техно-клубу угорської столиці. Під удар потрапили й понад десяток дрібніших закладів. Офіційно це відбувається під приводом боротьби з наркотиками. Проте представники та представниці цього середовища впевнені: це частина масштабної кампанії проти острівців свободи у місті, тобто проти місць, прогресивна публіка яких для уряду – мов кістка в горлі.

Тимчасове закриття загрожує існуванню закладу

«Зараз нас певною мірою позбавляють свободи волі, – каже Роза. – Ми більше не можемо ходити, куди хочемо, втрачаючи можливість розважатися та просто бути собою». Як підкреслює 23-річна працівниця клубу, «Турбіна»– це не «наркопритон», а місце, де можна почуватися комфортно, потанцювати чи послухати концерт – «а не щоб повністю відрубатися».
  Справді, за останні роки «Турбіна» стала чимось значно більшим, аніж просто клуб. Із місця проведення вечірок вона перетворилася на один із найважливіших альтернативних культурних осередків столиці. Понеділок тут – день ігор, а дискусії, виставки та кінопокази відбуваються майже щодня. Саме за такі культурні та немузичні заходи Роза відповідає з кінця лютого. Утім, уже через три дні після її приходу на посаду на вхідних дверях з’явилося розпорядження про закриття.

Підставою для цього стало посилення антинаркотичного законодавства, яке уряд Угорщини ухвалив торік. Воно дозволяє владі тимчасово закривати заклади, якщо їх підозрюють із торгівлею чи вживанням заборонених речовин. У «Турбіні» називають це рішення «голослівним твердженням». За словами адміністрації клубу, таємні поліцейські перевірки, що тривали протягом лютого, не виявили жодних порушень; ба більше – тоді роботу закладу навіть окремо відзначили за активну профілактику наркозалежності.
  Ласло Папп, один із співвласників клубу «Турбіна», вбачає в цьому наслідки правового режиму, що виходить далеко за межі звичної політики охорони здоров’я чи безпеки. «У межах оголошеної урядом «війни з наркотиками» запроваджено правила, за якими свідчень лише двох осіб достатньо, щоб негайно закрити заклад. Навіть якщо перевірки нічого не виявили, власники ні про що не знають, а доказів прямого порушення закону немає».

Оскарження рішення хоч і можливе, проте воно не зупиняє його виконання. По всій країні ця постанова вже призвела до тимчасового закриття близько 30 об'єктів – серед них не лише клуби, а й зоомагазин та фітнес-студія. Ці випадки свідчать, як нова правова ситуація перекладає відповідальність за вживання наркотиків на підприємців – і як швидко за цього режиму мішенню може стати будь-який клуб. Навіть закриття на один, два чи три місяці може фатально загрожувати існуванню таких закладів.
  Закриття також сильно вдарило по майже сотні працівників і працівниць «Турбіни». За словами Рози, лише близько 15 з них наразі далі перебувають на посадах. «Бармени, прибиральники, звуко- та світлотехніки – усі вони на місяць просто залишилися без засобів до існування».

Водночас вона бачить промінь надії у реакції будапештської спільноти. Багато заходів, які планували за кілька місяців наперед із залученням угорських та закордонних митців і виконавців, довелося скасувати або перенести. Інші клуби та артмайданчики міста в останній момент підставили плече, перехопивши організацію концертів та великих вечірок, і, за словами Рози, виявили неймовірну солідарність. Подекуди вони навіть ділилися виручкою з «Турбіною». У цьому середовищі, каже вона, панує гостре відчуття, що всі зараз – в одному човні. «Кожен боїться стати наступними».

Відчуття революційного підйому

Те, що закриття «Турбіни» в Будапешті майже ніхто не вважає поодиноким випадком, зумовлено політичним кліматом останніх місяців. Вибори 12 квітня вже давно називають першим серйозним викликом 16-річному правлінню Віктора Орбана. Примітивна урядова пропаганда намагалася дискредитувати лідера опозиції Петера Мадяра як непередбачувану постать – зокрема, висуваючи безпідставні звинувачення у вживанні наркотиків. У березні Мадяр відреагував демонстративно: поїхав до Відня, здав тест на наркотики в незалежній лабораторії, оприлюднив результат і закликав верхівку партії «Фідес» зробити те саме.

Для багатьох із оточення «Турбіни», закриття клубів цілком вписується в таку логіку. «Цими бутафорними заходами вони хочуть показати своїм прихильникам, які вони круті», – каже Соня. 20-річна студентка зазвичай працює в «Турбіні» за барною стійкою і з моменту закриття залишилася без засобів до існування. Вона каже, що розлючена, але не тільки. «Водночас я відчуваю щось схоже на революційний підйом: що ми маємо зараз згуртуватися, якомога більше людей, і вголос заявити, що так далі бути не може. Що вони не можуть так із нами поводитися. Що ми сильніші і нас не зламати».
  За тиждень після закриття клубу Соня стоїть перед сценою на концерті солідарності під гаслом «Вільна Турбіна, вільна культура!» у самому центрі Будапешта. Сотні людей прийшли послухати музику, зробити пожертви та разом продемонструвати свою підтримку. Підлітки сидять на гравії, поруч молоді батьки граються з дітьми, поміж них – відвідувачі старшого віку. Іспанські туристи в пуховиках зупиняються і з цікавістю спостерігають за подіями. На деревах висять ліхтарики. На лавках малюють, грають у настільні ігри або голими руками порпаються у ґрунті, створюючи маленькі «флорарії» – скляні ємності зі старих промислових банок, пляшок з-під алкоголю та лабораторних колб, засаджені рослинами. Протест тут набуває форми турботи: земля під нігтями, спроба щось виростити.

Посеред усього цього стоїть Флора Карачонь і роздає вказівки. Зазвичай вона проводить такі майстер-класи в «Турбіні». 33-річна жінка вже багато років доглядає за рослинами, що розставлені по всьому клубу. Основна її робота – у фірмі з клінічних досліджень; але рослини, за її словами, – це справа для душі. Навіть зараз вона й далі ходить у закриту «Турбіну» їх поливати. «Я завжди маю надію, – каже вона. – Якщо нема надії, навіщо тоді жити?» І сміється. «Поширюйте новини» і «даруйте любов» – ось задля чого вона тут.
 

Більше несила ковтати лють

Тим часом на сцені тон стає дедалі гострішим. Одна з поеток зачитує spoken word, висміюючи «кулуарні перешіптування павичів у білих сорочках», що їх тепер видають за боротьбу з наркотиками, і запитує, кого уряд запросив би резидент-діджеєм: «Путіна?» Далі йде строфа, де змішуються кпини та лють через авторитарну й корумповану владу Орбана: «Урядова політика стала справжнім мистецтвом, чи не так? Державні кошти перетворилися на поезію, а податкове шахрайство-тво-тво – на ча-ча-ча».

Трохи згодом вона завершує свій виступ фразою, що підсумовує настрій вечора й зачіпає за живе багатьох молодих людей у столиці: «І тепер я точно можу сказати: мій голос не просто розлючений – моя лють гучна, я сама це почула. І несила більше її ковтати».
  Це новий тон для культурного середовища Будапешта. Довгий час воно, принаймні публічно, здебільшого демонстративно дистанціювалося від політики – зокрема й тому, що в глибоко розколотій країні й так усе політизоване, і кожен знає, як швидко можна самому стати мішенню. Для багатьох сенс полягав у тому, щоби створювати простори, де про політику можна забути бодай на кілька годин. Однак цей ескапізм, здається, вичерпав себе. Але багато хто тут чіпляється за останню надію на повернення до нормальнішої країни – країни, де культура знову матиме простір для свободи, замість того, щоб повсякчас боятися закриття чи утисків.

Проте для таких молодих людей, як Роза, які вже замислювалися про виїзд за кордон, постає питання: чи бачать вони взагалі своє майбутнє в Угорщині?

Квітень 2026