Байдужість системи  Для українських пенсіонерів і пенсіонерок у Чехії старість – не в радість

Вони будують будинки, утримують їх у чистоті, піклуються про хворих і тримають на плаву чеську промисловість. Чеському суспільству потрібні українці й українки, проте лише допоки останні не постаріють. Замість відпочинку на пенсіонерів і пенсіонерок чекає боротьба з байдужістю системи, для якої гідність – далеко не найважливіше. Водночас приклади практик з Фінляндії чи Польщі демонструють, що багаторічну роботу можна й треба оцінювати більш справедливо.

Людям, що за свого життя працювали у кількох країнах, дорогу до гідної старості ускладнює не лише нестабільність їхньої кар’єри, а й непробивні міжнародні угоди, про зміст яких самі працівники не мають ні найменшого уявлення. Одна з них – це Міжнародна угода про соціальне забезпечення, яку Україна уклала на початку 2000-них.

Двосторонній договір між Україною та Чеською Республікою, який унормовує, зокрема, і виплати пенсій за віком, на перший погляд здається справедливим. Договір побудовано на принципі розподілу відповідальності. Кожна країна піклується про те, щоб пенсіонери й пенсіонерки отримували свою пенсію відповідно до відпрацьованих років: чеська сторона виплачує частину пенсії за роботу в Чехії, українська – за роботу в Україні. При досягненні пенсійного віку пенсіонер чи пенсіонерка може сам вирішити, у якій країні він звернеться по заслужену допомогу в старості. Однак застарілі правила, які давно відстали від реальності, нараховують людям з транскордонною кар’єрою не гідну пенсію, а милостиню.

Непросте життя Марії й Україна в дев’яностих

Сімдесятичотирирічна Марія – одна з пенсіонерок, що отримує так звану чеську пропорційну пенсію. Як і багато інших українських сезонних працівниць, приїхати до Чехії її змусили структурні зміни української економіки в дев’яностих і на початку двохтисячних років, коли відбувався перехід з планованої на ринкову економіку. «Я поїхала, бо завод з виробництва конденсаторів, де я працювала, перестав їх виготовляти. Тоді багатьох людей звільнили», – пригадує Марія економічну перебудову.

За даними Світового банку, самостійна Україна в дев’яностих роках пережила одну з найгірших економічних депресій у світі. У 1991-1999 роках, тобто в період, коли Марія переїхала до Чехії, ВВП України впав на 60 відсотків. «Падіння ВВП мало жахливі наслідки для українського населення. Рівень бідності зростав, і в 1999 році понад 27 відсотків співгромадян опинилися за межею бідності», – значиться у звіті Світового банку за 2006 рік.

Україна пережила найглибше й найдовше економічне падіння з-поміж усіх країн, що проходили трансформацію, і навіть серед країн колишнього Радянського Союзу. «Країни, які відносно успішно трансформувалися, – до прикладу, Чехія, Естонія, Угорщина чи Польща – швидко застосували суворі бюджетні обмеження до найбільших державних підприємств і приватизували їх. Україна ж навпаки підтримувала ці підприємства прямими дотаціями, позиками та податковими пільгами», – читаємо далі в оцінці Світового банку. Це теж одна з причин великої міграційної хвилі саме до Чехії, яка відносно успішно впоралася з переходом на нову систему.

Кваліфікована робітниця Марія переїхала до Чехії наприкінці минулого століття, почала працювати садівницею у фірмі, яка вирощувала саджанці дерев. Через якийсь час підприємство закрилося, п’ятдесятип’ятирічній жінці потрібно було шукати нову роботу. Вона знайшла її на свинофермі, де їй довелося працювати в непростих умовах у нічні зміни.
Зараз Марії вже сімдесят чотири роки, велику частину яких вона відпрацювала в Чехії, де п’ятнадцять років тому подалася на пенсію. «Спершу я не отримувала й тисячі чеських крон, поступово мені пенсію підвищували то на п’ятдесят, то на сто крон», – перераховує пенсіонерка. Зараз вона отримує пенсію у розмірі дві тисячі крон. Суму, яку жінка отримує від чеської держави за роботу в Чехії, міжнародна угода називає пропорційною пенсією. Саме її отримує і Марія. Іншу частину, теж пропорційну пенсію, вона отримує в Україні.

Якби жінка відпрацювала в Чехії увесь свій трудовий стаж, вона б отримувала повну пенсію, яка складається з двох частин – обумовленої і необумовленої. Проте в людей з пропорційною пенсією чеська соціальна система скорочує і необумовлену частину, яку пенсіонер чи пенсіонерка з повною пенсією отримує незалежно від кількості відпрацьованих років.

«На систему я не серджуся, я отримую стільки, скільки заробила», – говорить Марія з покорою. Однак все вище сказане не змінює факту, що пенсіонер чи пенсіонерка з повною пенсією не втратили б необумовлену частину своєї пенсії. І це одна з причин, чому пропорційна пенсія настільки маленька.

Так звана «вичекана» пенсія

Соціологиня Адела Хвілова-Коларжова з Масарикового університету в Брні рекомендує зважити, яку стратегію вибрати при подачі заяви на чеську пенсію у випадку, якщо є трудовий стаж за кордоном. Є два шляхи. Інколи вигідніше почекати на повну чеську пенсію, а між тим податися на отримання пенсії української. Це означає, що людина не буде отримувати чеську пропорційну пенсію, а працюватиме ще п’ять років після досягнення пенсійного віку й подасть заяву на отримання повної пенсії – у такому разі не відбудеться скорочення необумовленої частини пенсії. Для цього пенсіонеру чи пенсіонерці буде достатньо відпрацювати двадцять років замість тридцяти п’яти.

«Так звана «вичекана» пенсія буває нижчою, проте це можливість почати отримувати пенсію раніше, ніж через тридцять п’ять років. До того ж, мова йде про пенсію, нараховану лише із заробітку в Чехії, а для багатьох людей це в результаті може бути набагато вигідніше, ніж пропорційна пенсія», – звертає увагу Хвілова-Коларжова, додаючи, що найкраще звернутися за консультацією для приїжджих, де майбутньому пенсіонеру чи пенсіонерці порадять і підрахують обидва варіанти. Консультації для іноземців та іноземок працюють у кожному обласному центрі й у деяких менших містах. (Наглядний список можна знайти, наприклад, на сторінках Національного педагогічного інституту.)

Чеська служба соціального забезпечення (ЧССЗ), яка займається поміж іншим і питанням «міжнародних пенсій», зазначає, що близько 6639 людей отримують у країні пенсію на основі вищезазначеного договору. Вказана цифра включає в себе і чехів, які отримують пенсію з України. Проте швидше за все, вони становитимуть меншість у цій групі.

Редакція Revue Prostor запитала в ЧССЗ про розмір пенсій, що їх виплачує чеська сторона. Чеська пропорційна пенсія в середньому становить 8197 крон. Проте половина людей у цій групі (медіана) отримує пенсію за віком нижчу, ніж 5553 крони.

Усі пенсіонери й пенсіонерки дочекалися відносно великих змін у минулому році, коли депутати прив’язали обчислення основної частини пенсії до середньої місячної зарплати. Зараз вона становить десяту частину середньої зарплати – у 2026 році це було 4900 крон. «Мінімальний місячний розмір [повної – прим. ред.] пенсії, признаної в 2026 році, становить загалом 9800 крон», – зазначається на сайті ЧССЗ.

Математично – це справедливо, а соціально – аж ніяк

У пенсіонерів і пенсіонерок може різнитися досвід з міжнародними пенсіями. Частині цих людей, зокрема тих, що працювали як приватні підприємці, навіть сумарна пенсія з обох країн часто не покриває витрат на «продукти харчування та інші базові людські потреби» за визначенням Закону про прожитковий мінімум. Звичайно ж, літні люди з низьким доходом можуть скористатися також іншими підтримуючими інструментами соціальної системи. Тим не менше, жоден з пенсіонерів, до яких ми звернулися, цього не робить, а замість цього працює або покладається на допомогу членів сім’ї.

Використання інших інструментів ускладнює також Закон про перебування іноземців, у якому прописано умови для набуття посвідки на постійне проживання та інших видів дозвільних документів. «Мігранти, у яких немає чеського громадянства, можуть втратити дозвіл на проживання, якщо почнуть отримувати соціальні виплати. Багато-хто навіть не знає про існування соціальних виплат, тому по них не звертається», – попереджає про можливі підводні рифи системи Хвілова-Коларжова.
Отримуючи низьку пенсію, пенсіонери й пенсіонерки обирають різні стратегії виживання. Частина з них, наприклад, повертається в Україну, де нижчий рівень цін. Проте в країні, що проходить випробування війною, деякі продукти й зокрема ліки зараз коштують стільки ж, а то й дорожче, ніж у Чехії.

«Пенсіонери обирають повернення назад до країни походження, проте там на них часто чекає самотність. Деяких підтримує сім’я тут у Чехії, інші працюють аж до глибокої старості. Деякі літні люди їздять між двома країнами, виходячи з витрат на проживання, якість окремих послуг (найчастіше саме медичних) чи необхідності піклуватися про власних батьків, а також через те, що сумують за країною, яку люблять, але де вже не почуваються вдома», – описує психологиня.
 

Повернення в Україну як стратегія

Статистичні дані Чеської служби статистики також підтверджують факт, що українські пенсіонери й пенсіонерки обирають повернення до країни походження. Починаючи з п’ятдесяти п’ятирічного віку кількість іноземців засадничо знижується. Частина цих людей імовірно отримує чеське громадянство, частина помирає, а частина виїздить з Чехії й таким чином втрачає дозвіл на перебування.

Шлях повернення обрав для себе й Олександр, який після призначення йому пенсії повернувся в Україну, де вже четвертий, чи точніше дванадцятий рік вирує війна.

«Про пенсію я почав думати останні кілька років, до цього я про це навіть не задумувався. І про пенсійну систему теж майже нічого не знав. Я вважав, що отримуватиму повну чеську пенсію. Друзі з Німеччини чи США, наприклад, говорили, що вони отримують повну пенсію вже після п’яти чи восьми відпрацьованих років», – описує Олександр.

Молодшим людям з досвідом роботи за кордоном Олександр радить обирати роботу, де сплачують страхові соціальні платежі. Якби міг, він би радше обрав бути працевлаштованим, ніж підприємцем. Чоловік також застерігає перед роботою в неформальній економіці.

Чи можна інакше?

І хоч може здаватися, що міжнародне право стоїть на боці ідеї пропорційного розподілу, тож захисту не дочекатися навіть у Міжнародної організації праці, існують приклади доброї практики, як до пенсіонерів і пенсіонерок з міжнародним досвідом можна ставитися більш гуманно.

Одна з таких країн – це Фінляндія, яка тримає руку за всіма людьми пенсійного віку й виплачує їм так звану народну, тобто державою гарантовану пенсію, яку пенсіонерові призначають у тому випадку, якщо його пенсія не перевищує суми, здається, у тисячу євро (у перерахунку це приблизно 24 тисячі крон). Таку систему можна назвати доплатною, оскільки вона рахується з доплатою до надто низької пенсії. І хоч ця система не виокремлює пенсіонерів з міжнародною пенсією, проте в кінцевому результаті гарантує гідну пенсію і для них.

Також сусідня Польща краще ставиться до людей з міжнародним трудовим стажем – у країні діє інститут мінімальної пенсії, для отримання якої необхідно мати двадцять років соціального страхування у жінок і двадцять п’ять років у чоловіків. Польська система рахується з нижчим страховим періодом і водночас є щедрішою. Мінімальна пенсія в перерахунку становить понад 10 000 крон за виразно коротший період, ніж вимагає Чехія. (Коротке пояснення чеської пенсійної системи можна знайти на сторінках Об’єднання з питань інтеграції та міграції). Варто однак додати, що польська система дбає насамперед про польських громадян і громадянок, які повертаються із заробітків за кордоном назад до Польщі. Проте оскільки правила єдині для всіх, то зрештою, польська система, як і фінська, забезпечує кращі умови для всіх своїх жителів.

«Чеська пенсійна система рахується зі стандартним перебігом життя людини. Люди, що відхилилися від цієї траєкторії, зрештою з системи випадають. Це не лише мігранти, а й чеські громадяни, які частину життя працювали за кордоном, а також довгострокові безробітні чи люди, які унаслідок фінансових екзекуцій змушені працювати в тіні формального ринку праці», – пояснює Хвілова-Коваржова.

Зокрема й з огляду на ці категорії населення варто було б на політичному рівні переглянути загальні системні інструменти вирішення надто малих пенсій у всіх пенсіонерів, зокрема тих із них, хто частину життя працював за кордоном. Зрештою, ця думка закріплена в головному законі країни. «Люди є вільними й рівними у своїй гідності та правах», – зазначено відразу ж у першій статті Хартії основних прав і свобод. Якщо гідність людини гарантується Конституцією, це має відображатися і в побудові пенсійної системи. Навіть якщо все життя людини зрештою розраховується математичними формулами, гідність вона при цьому б не мала втратити.

Квітень 2026